Принципат (лат. principatus, від лат. princeps — перший, головний) — умовний термін в історичній літературі для позначення системи влади, що склалася за часів ранньої Римської імперії (27 до н. е. — 284 н. е.), і яка суміщала монархічні і республіканські риси.

В історіографії закріпився перший титул — «імператор», хоча основні повноваження голова держави мав як народний трибун і принцепс.

Система принципату стала оформлятися при Октавіані Августі, влада якого ґрунтувалася на поєднанні різних магістратур. Август і його наступники, бувши принцепсом сенату, одночасно зосереджували у своїх руках вищу цивільну (довічний народний трибун) і військову владу. Формально продовжував існувати республіканський устрій: сенат, коміції (народні збори), магістратури (крім цензорів). Але ці інститути втратили колишнє політичне значення, бо вибори до них та їх діяльність регулювалися принцепсом. Реальна влада була зосереджена в руках імператора і близьких до нього людей, його особистої канцелярії, штат якої невпинно зростав, а сфера діяльності розширювалася. Терміну «принципат» в історичній літературі відповідає термін «рання імперія», який вважається точнішим.

Занепад принципату ред.

Однією з причин, чому ця система припинила нормально функціонувати, було падіння авторитету імператора в очах солдатів римської армії, що була його найважливішою опорою. Верховне командування всіма збройними силами римської держави в період Принципату було основою (das Kernstück, за висловом Й. Бляйкена) імператорської влади. А передумовою розриву союзу між армією і правлячим імператором стало саме зміна ситуації на кордонах римських володінь. З другої половини II ст. н. е. римляни майже безперервно вели війни з північними і східними сусідами. Зміна ситуації на кордонах римських володінь, з одного боку, спричинила зростання значення армії в житті імперії, з іншого боку, вона зробила істотний вплив на структуру збройних сил римської держави[1].

Вже до початку 40-х років III ст. н. е.. правителі імперії були змушені піти на те, щоб об'єднати військові сили кількох сусідніх провінцій під командуванням спеціальних воєначальників (duces)

На зміну принципату прийшов Домінат, де монархічні риси видно значно виразніше, республіканські інститути були здебільшого скасовані, а деякі переформовані в монархічні.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Сергеев И. П. Внешнеполитический фактор в истории кризиса III века в Римской империи. Архів оригіналу за 8 січня 2014. Процитовано 8 січня 2014. 

Посилання ред.