Шевчук Валерій Олександрович

Український письменник

Вале́рій Олекса́ндрович Шевчу́к (нар. 20 серпня 1939(19390820), Житомир) — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко.

Валерій Олександрович Шевчук
Валерій Шевчук.JPG
Народився 20 серпня 1939(1939-08-20) (82 роки)
Житомир, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність архіваріус, письменник, історик літератури, перекладач
Alma mater Історико-філософський факультет Київського університетуd
Мова творів українська
Роки активності 1967 — дотепер
Напрямок психологічна проза, літературознавство, публіцистика
Жанр публіцистика, повість, оповідання, роман, казка і п'єса
Magnum opus Дім на горі, Три листки за вікном
Членство Спілка письменників СРСР
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1988

CMNS: Шевчук Валерій Олександрович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

ЖиттєписРедагувати

 
В. Шевчук (стоїть), Т. Чухліб на презентації книги «Малі українські діярії XVII—XVIII ст.» (Музей книги та друкарства України, Київ)

Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі [Архівовано 18 січня 2010 у Wayback Machine.]. Після закінчення школи у 1956 роцi хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати у Львівський лісотехнічний інститут. Вступити не вдалося, тому він повернувся додому. Працював підсобним робітником під час ремонту Житомирського сільськогосподарського інституту. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрований філософ» і твори І. Франка, що, за висловом самого Шевчука, «встановило основи мого світогляду. Я почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією І. Франка, а Г. Сковорода став для мене учителем життя».

У 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. У 1958 р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В. Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 р. почав писати новели.

У 1961 р. дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. Навесні 1961 р. літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться»[1]. На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, тягали до КДБ, допитували, але виключили художника, який малював ту газету.

У 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна». Деяким з них судилося бути перекладеними іншими мовами, а одна — «Вона чекає його, чекає» — була навіть пізніше екранізована[2].

Після закінчення університету Валерія Шевчука було відправлено до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія». У листопаді був призваний до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.

Повернувся додому у 1965 р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі[3].

У 1966 р. закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя. Арештували його брата, тому Валерій змушений був звільнитися з роботи[4].

У 1967 р. вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.

У 1969 р. він написав повість «Золота трава»[5] і перший варіант повісті «Мор», до якої повернувся в 1980 р. і зробив остаточну редакцію в 1983 р. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», в якій було надруковано вісім нових оповідань.

У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе». Протягом 1979—1999 pp. Валерій Шевчук видав книги:

  • «Крик півня на світанку» (1979);
  • «Долина джерел» (1981);
  • «Тепла осінь» (1981);
  • «На полі смиренному» (1983);
  • «Дім на горі» (1983);
  • «Маленьке вечірнє інтермеццо» (1984);
  • «Барви осіннього саду» (1986);
  • «Три листки за вікном» (1986);
  • «Камінна луна» (1987);
  • «Птахи з невидимого острова» (1989);
  • «Дзиґар одвічний» (1990);
  • «Дорога в тисячу років» (1990);
  • «Панна квітів» (1990);
  • «Із вершин та низин» (1990);
  • «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994);
  • «У череві апокаліптичного звіра» (1995);
  • «Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення» (1995), «Око прірви» (1996);
  • «Жінка-змія» (1998);
  • «Юнаки з вогненної печі» (1999);
  • «Біс плоті» (1999) та ін.

З 1988 р. Валерій Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України.

На сьогодні В. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».

Родина: дружина Неоніла (нар. 1943), доньки Мирослава (нар. 1968) та Юліана (нар. 1972); внук Богдан (нар. 1997).

У квітні 2021 року Людмила Зубко презентувала у рідному місті письменника книгу «Стежка в траві. Житомирська сага». Місцева громадська організація у 2020 році взяла на себе друк твору, тому наразі книга з'явилася у бібліотеках і містяни зможуть безплатно її прочитати.[6]

Творчий доробокРедагувати

 
Книга Миколи Ільницького Людина в історії (Сучасний український історичний роман) (Київ, 1989), у якій розглянуто твори Валерія Шевчука

Валерій Шевчук вважається одним з фундаторів Житомирської прозової школи.[7] У творчості В. Шевчука умовно можна виділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці.

