Валерія Мессаліна

Валерія Мессаліна (лат. Valeria Messalina)[1], іноді — Месалліна (бл. 17/20 — 48) — третя дружина римського імператора Клавдія, мати Британніка і Клавдії Октавії, впливова та свавільна римлянка, ім'я якої набуло переносного значення через її розпусну поведінку.

Валерія Мессаліна
VALERIA MESSALINA
Messalina.jpg
Народилася бл. 17/20
Рим
Померла 48(0048)
Сади Лукулла
·обезголовлювання
Країна Стародавній Рим
Діяльність 3-тя дружина римського імператора Клавдія
Суспільний стан патрицій
Посада дружина імператораd
Рід Династія Юліїв-Клавдіїв
Батько Марк Валерій Мессала Барбат Аппіан
Мати Доміція Лепіда
Брати, сестри Марк Валерій Мессала Корвін, Фавст Корнелій Сулла Фелікс і Marcus Junius Silanusd
У шлюбі з Клавдій
Діти 1. Клавдія Октавія
2. Британнік

ПоходженняРедагувати

Валерія — дочка Марка Валерія Мессали Барбата, консула 20 року, який походив з патриціанського роду Валеріїв. ЇЇ матір'ю була Доміція Лепіда, дочка Луція Доміція Агенобарба (консула 16 року до н. е.) і Антонії Старшої.

Її мати та батько були двоюрідними братом та сестрою по жіночій лінії. Матір'ю Марка Валерія була Клавдія Марцелла Молодша, дочка Октавії Молодшої від першого шлюбу з Гаєм Клавдієм Марцеллом. Октавія же народила і Антонію Старшу, після того, як була видана заміж Октавіаном за Марка Антонія у 40 році до н. е. Таким чином, по жіночій лінії Мессаліна походила від сестри Августа и належала до імператорської сім'ї.

Щодо батька — Марка Валерія, то існують дві теорії:

ЖиттєписРедагувати

 
Кровні родинні зв'язки Мессаліни з 4 імператорами

Про дитинство Мессаліни відомо небагато. Проте в юності вона була дуже популярною і впливовою при дворі Калігули. Її дядько Гней Доміцій Агенобарб був чоловіком Юлії Агріппіни — сестри імператора. Швидше за все, саме оточуюче середовище та атмосфера, яка панувала на розгульних бенкетах Калігули і сформувала характер цієї жінки, хоча античні автори стверджують, що Мессаліна почала розгульне життя ще у тринадцятирічному віці. У 38 році імператор Калігула видав її заміж за свого дядька Клавдія, який був двоюрідним братом її матері. Шлюб, скоріш за все, був засобом об'єднання двох гілок династії Юліїв-Клавдіїв — Клавдіїв і Доміціїв Агенобарбів.

Розпусна поведінкаРедагувати

Ім'я Мессаліни, завдяки античним історикам, стало прозивним в описі розпусних і сексуально стурбованих жінок. В основному її поведінку характеризують як образливу і ганебну, а саму її — як жорстоку, скупу і неадекватну німфоманку. Найбільш часто в своїх роботах її згадують Тацит і Светоній. Обидва вони пишуть про те, що під вигаданим ім'ям Ліціски Мессаліна або сама володіла одним з римських лупанаріїв, або ж приходила туди в якості повії, щоб задовольнити свої сексуальні бажання.[2][3] Діон Касій писав, що ницість Мессаліни доходила до того, що вона змушувала інших дам зі свого оточення зраджувати своїм чоловікам у присутності останніх. Все це відбувалося не де-небудь, а в імператорському палаці. Жінки, які погоджувалися на авантюри, потім отримували щедру винагороду. Чоловіки, хто відмовлявся пускати своїх дружин для участі в оргіях, наживали найлютішого ворога в особі Мессаліни, і вона не заспокоювалася, поки не карала їх. Усе це відбувалося в імператорському палаці, під боком у Клавдія, який довгий час взагалі нічого не помічав.[4]

