Відкрити головне меню

НазваРедагувати

Назва походить від грецьких слів drakon — «змія» і kephalos — «голова», тобто голова змії. Форма квіток цієї рослини нагадує голову змії з розкритою пащею.

ОписРедагувати

Багаторічні або рідко однорічні трави, що іноді внизу дерев'яніють.

Рослина досягає до 50-70 см заввишки. Кореневище тонке, стрижневе, з тонкими відгалуженнями корінців. Стебло пряме, гіллясте, чотирьохгранне. Листки довгасті, яйцевидні, супротивні.

Квітки великі, світло-синього або фіолетового кольору, розташовані у несправжніх мутовках в пазухах верхніх листків, що утворюють щільне кулясте або пухке довгасте суцвіття. Чашечка трубчаста або трубчасто-дзвоникувата, з 15 жилками, п'ятизубчаста, пряма або вигнута, двогуба, з тризубчастою верхньою губою, зубці якої в 2-3 рази коротше ланцетних зубців нижньої губи, або ж чашка невиразно двогуба, із зубцями майже однакової довжини. При основі зубців майже завжди є потовщена складка, всі зубці чашечки зазвичай з різко виступаючими поперечними жилками (анастомозами). Віночок з вузькою при основі, розширеною догори губкою і двогубим відгином, верхня губа пряма або злегка зігнута, на верхівці виїмчаста або глибоко надрізана, нижня трилопатева, з більшою середньої лопаттю. Тичинок 4, з них 2 верхні трохи довші нижніх, рівні або ж зрідка сильно виставляються з віночка. Пиляки голі або волосисті, двогнізді, з гніздами, що розходяться. Стовпчик нагорі з двома рівними шилоподібними частками. Період цвітіння — червень — липень. Плоди — довгасті, гладенькі горішки коричневого або бурого кольору, з'являються в серпні — вересні.

ПоширенняРедагувати

Рослина має широкий ареал поширення. Росте в більшості географічних зон планети, починаючи від зони холоду, до субтропічної зони. Зустрічається в Європі, Азії, Америці. Спеціально його вирощують в Індії, на Тибеті, в Китаї. У країнах Західної Європи змієголовник висаджують на міських клумбах як декоративну рослину. Ним засівають цілі поля, для застосування в медицичних та інших цілях.

Маточник в УкраїніРедагувати

В Україні зустрічається принаймні чотири види змієголовника — австрійський (Dracocephalum austriacum L.), городній (Dracocephalum moldavica L.), вузьколистий (Dracocephalum ruyschiana L.) і чебрецевий (Dracocephalum thymiflorum L.). Маточники австрійський[2] і Рюйша[3] занесені до Червоної книги України. З 2000-х років в Україні почали культивувати маточник городній як ефіроолійну, пряну та лікарську рослину.[4]

ЗастосуванняРедагувати

Маточник широко застосовують як лікарську рослину. Його також використовують в різних галузях харчової промисловості, таких як: консервна, кондитерська, виготовлення алкогольної і слабоалкогольної продукції. У свіжому та сушеному вигляді його додають його в салати, супи, борщі. Маточник добре підкреслює смак м'яса та риби. Також він входить до рецептури деяких ковбас. Траву рослини додають при маринуванні або солінні помідорів, огірків, кавунів. За ароматом маточник перевершує мелісу, його додають в чай, компот, пінник, желе. Рослину додають для посилення смаку і запаху вермуту і деяких інших вино-горілчаних виробів та безалкогольних газованих напоїв. Маточник є добрим медоносом, за якістю, смаку одержуваного з нього меду, він перевершує багато інших медоносів, таких як меліса, липа, акація. Мед виходить світлим, з чудовим лимонним ароматом. З одного гектара можна отримати до 700 кг меду. У парфумерній та косметологічній промисловості екстракт маточника додають при виробництві мила, шампунів, кремів і парфумів. З листя і насіння добувають ефірну олію.

Перелік видівРедагувати



ПриміткиРедагувати

  1. Dracocephalum // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Змієголовник австрійський в Червоній книзі України
  3. Змієголовник Рюйша в Червоній книзі України
  4. Котюк Л. А. Якісний і кількісний склад ефірної олії змієголовника молдавського (Dracocephalum moldavica L.) залежно від фенологічних особливостей та фаз розвитку / Л. А. Котюк // Физиология растений и генетика. — 2014. — Т. 46, № 6. — С. 541—548.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати