Відкрити головне меню

Валерія Мессаліна (лат. Valeria Messalina)[1], іноді — Месалліна (бл. 17/20 — 48) — третя дружина римського імператора Клавдія, мати Британніка и Клавдії Октавії, впливова та свавільна римлянка, ім’я якої набуло переносного значення через її розпусну поведінку.

Валерія Мессаліна
VALERIA MESSALINA
Messalina.jpg
Народилася бл. 17/20
Рим
Померла 48(0048)
Сади Лукулла
·обезголовлювання
Громадянство
(підданство)
Стародавній Рим
Діяльність 3-тя дружина римського імператора Клавдія
Суспільний стан патрицій
Посада дружина імператора[d]
Рід Династія Юліїв-Клавдіїв
Батько Марк Валерій Мессала Барбат Аппіан
Мати Доміція Лепіда
У шлюбі з Клавдій
Діти 1. Клавдія Октавія
2. Британнік

Зміст

ПоходженняРедагувати

Валерія - дочка Марка Валерія Мессали Барбата, консула 20 року, який походив з патриціанського роду Валеріїв. ЇЇ матір’ю була Доміція Лепіда, дочка Луція Доміція Агенобарба (консула 16 року до н. е.) і Антонії Старшої.

Її мати та батько були двоюрідними братом та сестрою по жіночій лінії. Матір’ю Марка Валерія була Клавдія Марцелла Молодша, дочка Октавії Молодшої від першого браку з Гаєм Клавдієм Марцеллом. Октавія же народила і Антонію Старшу, після того, як була видана заміж Октавіаном за Марка Антонія у 40 році до н. е. Таким чином, по жіночій лінії Мессаліна походила від сестри Августа и належала до імператорської сім’ї.

Щодо батька - Марка Валерія, то існують дві теорії:

ЖиттєписРедагувати

 
Кровные родственные связи Мессалины с 4 императорами

Про дитинство Мессаліни відомо небагато. Проте в юності вона була дуже популярною і впливовою при дворі Калігули. Її дядько Гней Доміцій Агенобарб був чоловіком Юлії Агріппіни — сестри імператора. Швидше за все, саме оточуюче середовище та атмосфера, яка панувала на розгульних бенкетах Калігули і сформувала характер цієї жінки, хоча античні автори стверджують, що Мессаліна почала розгульне життя ще у тринадцятирічному віці. У 38 році імператор Калігула видав її заміж за свого дядька Клавдія, який був двоюрідним братом її матері. Брак, скоріш за все, був засобом об’єднання двох гілок династії [[Юлії-Клавдії|Юліїв-Клавдіїв — Клавдіїв і Доміціїв Агенобарбів.

Розпусна поведінкаРедагувати

 
Messalina working in a brothel: etching by Agostino Carracci, late 16th century

Ім'я Мессаліни, завдяки античним історикам, стало прозивним в описі розпусних і сексуально стурбованих жінок. В основному її поведінку характеризують як образливу і ганебну, а саму її - як жорстоку, скупу і неадекватну німфоманку. Найбільш часто в своїх роботах її згадують Тацит і Светоній. Обидва вони пишуть про те, що під вигаданим ім'ям Ліціски Мессаліна або сама володіла одним з римських лупанаріїв, або ж приходила туди в якості повії, щоб задовольнити свої сексуальні бажання.[2][3] Діон Касій писав, що ницість Мессаліни доходила до того, що вона змушувала інших дам зі свого оточення зраджувати своїм чоловікам у присутності останніх. Все це відбувалося ні де-небудь, а в імператорському палаці. Жінки, які погоджувалися на авантюри, потім отримували щедру винагороду. Чоловіки, хто відмовлявся пускати своїх дружин для участі в оргіях, наживали найлютішого ворога в особі Мессаліни, і вона не заспокоювалася, поки не карала їх. Усе це відбувалося в імператорському палаці, під боком у Клавдія, який довгий час взагалі нічого не помічав. [4] Про це ж пише давньоримський поет Ювенал в своїх «Сатирах»:

 
Messalina holding her son Britannicus, Louvre
Ну, так взгляни же на равных богам, послушай, что было
С Клавдием: как он заснёт, жена его, предпочитая
Ложу в дворце Палатина простую подстилку, хватала
Пару ночных с капюшоном плащей, и с одной лишь служанкой
Блудная эта Августа бежала от спящего мужа;
Чёрные волосы скрыв под парик белокурый, стремилась
В тёплый она лупанар, увешанный ветхим лохмотьем,
Лезла в каморку пустую свою — и, голая, с грудью
В золоте, всем отдавалась под именем ложным Лициски;
Лоно твоё, благородный Британник, она открывала,
Ласки дарила входящим и плату за это просила;
Навзничь лежащую, часто её колотили мужчины;
Лишь когда сводник девчонок своих отпускал, уходила
Грустно она после всех, запирая пустую каморку:
Всё ещё зуд в ней пылал и упорное бешенство матки;
Так, утомлённая лаской мужчин, уходила несытой,
Гнусная, с тёмным лицом, закопчённая дымом светильни,
Вонь лупанара неся на подушки царского ложа.

[5]

Також писали, що Мессаліна організувала змагання з відомою римською повією Сциллою: хто зможе обслугувати більше чоловіків. Почавши увечері, Сцилла зупинилась зранку, обслугувавши за ніч 25 чоловіків. Мессаліна же продовжила до того, доки не обслугувала 50 клієнтів.[6]

Розпусних жінок історія знала чимало, і розпусною поведінкою в Римі нікого було не здивувати в той час, але ненаситний сексуальний апетит Мессаліни вражав навіть бувалу римську громадськість. Римлян найбільше обурювало, що Мессаліна, яка втратила незайманість у віці тринадцяти років, виставляла на публіку свою безпутність, безмірно пишаючись цим.

Усе вищеописане відбувалося не тільки за часів Калігули, але і пізніше, коли Клавдій вже став імператором. Близько 40 року Мессаліна народила йому дочку, Клавдію Октавію, а в 41 році - сина і спадкоємця, якому Клавдій дав когномен Британнік на честь свого запланованого в той час походу до Британії.[7] Історики в життєписах Мессаліни проявили дивовижну одностайність: на їхню думку, Мессаліна не пропускала жодного красивого чоловіка. І довгий час їй все сходило з рук. Клавдій засуджував і викривав розпусту придворної знаті, але не знав, що відбувалось у нього вдома. Наближені не наважувалися відкрити йому очі, побоюючись гніву підступної жінки. Адже, хоч Клавдій і володарював Римською імперією, самим імператором повністю управляла Мессаліна. Одного разу, наприклад, спокусниця закохалася в першого серед римських акторів Мнестера, який спробував ухилитися від честі бути коханим дружини імператора. Тоді Мессаліна поскаржилася Клавдію, що якийсь актор наважується не підкорятися її волі, не уточнюючи, щоправда, якій саме. Імператор закликав Мнестера до себе і наказав тому виконувати всі побажання своєї дружини. Молодій людині довелося підкоритися наказу імператора і зайняти його місце в подружньому ліжку.[8]

ВладаРедагувати

 
Камея, изображающая Мессалину с детьми, Британником и Октавией

Мессаліна мала цілковитий контроль над новим імператором. Зрозумівши це, римський Сенат визнавав у ній повноправну правительку. На честь дня її народження проводилися ігри, їй споруджувалися статуї. Також Сенат збирався проголосити її Августою, проте Клавдій заборонив робити це.

Оскільки Клавдій був набагато старший за неї і далеко не молодий, то в політиці Мессаліна зосередилася на тому, щоб після смерті Клавдія забезпечити перехід влади до свого сина - Британніка . Заради цього вона завжди намагалася показати себе другою людиною в державі. Навіть на тріумфі Клавдія в 43 році вона їхала відразу за його колісницею, і тільки після неї йшли полководці. Таке положення могло дати їй можливість стати номінальною правителькою, якщо Клавдій помре до повноліття сина. Необхідно відзначити, що серед римської знаті в Мессаліни були як суперники (вороги), так і союзники. Одним з союзників був Луцій Вителлій, консул 34 року , правитель Сирії в ранзі проконсул а у 35 році , цензор 48 року , батько майбутнього імператора Вітеллія. За його підтримку Мессаліна дозволила йому піклуватися про її взуття. Показуючи свою відданість, він носив одну з туфель Мессаліни у себе на грудях під тогою, і, періодично витягаючи звідти, прилюдно покривав її поцілунками.[9]

За допомогою своїх союзників Мессаліна або виганяла з Риму, або позбавляла життя всіх, хто, на її думку, міг встати на її шляху. Серед її ворогів були майже всі члени династії Юліїв-Клавдіїв, які самі, або діти яких, могли претендувати на місце імператора: Юлія Лівілла; Юлія Лівія[10]; Гай Азіній Полліон, консул 23 року , син Віпсанії Агріппіни від Гая Азінія Галла; Поппея Сабіна Старша, дочка римського консула і тріумфатора часів Тіберія Гай Поппей Сабін; консул 35 і 46 років Децим Валерій Азіатік, оскільки він був шуріном однієї з дружин Калігули, Лоллії Пауліни, і, теоретично, міг претендувати на владу. [11]Також з Риму був видалений Сенека

Така політика не могла не сформувати партію незадоволених. У середині сорокових років ці люди згуртувалися навколо племінниці імператора - Юлії Агрипіни. Користуючись любов'ю імператора, Агрипіна змогла встояти проти хитрощів Мессаліни, спрямованих проти неї і її сина, малолітнього Нерона, а відкрито настояти на розправі з Агрипіною Мессаліна не могла. У 47 році один з наближених вільновідпущеників Клавдія, скарбник імперії Марк Антоній Паллас, стає коханцем Агрипіни. Будучи супротивниками Мессаліни, вони розробляли план передачі владі не Британніку, а Нерону.

Однак змова стала не потрібною, адже Мессаліна зробила свою єдину помилку в боротьбі за владу.

Змова МессаліниРедагувати

У 48 році, бажаючи повністю отримати владу в свої руки, Мессаліна задумала зробити імператором свого коханця, Гая Сілія. Викликано це було тим, що позиції Агрипіни і Нерона сильно зміцнилися з тих пір, як її стали підтримувати впливові римляни. Так на Терентінських іграх 47 року, під час вистави, що показувала облогу Трої, Мессаліна і Британнік отримали набагато меншу увагу натовпу, ніж присутні там Агриппіна і Нерон. Мессаліна поставилася до цього, як до першого прояву того, що її авторитет падає.[12]

На початку 48 року вона змушує свого коханця Гая Сілія розлучитися з дружиною Юнією Сіланою. Коли Клавдій виїхав до Остії, Мессаліна, офіційно продовжуючи перебувати в шлюбі з імператором, робить перший крок запланованої нею змови - вона в присутності свідків укладає шлюбний контракт і виходить заміж за Сілія. Один із впливових вільновідпущеників при дворі Клавдія, який займав пост відповідального за листування (лат. praepositus ab epistulis) Тиберій Клавдій Нарцис, доніс про це імператорові. Клавдій, людина м'яка і податлива, сумнівався в ухваленні рішення, і Нарцис сам, від імені імператора, віддав преторіанцям команду про захоплення Мессаліни і Сілія.[13]

Проте Светоній описує дані події по-іншому:

И уж всякое вероятие превосходит то, что на свадьбе Мессалины с ее любовником Силием он (Клавдий — Авт.) сам был в числе свидетелей, подписавших брачный договор: его убедили, будто это нарочно разыграно, чтобы отвратить и перенести на другого угрозу опасности, возвещенную ему какими-то знаменьями…

Даже пылкую его любовь к Мессалине заглушил в нем не столько позор унижения, сколько страх перед опасностью: он подумал, что она добивается власти для своего любовника Силия»

Мессаліну схопили в Остії, куди вона виїхала для того, щоб побачити Клавдія. Однак імператор на той час уже покинув місто. Мессаліну повернули в Рим і помістили в Сади Лукулла, під нагляд її матері, Доміції Лепіди. Доміція ніколи не схвалювала стиль життя Мессаліни, проте не відмовилася бути зі своєю дочкою в її останні хвилини. Вони разом підготували прохання до Клавдія про помилування, однак воно нічого не дало. Мессаліна весь час плакала, тільки тепер усвідомивши, в яке становище вона сама себе поставила.