Також писали, що Мессаліна організувала змагання з відомою римською повією Сциллою: хто зможе обслугувати більше чоловіків. Почавши увечері, Сцилла зупинилась зранку, обслугувавши за ніч 25 чоловіків. Мессаліна же продовжила до того, доки не обслугувала 50 клієнтів.[5]

Розпусних жінок історія знала чимало, і розпусною поведінкою в Римі нікого було не здивувати в той час, але ненаситний сексуальний апетит Мессаліни вражав навіть бувалу римську громадськість. Римлян найбільше обурювало, що Мессаліна, яка втратила незайманість у віці тринадцяти років, виставляла на публіку свою безпутність, безмірно пишаючись цим.

Усе вищеописане відбувалося не тільки за часів Калігули, але і пізніше, коли Клавдій вже став імператором. Близько 40 року Мессаліна народила йому дочку, Клавдію Октавію, а в 41 році — сина і спадкоємця, якому Клавдій дав когномен Британнік на честь свого запланованого в той час походу до Британії.[6] Історики в життєписах Мессаліни проявили дивовижну одностайність: на їхню думку, Мессаліна не пропускала жодного красивого чоловіка. І довгий час їй все сходило з рук. Клавдій засуджував і викривав розпусту придворної знаті, але не знав, що відбувалось у нього вдома. Наближені не наважувалися відкрити йому очі, побоюючись гніву підступної жінки. Адже, хоч Клавдій і володарював Римською імперією, самим імператором повністю управляла Мессаліна. Одного разу, наприклад, спокусниця закохалася в першого серед римських акторів Мнестера, який спробував ухилитися від честі бути коханим дружини імператора. Тоді Мессаліна поскаржилася Клавдію, що якийсь актор наважується не підкорятися її волі, не уточнюючи, щоправда, якій саме. Імператор закликав Мнестера до себе і наказав тому виконувати всі побажання своєї дружини. Молодій людині довелося підкоритися наказу імператора і зайняти його місце в подружньому ліжку.[7]

ВладаРедагувати

Мессаліна мала цілковитий контроль над новим імператором. Зрозумівши це, римський Сенат визнавав у ній повноправну правительку. На честь дня її народження проводилися ігри, їй споруджувалися статуї. Також Сенат збирався проголосити її Августою, проте Клавдій заборонив робити це.

Оскільки Клавдій був набагато старший за неї і далеко не молодий, то в політиці Мессаліна зосередилася на тому, щоб після смерті Клавдія забезпечити перехід влади до свого сина — Британніка. Заради цього вона завжди намагалася показати себе другою людиною в державі. Навіть на тріумфі Клавдія в 43 році вона їхала відразу за його колісницею, і тільки після неї йшли полководці. Таке положення могло дати їй можливість стати номінальною правителькою, якщо Клавдій помре до повноліття сина. Необхідно відзначити, що серед римської знаті в Мессаліни були як суперники (вороги), так і союзники. Одним з союзників був Луцій Вителлій, консул 34 року, правитель Сирії в ранзі проконсула у 35 році, цензор 48 року, батько майбутнього імператора Вітеллія. За його підтримку Мессаліна дозволила йому піклуватися про її взуття. Показуючи свою відданість, він носив одну з туфель Мессаліни у себе на грудях під тогою, і, періодично витягаючи звідти, прилюдно покривав її поцілунками.[8]

За допомогою своїх союзників Мессаліна або виганяла з Риму, або позбавляла життя всіх, хто, на її думку, міг встати на її шляху. Серед її ворогів були майже всі члени династії Юліїв-Клавдіїв, які самі, або діти яких, могли претендувати на місце імператора: Юлія Лівілла; Юлія Лівія[9]; Гай Азіній Полліон, консул 23 року, син Віпсанії Агріппіни від Гая Азінія Галла; Поппея Сабіна Старша, дочка римського консула і тріумфатора часів Тіберія Гай Поппей Сабін; консул 35 і 46 років Децим Валерій Азіатік, оскільки він був шуріном однієї з дружин Калігули, Лоллії Пауліни, і, теоретично, міг претендувати на владу.[10]Також з Риму був видалений Сенека

