Відкрити головне меню

«Жи́ття двана́дцяти це́зарів» (лат. De vita Caesarum) — основна праця римського історика Светонія. Написана близько 121 року, коли автор був секретарем імператора Адріана. Складається з 8 книг. Містить 12 біографій цезарів, тобто диктатора Юлія Цезаря і 11 перших римських принцепсів від Августа до Доміціана. Присвячена префекту преторія Гаю Септицію Клару, який був покровителем Светонія.

Життя дванадцяти цезарів
De vita Caesarum
Suetonius Lives of the Twelve Caesars 1540.jpg
Сторінка з текстом книги, надрукована 1540 року
Жанр Біографія
Автор Светоній
Мова латинська
Опубліковано 121 р.
Видання Životopisy dvanácti císařůd

CMNS: Цей твір на Вікісховищі

НазваРедагувати

  • Про життя цезарів (лат. De vita Caesarum) — латинська назва.
  • Життя дванадцяти цезарів — популярна сучасна назва.
  • Життєписи дванадцяти цезарів — у перекладі П. Содомора.

ЗмістРедагувати

ХарактеристикаРедагувати

Біографії викладені не в хронологічному порядку. Всі біографії побудовані за певною схемою: родовід імператора, час і місце народження, дитячі роки, прикмети, опис приходу до влади, найважливіші заходи його правління, характер імператора, опис обставин смерті.

На думку деяких дослідників, Светоній позбавлений літературного смаку і відчуття історії[1]. На відміну від Тацита, історичні пружини і психологічні мотиви не цікавлять автора[1]. Він наводить тільки фактологічну канву, багату численними анекдотами, достовірність яких нерідко викликає сумнів. У цьому його подібність з Плутархом.

Твір Светонія цінний тим, що він проливає світло на домашній, інтимний бік діяльності імператорів. Саме до «Життя дванадцяти цезарів» сходять найбільш сумнівні мотиви і сюжети, пов'язані з імператорами (кінь Калігули, акторські вправи Нерона, фраза Веспасіана «гроші не пахнуть», гладіаторське привітання Ave, Caesar, morituri te salutant, улюблена фраза Августа «до грецьких календ»). Погляд автора не спотворений сенаторськими забобонами, властивими, наприклад творам Тацита[2]. За ідеал правителів Светоній приймає «божественних» Августа і Тита.

ВпливРедагувати

Пікантні подробиці особистого життя правителів гарантували твору популярність як в античні часи, так і в Новий час. Як своєрідне його продовження задумувалися Марієм Максімом «Життєписи Августів». Ейнгард вставив у латинський життєпис Карла Великого рядки, в яких Светоній вихваляв доблесті Августа. До початку систематичних археологічних досліджень у XIX століття саме за повідомленнями Светонія судили про того чи іншого імператора з династії Юліїв-Клавдіїв та Флавіїв[2].

Англійською «12 цезарів» переклав Роберт Грейвз. Деякі пасажі (наприклад, про те, як Тиберій віддавався педофілії на острові Капрі) здавалися настільки розпусними, що до кінця XX століття у перекладах їх викидали з тексту або залишали латинський текст без перекладу.

ПерекладиРедагувати

АнглійськіРедагувати

РосійськіРедагувати

  • Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей / пер. М. И. Ильинский. 1776.
  • Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей / пер. В. А. Алексеев. 1904.
  • Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей / пер. М. Л. Гаспаров. Москва: Наука, 1964. (Литературные памятники)

УкраїнськіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Михайло Гаспаров. Светоний и его книга (рос.)
  2. а б Светоній в Британській енциклопедії (англ.)

ДжерелаРедагувати

  • Життєписи дванадцяти цезарів / Гай Светоній Транквілл ; пер. з латин. П. Содомора. - Львів : Сполом, 2012. - 278 с. -ISBN 978-966-665-616-5

ПосиланняРедагувати