Свідками смерті Мессаліни були троє - посланець імператора, один з його вільновідпущеників і її мати. Коли імператорський легат і вільновідпущеник з'явилися, Лепіда сказала дочці:

Твоє життя скінчилося. Все що залишилося - зробити його кінець гідним.

 
A bust believed to be of Messalina, in the Uffizi Gallery in Florence

Мессаліні було запропоновано самій накласти на себе руки, проте вона не змогла цього зробити, і тоді легат заколов її кинджалом. При цьому взятий у свідки вільновідпущеник ображав її. Тіло Мессаліни було залишено матері. Клавдій ніяк не відреагував на звістку про смерть дружини. У той час, коли йому доповіли про це, він вечеряв. Єдиною реакцією було прохання налити йому більше вина. Через кілька днів після смерті, Сенат засудив її ім'я до забуття. (лат. Damnatio memoriae).[3] Тацит у своїх "Анналах" пише:

Расположение народа к нему (Клавдию — Авт.) проистекало из еще не заглохшего воспоминания о Германике… и подкреплялось, кроме того, сочувствием к его матери Агриппине вследствие преследований со стороны мессалины, которая была всегда к ней враждебна… и если ни сама, ни через доносчиков не предъявляла ей обвинение, то только потому, что была поглощена своей новой и близкой к помешательству влюбленностью. Ибо она воспылала к Гаю Силию, красивейшему из молодых людей Рима, такой необузданной страстью, что расторгла его брачный союз со знатной женщиной Юнией Силаной, чтобы безраздельно завладеть своим любовником. Силий хорошо понимал, насколько преступна и чревата опасностями подобная связь, но отвергнуть Мессалину было бы верною гибелью… Он находил утешение в том, что не думал о будущем и черпал наслаждение в настоящем. А Мессалина (будучи женой Клавдия — Авт.) не украдкою, а в сопровождении многих открыто посещала его дом, повсюду следовала за ним по пятам… и у ее любовника, словно верховная власть уже перешла в его руки, можно было увидеть рабов принцепса, его вольноотпущенников и утварь из его дома.