Така політика не могла не сформувати партію незадоволених. У середині сорокових років ці люди згуртувалися навколо племінниці імператора — Юлії Агрипіни. Користуючись любов'ю імператора, Агрипіна змогла встояти проти хитрощів Мессаліни, спрямованих проти неї і її сина, малолітнього Нерона, а відкрито настояти на розправі з Агрипіною Мессаліна не могла. У 47 році один з наближених вільновідпущеників Клавдія, скарбник імперії Марк Антоній Паллас, стає коханцем Агрипіни. Будучи супротивниками Мессаліни, вони розробляли план передачі владі не Британніку, а Нерону.

Однак змова стала не потрібною, адже Мессаліна зробила свою єдину помилку в боротьбі за владу.

Змова МессаліниРедагувати

У 48 році, бажаючи повністю отримати владу в свої руки, Мессаліна задумала зробити імператором свого коханця, сина Гая Сілія. Викликано це було тим, що позиції Агрипіни і Нерона сильно зміцнилися з тих пір, як її стали підтримувати впливові римляни. Так на Терентінських іграх 47 року, під час вистави, що показувала облогу Трої, Мессаліна і Британнік отримали набагато меншу увагу натовпу, ніж присутні там Агриппіна і Нерон. Мессаліна поставилася до цього, як до першого прояву того, що її авторитет падає.[11]

На початку 48 року вона змушує свого коханця Гая Сілія розлучитися з дружиною Юнією Сіланою. Коли Клавдій виїхав до Остії, Мессаліна, офіційно продовжуючи перебувати в шлюбі з імператором, робить перший крок запланованої нею змови — вона в присутності свідків укладає шлюбний контракт і виходить заміж за Сілія. Один із впливових вільновідпущеників при дворі Клавдія, який займав пост відповідального за листування (лат. praepositus ab epistulis) Тиберій Клавдій Нарцис, доніс про це імператорові. Клавдій, людина м'яка і податлива, сумнівався в ухваленні рішення, і Нарцис сам, від імені імператора, віддав преторіанцям команду про захоплення Мессаліни і Сілія.[12]

Мессаліну схопили в Остії, куди вона виїхала, аби побачити Клавдія. Однак імператор на той час уже покинув місто разом зі своїм другом Гаєм Цециною Ларгом. Мессаліну повернули в Рим і помістили в Сади Лукулла, під нагляд її матері, Доміції Лепіди. Доміція ніколи не схвалювала стиль життя Мессаліни, проте не відмовилася бути зі своєю дочкою в її останні хвилини. Вони разом підготували прохання до Клавдія про помилування, однак воно нічого не дало. Мессаліна весь час плакала, тільки тепер усвідомивши, в яке становище вона сама себе поставила.

Свідками смерті Мессаліни були троє — посланець імператора, один з його вільновідпущеників і її мати. Коли імператорський легат і вільновідпущеник з'явилися, Лепіда сказала дочці:

Твоє життя скінчилося. Все що залишилося — зробити його кінець гідним.

Мессаліні було запропоновано самій накласти на себе руки, проте вона не змогла цього зробити, і тоді легат заколов її кинджалом. При цьому взятий у свідки вільновідпущеник ображав її. Тіло Мессаліни було залишено матері.

Клавдій ніяк не відреагував на звістку про смерть дружини. У той час, коли йому доповіли про це, він вечеряв. Єдиною реакцією було прохання налити йому більше вина. Через кілька днів після смерті, Сенат засудив її ім'я до забуття. (лат. Damnatio memoriae).[3]

Доля дітей Мессаліни теж була трагічною. 1 січня 49 року Клавдій одружився з Агрипіною. Спадкоємцем був визнаний Нерон, який згодом і став імператором. Клавдія Октавія стала його першою дружиною, яку за його же наказом убили в 62 році. Британнік загинув раніше. Він був отруєний Нероном у 55 році внаслідок інтриг Агрипіни.

У мистецтвіРедагувати

Образ у кінематографіРедагувати

ЛітератураРедагувати

На її честь названіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Prosopographia Imperii Romani V 161
  2. Светоній, «Життя дванадцяти цезарів», «Божественний Клавдій», 17, 26, 27, 29, 36, 37, 39; «Нерон», 6; «Вітеллій», 2
  3. а б Публій Корнелій Тацит, «Аннали», XI, 1, 2, 12, 26-38
  4. Діон Кассій, «Римська історія», LX, 14-18, 27-31
  5. Пліній Старший, «Природнича історія», 10
  6. Йосиф Флавій, «Юдейські війни», II, 12
  7. Matthew Bunson, Encyclopedia of the Roman empire. Facts on File library of World history (Infobase Publishing, 2002, 373.
  8. Barbara Levick (1990). Claudius. Yale University Press. с. 59=66. 
  9. Anthony Barrett (1996). Agrippina: Sex, Power and Politics in the Early Roman Empire. Yale University Press. с. 87, 104. 
  10. Плутарх, «Порівняльні життєписи»
  11. Barbara Levick (1990). Claudius. Yale University Press. с. 65. 
  12. Йосиф Флавій, «Юдейські старожитності», XX, 8

ЛітератураРедагувати

  • Діон Кассій, «Римська істория», LX, 14-18, 27-31
  • Йосиф Флавій, «Юдейські старожитності», XX, 8
  • Йосиф Флавій, «Юдейські війни», II, 12
  • Ювенал, «Сатири», «Сатира VI», 115—133
  • Пліній Старший, «Природнича історія», 10
  • Плутарх, «Порівняльні життєписи»
  • Светоній, «Життя дванадцяти цезарів», «Божественний Клавдій», 17, 26, 27, 29, 36, 37, 39; «Нерон», 6; «Вітеллій», 2
  • Публій Корнелій Тацит, «Аннали», XI, 1, 2, 12, 26-38
  • Herzog-Hauser G., Wotke F. Valerius (403) // RE. VIII A,1. 246—258
  • Mazzei F. Messalina. München, 1985
  • Demandt A. Das Privatleben der römischen Kaiser. München, 1997
  • Levick B. Claudius. New Haven, 1990
  • Fagan G. G. Messalina's Folly // CQ. Vol. 52. 2002. P. 566—579
  • Holland, Tom (1990). Dynasty: The Rise and Fall of the House of Caesar. Doubleday. 
  • (фр.) Minaud, Gérard, Les vies de 12 femmes d'empereur romain — Devoirs, Intrigues & Voluptés , Paris, L'Harmattan, 2012, ch. 2, La vie de Messaline, femme de Claude, p. 39-64.
  • Tatum, W. Jeffrey; The Patrician Tribune: Publius Clodius Pulcher (The University of North Carolina Press, 1999).
  • Mudd, Mary; I, Livia: The Counterfeit Criminal. the Story of a Much Maligned Woman (Trafford Publishing, 2012).
  • Barrett, Anthony A. (1996). Agrippina: Sex, Power and Politics in the Early Roman Empire. New Haven: Yale University Press. 
  • Klebs, E. (1897–1898). У H. Dessau, P. Von Rohden. Prosopographia Imperii Romani. Berlin. 
  • Levick, Barbara (1990). Claudius. New Haven: Yale University Press. 
  • Momigliano, Arnoldo (1934). Claudius: The Emperor and His Achievement. Cambridge: W. Heffer & Sons. 
  • Dina Sahyouni, " Le pouvoir critique des modèles féminins dans les Mémoires secrets : le cas de Messaline ", in Le règne de la critique. L'imaginaire culturel des mémoires secrets, sous la direction de Christophe Cave, Paris, Honoré Champion, 2010, p. 151–160.
  • Scramuzza, Vincent (1940). The Emperor Claudius. Harvard University Press.