Валерій Шевчук є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Також він працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби: роман «На полі смиренному» (1982), роман-есей «Мисленне дерево» (1986), упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16-19 століть «Пісні Купідона» (1984), «Літопис Самійла Величка» у журналі «Київ» 1986—1987 рр. та інше.

ТвориРедагувати

(хронологічно)

  • «Серед тижня» (1967, збірка оповідань і повістей)
  • «Набережна 12» (1968)
  • «Середохрестя» (1968, повість)
  • «Вечір святої осені» (1969)
  • «Крик півня на світанку» (1979)
  • «Долина джерел» (1981)
  • «Тепла осінь» (1981)
  • «На полі смиренному» (1983, роман) [2]
  • «Дім на горі» (1983, роман)
  • «Двоє на березі» (1984)
  • «Маленьке вечірнє інтермецо» (1984)
  • «Барви осіннього саду» (1986)
  • «Три листки за вікном» (роман, 1986)
  • «Мисленне дерево» (1986, роман-есей)
  • «Камінна луна» (1987)
  • «Птахи з невидимого острова» (1989, повість)
  • «Сповідь» (1989, повість)
  • «Мор» (1989, повість)
  • «Дзиґар одвічний» (1990)
  • «Дорога в тисячу років» (1990)
  • «Панна квітів» (1990, збірка казок)[8]
  • «Із вершин та низин» (1990)
  • «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994)
  • «У череві апокаліптичного звіра» (1995, збірка оповідань)
  • « Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення» (1995)[3][9]
  • «Око Прірви» (1996, роман)
  • «Жінка-змія» (1998)
  • «Юнаки з вогненної печі» (1999)
  • «Біс плоті» (1999, збірка оповідань)
  • «Срібне молоко» (2002, роман)
  • «Тіні зникомі. Сімейна хроніка» (2002, роман)
  • «Темна музика сосон» (2003, роман)
  • «Сад житейський думок, трудів та почуттів» (2003, автобіографія)
  • «Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту» (2006, повість)
  • «Драматургія» (2006, збірка п'єс)
  • «Привид мертвого дому (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2005)[10]
  • «Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима» (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2008)
  • «Роман юрби» (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2009)
  • «Місто днів» ( 2015, збірка поезій)
  • "Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI–XVIII століть. Книга 1"(К., Кліо, 2019. ISBN: 978-617-7023-98-1)
  • "Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI–XVIII століть. Книга 2"(К., Кліо, 2019. ISBN: 978-617-7023-99-8)

Упорядковані виданняРедагувати

  • «Українські билини: Історико-літературне видання східнослов'янського епосу». Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. (2003, збірка казок і легенд)[11]