Между тем Клавдий, оставаясь в полном неведении о своих семейных делах, отправлял цензорские обязанности… Мессалине уже наскучила легкость, с какою она совершала прелюбодеяния, и она искала новых, неизведанных еще наслаждений, когда Силий, толкаемый роковым безрассудством или сочтя, что единственное средство против нависших опасностей — сами опасности, стал побуждать ее покончить с притворством: их положение не таково, чтобы ждать, пока Клавдий умрет от старости… У них есть сообщники… Если они опередят Клавдия, доверчивого и беспечного, но неистового во гневе, у Мессалины сохранится прежнее могущество… Мысль о браке все-таки привлекла ее своей непомерною наглостью… Едва дождавшись отъезда Клавдия… она торжественно справляет все свадебные обряды. Я знаю, покажется сказкой, что в городе, все знающем и ничего не таящем, нашелся среди смертных столь дерзкий и беззаботный… который встретился в заранее условленный день с женой принцепса, созвав свидетелей для подписания их брачного договора, что она слушала слова совершавших обряд бракосочетания, надевала на себя свадебное покрывало, приносила жертвы пред алтарями богов… Но ничто мною не выдумано… Двор принцепса охватила тревога… открыто выражали свое возмущение те, кто располагал влиянием и боялся государственного переворота… Они вспоминали о безволии Клавдия, его подчиненности жене и о многих казнях, совершенных по настоянию Мессалины… Сначала Каллист… Нарцисс… и Паллант… подумывали о том, не отвлечь ли безыменными угрозами Мессалину от любви к Силию… Но из опасения навлечь на самих себя гибель, они в конце концов отказались от этой мысли… Один только Нарцисс не оставлял намерения разоблачить Мессалину… Он склонил двух наложниц Клавдия… донести принцепсу обо всем происшедшем… И вот Кальпурния (так звали одну из наложниц)… пав к его ногам, сообщает ему, что Мессалина вышла замуж за Силия… зовет Нарцисса. Тот, умоляя принцепса простить его за молчание… указывает, что и теперь не выступает ее обвинителем в прелюбодеянии… а добивается лишь одного, чтобы тот (Силий — Авт.) возвратил жену принцепсу и разорвал брачный договор с нею… „Если ты (Клавдий — Авт.) не станешь немедленно действовать, супруг Мессалины овладеет Римом“. Затем Нарцисс созывает влиятельнейших из приближенных принцепса… Те подтверждают достоверность известия… Клавдий впал в такую растерянность, что… то и дело задавал вопрос окружающим, располагает ли он верховною властью и частное ли еще лицо Силий. А между тем Мессалина, разнузданная более чем когда-либо… устроила во дворце представление, изображавшее сбор винограда. Его выжимали в давильнях… женщины, облачившись в звериные шкуры, тут же плясали и прыгали как приносящие жертвы и исступленные вакханки; сама Мессалина с распущенными волосами, размахивая тирсом, и рядом с нею увитый плющом Силий… закидывали голову в такт распевавшему непристойные песни хору… Клавдий обо всем знает и обуреваемый жаждою мести возвращается в Рим… И вот уже перед ними Мессалина. Она умоляла выслушать мать Октавии и Британника, но ее перебил обвинитель (Нарцисс — Авт.), который начал рассказывать Клавдию про Силия, про свадьбу… Поразительным было при этом молчание Клавдия… После этого распаленного гневом и разразившегося угрозами Клавдия он (Нарцисс — Авт.) увлекает в лагерь, где воины уже выведены на сходку… Когорты ответили… долго не смолкавшими криками, требуя назвать имена виновных и подвергнуть их наказанию; приведенный пред трибунал Силий не пытался ни оправдываться, ни оттянуть вынесение приговора: больше того, он просил, чтобы ему ускорили смерть (и он был казнен — Авт.)… Между тем Мессалина, удалившись в сады Лукулла, не оставляла попыток спасти свою жизнь и сочиняла слезные мольбы, питая некоторую надежду и порою впадая в бешенство, — столько в ней было надменности даже в грозных для нее обстоятельствах. И не поспеши Нарцисс разделаться с нею, она обратила бы гибель на голову своего обвинителя. Ибо, воротившись к себе и придя от обильной трапезы в благодушное настроение, Клавдий, разгоряченный вином, велит передать несчастной… чтобы она явилась на следующий день представить свои оправдания. Услышав это и поняв, что гнев принцепса остывает, что в нем пробуждается прежняя страсть и что в случае промедления следует опасаться наступающей ночи и воспоминаний о брачном ложе, Нарцисс торопливо покидает пиршественный покой и отдает приказание находившимся во дворце центурионам и трибуну не медля умертвить Мессалину: таково повеление императора. В качестве распорядителя и свидетеля ее умерщвления к ним приставляется вольноотпущенник Эвод. Отправившись тотчас в сады Лукулла, он застает Мессалину распростертой на земле и рядом с ней ее мать Лепиду, которая, не ладя с дочерью, пока та была в силе, прониклась к ней состраданием, когда она оказалась на краю гибели, и теперь уговаривала ее не дожидаться прибытия палача: жизнь ее окончена и ей ничего иного не остается, как избрать для себя благопристойную смерть. Но в душе, извращенной любострастием, не осталось ничего благородного. Не было конца слезам и бесплодным жалобам, как вдруг вновь прибывшие распахнули ворота и пред нею предстали безмолвный трибун и осыпавший ее площадными ругательствами вольноотпущенник. Лишь тогда впервые осознала она неотвратимость своего конца и схватила кинжал; прикладывая его дрожащей рукой то к горлу, то к груди, она не решилась себя поразить, и трибун пронзает ее ударом меча. Тело ее было отдано матери. Пировавшему Клавдию сообщили о ее смерти, умолчав о том, была ли добровольной или насильственной. И он, не спросив об этом, потребовал чашу с вином и ни в чем не отклонился от застольных обычаев. Да и в последовавшие дни он не выказал ни малейших признаков радости, ненависти, гнева, печали, наконец, какого-либо иного из движений души человеческой… Забыть Мессалину помог ему и сенат, постановивший убрать ее имя и ее статуи изо всех общественных мест и частных домов.

