Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Миколай Остророг на прізвисько «Латина» (пол. Mikołaj Ostroróg, 1593 — між 12 і 20 квітня 1651) — польський шляхтич, політичний діяч і воєначальник. З 1634 року коронний підстолій, з 1636 року — крайчий великий коронний, з 1638 року — підчаший великий коронний. Один з трьох реґіментарів королівських армій у 16481649 роках, під час битви під Пилявцями отримав прізвисько «Латина». Представник роду Остроругів гербу Наленч.

Миколай Остророг[джерело?]
пол. Mikołaj Ostroróg
Прізвисько«Латина»
ПсевдоМикола Остророг
Народився1593(1593)
Померміж 12 і 20 квітня 1651
Люблін, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
ПохованняЛюблін
КраїнаРіч Посполита
Місце проживанняРіч Посполита
Діяльністьвійськовослужбовець, політик
Alma materЗамойська академія і Падуанський університет
Посадастольник великий коронний[1], крайчий великий коронний[2], великий коронний підчаший[3], реґіментар, посол Сейму Речі Посполитої[d], Маршалок Сейму Речі Посполитої, підстолій великий коронний[4], Тикоцинський старостаd, староста буськийd, староста кошьцянськийd, староста рогатинськийd, староста нешавськийd, Q66201354? і староста ґарволінськийd
КонфесіяКатолик
РідОстророги
БатькоЯн Остророг
МатиКатажина Мелецька
РодичіМиколай Мелецький (дід)
У шлюбі зБарбара Рошковська
ДітиАнджей, Миколай, Станіслав, Зигмунт, Катажина
Герб
Герб

Біографія

ред.
 
Костел Різдва Пресвятої Богородиці

Старший син познаньського воєводи Яна Остророга та його дружини Катажини Мелецької, внук великого гетьмана коронного Миколая Мелецького.

У 1603 році вступив до Академії у Замості під доглядом Шимона Шимоновича. Навчався разом з Томашом Замойським, Миколаєм Потоцьким-«ведмежою лабою». Крім того, навчався за кордоном у Відні 1613, в Кельні, Падуї від 16181619. Брав участь в Хотинській битві 1621. Батько перед смертю довірив йому опіку над молодшими братами у 1622 р. Посол на сейми від Руського та Белзького воєводств.[5]

Був 8 лютого — 17 березня 1633 року маршалком Сейму, захищаючи політику уряду. Був відомий своєю вченістю, добре знав латину.

В 1648 році був винен, якийсь час не сплачував львівському купцю Філіппові Дуччі 520 злотих.[6] Як воєначальник коронний — реґіментар — брав участь у придушенні повстання Хмельницького. Козаки в насмішку над його вченістю називали його «латина» (відповідно, Владислава Заславського-Острозького та Олександра Конецпольського називали «перина» і «дитина»). Серед них трьох відігравав провідну роль. В липні 1648 року висунув хибний — але прийнятий В. Д. Заславським — проект розташування коронних військ 3-ма таборами (Крем'янець, Чажовський міст, Глиняни (тут хотів стати сам)). 14 вересня 1648 року не наважився атакувати Старокостянтинів, 15 вересня після початку штурму міста військами Вишневецького та Конєцпольського прибув їм на допомогу.

Був одним з командирів у розгромній для поляків битві під Пилявцями в 1648 році. Пізніше звинувачував Ярему Вишневецького, Януша Тишкевича, Героніма Радзєйовського, що вони першими почали втікати з поля битви. У відповідь ті звинуватили його в тому ж. Роком пізніше брав участь в облозі Збаража, командуючи дивізією; був поранений (прострілено носок[7]).

У листопаді 1642 року брав участь у похоронах вдови Томаша Замойського Катерини з князів Острозькі, був одним з посередників укладання шлюбу між його донькою Йоанною Барбарою та гетьмановичем Олександром Конецпольським.

Помер між 12 лютого і 20 квітня 1651. На момент смерті був старостою рогатинським, дроговизьким, ґарволінським. Похорони були в Любліні за участи багатьох достойників.[8]

Маєтності, посади, фундації

ред.

Мав значні маєтки в Руському воєводстві, в значній мірі одідичені від Мєлєцких. Звикло мешкав у Комарному. В 1637 році отримав дозвіл короля на випалювання поташу в лісах немирівських і на 12 років в Лисянці. В 1604 році був старостою дроговизьким, в 1623—1641 — миколаївським, в 1633—1634 — косцянським (в 1641 став Пйотр Жеґоцький), лисянським, з 1641 року — рогатинським (в 1650 році передав сину Янові), 15 березня[9] 1646—1647 — буським, з 1649 року — іновроцлавським. В 1647 році відступив Тикоцинське староство Янові Весслю.[8]

Фундатор будівництва костелу Різдва Пресвятої Богородиці (Комарно).

Сім'я

ред.

Дружина — Барбара з Ґурки Рошковська. Діти:


Примітки

ред.
  1. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 151. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 65. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  3. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 103. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  4. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 133. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  5. Majewski W. Ostroróg Mikołaj h. Nałęcz (1593—1651)… — S. 515.
  6. Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — S. 117—119. (пол.)
  7. Majewski W. Ostroróg Mikołaj h. Nałęcz (1593—1651)… — S. 517—518.
  8. а б Majewski W. Ostroróg Mikołaj h. Nałęcz (1593—1651)… — S. 518.
  9. Majewski W. Ostroróg Mikołaj h. Nałęcz (1593—1651)… — S. 516.

Джерела

ред.

Посилання

ред.