Відкрити головне меню

Максимчук Святослав Васильович

актор

Святослав Васильович Максимчук  (нар. 09 березня 1936, с. Ремель Рівненської області) — український актор театру ім. М. Заньковецької (із 1964 р.) і педагог. Народний артист України (2000).

Максимчук Святослав
Максимчук.jpg
Ім'я при народженні Максимчук Святослав Васильович
Народився 9 березня 1936(1936-03-09) (83 роки)
с. Ремель, Рівненська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Національність українець
Громадянство Україна Україна
Діяльність актор
Нагороди та премії
Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені С. Руданського (2012)

ЖиттєписРедагувати

Закінчив акторське відділення Харківського театрального інституту (1959 р.; курс Д. Антоновича). Працював у театрах Харківської області (1959—1960 рр.), у Харківському українському драматичному театрі імені Т. Шевченка і водночас на кафедрі сценічної мови Харківського театрального інституту (1960—1964 рр.); від 1964 р. — у Національному українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (Львів), із 2000 за сумісництвом викладає на кафедрі театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.

Акторсько-декламаторську діяльність розпочав у 1966 — з участі в конкурсі до 110-річчя І. Франка (за читання поеми «Похорон» став одним із переможців).

 
Творчий вечір до Дня народження Ліни Костенко у Львівській обласній філармонії. 12.03.2018

ТворчістьРедагувати

Ролі у театріРедагувати

Із 1989 року — ініціа­тор і ведучий «Заньківчанських вечорів» у Львові — своєрідних творчих звітів визначних особистостей[1].

Зіграв понад 100 ролей, зокрема:

АудіоальбомиРедагувати

Особливу популярність здобув як майстер художнього читання: унікальна пам'ять, тонке відчуття стилю письменника, глибоке пройняття психологією твору. У доробку — понад 40 аудіоальбомів, половина з них — у серії «Українська класика від Святослава Максимчука».

  • «Фонохрестоматія з української літератури для 8–9 класів середніх шкіл» (1979—1980 рр.)
  • «Моя Шевченкіана» (1999, Мон­реалі (Канада))
  • «Мій Шевченко» (110 творів) — (2014, Львів)
  • «Франкові поеми «Похорон», «Мойсей», «Іван Вишенський», «Лис Микита», поезії зі збірок «Зів'яле лис­тя», «Semper tiro» та ін.»
  • «Франкіяна Святослава Максимчука»
  • «Енеїда» (перші три частини) І. Котляревського

У репертуарі художніх читань Максимчука також твори Г. Сковороди, М. Шашкевича, С. Руданського, В. Самійленка, В. Стефаника, Леся Мартовича, О. Маковея, В. Короліва-Старого, Є. Маланюка, Василя Барки, О. Гончара, Д. Павличка, Л. Костенко, І. Світличного, В. Си­моненка, І. Драча, В. Лучука, В. Шевчука, Р. Третякова, Р. Луб­ківського, Ігоря Павлюка.

Участь у фільмахРедагувати

  • «Похорон», «Мойсей» (І. Франко)
  • «На полі крові» (Леся Українка)
  • «Галілей» (Є. Плужник)
  • «На полі крові. Aceldama» (2001)

НагородиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
  • Шалата М. Й. Максимчук Святослав Васильович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Шевчук В. Емоціо та раціо в інтерпретації… Святослава Максимчука // Наук. світ. 2000. № 1.
  • Вдовиченко Г. Святослав Максимчук: «Чом працювать на власній ниві — стид?» // Високий Замок. 2000, 20 грудня
  • Чорнопиский М. Півстоліття в театрі красного мовлення // Літературна Україна. 2010, 14 січень.
  • Теленчі О. «Я ніколи не зрадив слово…» // За вільну Україну. 2011, 29 грудня
  • Горак Я. Огонь в одежі слова: Нарис про Франкіану Святослава Максимчука. Львів: Апріорі, 2016. — 224 с. : іл. — ISBN 978-617-629-286-9

ПриміткиРедагувати