[3]

Доля дітей Мессаліни теж була трагічною. 1 січня 49 року Клавдій одружився на Агрипіні. Спадкоємцем був визнаний Нерон, який згодом і став імператором. Клавдія Октавія стала його першою дружиною, яку за його же наказом убили в 62 році. Британнік загинув раніше. Він був отруєний Нероном у 55 році внаслідок інтриг Агрипіни.

У мистецтвіРедагувати

На її честь названіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Prosopographia Imperii Romani V 161
  2. Светоній, «Життя дванадцяти цезарів», «Божественний Клавдій», 17, 26, 27, 29, 36, 37, 39; «Нерон», 6; «Вітеллій», 2
  3. а б в Публій Корнелій Тацит, «Аннали», XI, 1, 2, 12, 26-38
  4. Діон Кассій, «Римська істория», LX, 14-18, 27-31
  5. Ювенал, «Сатиры», «Сатира VI», 115—133
  6. Пліній Старший, «Природнича історія», 10
  7. Йосиф Флавій, «Юдейські війни», II, 12
  8. Matthew Bunson, Encyclopedia of the Roman empire. Facts on File library of World history (Infobase Publishing, 2002, 373.
  9. Barbara Levick (1990). Claudius. Yale University Press. с. 59=66. 
  10. Anthony Barrett (1996). Agrippina: Sex, Power and Politics in the Early Roman Empire. Yale University Press. с. 87, 104. 
  11. Плутарх, «Порівняльні життєписи»
  12. Barbara Levick (1990). Claudius. Yale University Press. с. 65. 
  13. Йосиф Флавій, «Юдейські старожитності», XX, 8

ЛітератураРедагувати

  • Діон Кассій, «Римська істория», LX, 14-18, 27-31
  • Йосиф Флавій, «Юдейські старожитності», XX, 8
  • Йосиф Флавій, «Юдейські війни», II, 12
  • Ювенал, «Сатири», «Сатира VI», 115—133
  • Пліній Старший, «Природнича історія», 10
  • Плутарх, «Порівняльні життєписи»
  • Светоній, «Життя дванадцяти цезарів», «Божественний Клавдій», 17, 26, 27, 29, 36, 37, 39; «Нерон», 6; «Вітеллій», 2
  • Публій Корнелій Тацит, «Аннали», XI, 1, 2, 12, 26-38
  • Herzog-Hauser G., Wotke F. Valerius (403) // RE. VIII A,1. 246-258
  • Mazzei F. Messalina. München, 1985
  • Demandt A. Das Privatleben der römischen Kaiser. München, 1997
  • Levick B. Claudius. New Haven, 1990
  • Fagan G. G. Messalina's Folly // CQ. Vol. 52. 2002. P. 566-579
  • Holland, Tom (1990). Dynasty: The Rise and Fall of the House of Caesar. Doubleday. 
  • (фр.) Minaud, Gérard, Les vies de 12 femmes d'empereur romain - Devoirs, Intrigues & Voluptés , Paris, L'Harmattan, 2012, ch. 2, La vie de Messaline, femme de Claude, p. 39-64.
  • Tatum, W. Jeffrey; The Patrician Tribune: Publius Clodius Pulcher (The University of North Carolina Press, 1999).
  • Mudd, Mary; I, Livia: The Counterfeit Criminal. the Story of a Much Maligned Woman (Trafford Publishing, 2012).
  • Barrett, Anthony A. (1996). Agrippina: Sex, Power and Politics in the Early Roman Empire. New Haven: Yale University Press. 
  • Klebs, E. (1897–1898). У H. Dessau, P. Von Rohden. Prosopographia Imperii Romani. Berlin. 
  • Levick, Barbara (1990). Claudius. New Haven: Yale University Press. 
  • Momigliano, Arnoldo (1934). Claudius: The Emperor and His Achievement. Cambridge: W. Heffer & Sons. 
  • Dina Sahyouni, " Le pouvoir critique des modèles féminins dans les Mémoires secrets : le cas de Messaline ", in Le règne de la critique. L'imaginaire culturel des mémoires secrets, sous la direction de Christophe Cave, Paris, Honoré Champion, 2010, p. 151–160.
  • Scramuzza, Vincent (1940). The Emperor Claudius. Harvard University Press.