БібліографіяРедагувати

  • Шевчук В. На полі смиренному… — Київ: Дніпро, 1983. (Серія «Романи й повісті» 1983, № 2).
  • Шевчук В. Мисленне дерево. Роман-есе про давній Київ / Валерій Шевчук. — Київ: Молодь, 1989. — 360 с. — ISBN 5-7720-0261-9.
  • Шевчук В. Птахи з невидимого острова. Роман, повісті / Валерій Шевчук. — Київ: Радянський письменник, 1989. — 472 с. — ISBN 5-333-00272-X.
  • Шевчук В. У череві апокаліптичного звіра. Історичні повісті та оповідання / Валерій Шевчук. — Київ: Український письменник, 1995. — 208 с. — ISBN 5-333-01290-3.
  • Шевчук В. Око Прірви. Роман / Валерій Шевчук. — Київ: Український письменник, 1996. — 200 с. — ISBN 5-333-01481-7.
  • Шевчук В. Біс плоті. Історичні повісті / Валерій Шевчук. — Київ: Твім інтер, 1999. — 360 с. — ISBN 966-7430-01-4.
  • Шевчук В. Юнаки з вогненної печі / Валерій Шевчук. — Київ: Український письменник, 1999. — 303 с. (серія «Сучасна українська література») — ISBN 966-579-056-0.
  • Шевчук В. Срібне молоко / Валерій Шевчук. — Львів: Кальварія, 2002. — 192 с. — ISBN 966-663-046-X.
  • Шевчук В. Тіні зникомі / Валерій Шевчук. — Київ: Темпора, 2002. — 304 с. — ISBN 966-95991-1-3.
  • Шевчук В. Темна музика сосон. Роман. Сад житейський думок, трудів та почуттів. Автобіографічні замітки / Валерій Шевчук. — Київ: Акцент, 2003. — 448 с. — ISBN 966-95944-4-8.
  • Шевчук В. Мор: Фантастичні повісті / Валерій Шевчук. — Львів: ЛА «Піраміда», 2004. — 320 с.
  • Шевчук В. Драматургія / Валерій Шевчук. — Львів: Сполом, 2006. — 416 с. — ISBN 966-665-407-5.
  • Шевчук В. Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту. — Львів: Каменяр, 2006.
  • Шевчук В. Сон сподіваної віри. Готично-притчева проза / Валерій Шевчук. — Львів: Піраміда, 2007. — 416 с. — ISBN 978-966-441-007-3.
  • Шевчук В. Дім на горі. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011.
  • Шевчук В. Три листки за вікном. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. — 702 с. — ISBN 978-617-585-024-4.
  • Шевчук В. Птахи з невидимого острова. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. — 384 с. — ISBN 978-617-585-033-6.
  • Шевчук В. Чотири романи. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. — 768 с. — ISBN 978-617-585-043-5.
  • Шевчук В. Фрагменти із сувою мойр: Кросворд [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. — К.: Либідь, 2014. — 264 с.
  • Шевчук В. Фрагменти із сувою мойр: Театр прози [Архівовано 20 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — К.: Либідь, 2014. — 216 с.
  • Шевчук В. Фрагменти із сувою мойр: Милий кохання тягар [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. — К.: Либідь, 2014. — 216 с.
  • Шевчук В. Місто днів. — К.: Либідь, 2015. — 528 с.
  • Шевчук В. Порослий кульбабами дворик. Книга I Жовте світло вікон. — Тернопіль: Богдан, 2015. — 272 с.
  • Шевчук В. Порослий кульбабами дворик. Книга II Халабуда для коханки. — Тернопіль: Богдан, 2015. — 288 с.

Твори перекладені англійською мовоюРедагувати

  • Eye of the Abyss (Око Прірви), частина 1 (переклад Ольги Рудакевич) в «Ukrainian Literature», том I, 2004. — див [4] [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  • Eye of the Abyss(Око Прірви), частина 2 (переклад Ольги Рудакевич) в «Ukrainian Literature», том 2, 2007. — див [5] [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  • My Father Decided to Plant Orchards and The Cobbler (переклад Юрія і Мойри Луцьких), в «Modern Ukrainian Short Stories», Ukrainian Academic Press, 1973
  • The Devil Who Is (The One-Hundredth Witch) (переклад Ольги Рудакевич) в «Ukrainian Literature», том I, 2004. — див [6] [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  • The Voice of Grass (переклад Юрія Тарнавського), в AGNI Magazine виданий Бостонським університетом, 1993
  • The Moon's Cuckoo from the Swallow's Nest (переклад Миросі Стефанюк), в «From Three Worlds. New Writing From Ukraine» видання Zephyr Press, 1996
  • Lunar Pain (Місячний біль), (переклад Юрія Ткача), в-во «Байда», Мельбурн 2010
  • Breath of Evil (Голос трави), (переклад Юрія Ткача), в-во «Байда», Мельбурн 2016

ПерекладиРедагувати

  • Іван Вишенський. Твори [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.] / Пер. В. Шевчука. — К.: Дніпро, 1986.
  • Малі українські діярії XVII—XVIII ст. /Упоряд., пер. В. Шевчука. — К.: Кліо, 2015. — 408 с.

ВідзнакиРедагувати

У 1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном».

У 1999 р. був нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.

В. Шевчук лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001).

У 2007 році став почесним професором НаУКМА.

29 листопада 2011 року була започаткована[12] у Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка премія Валерія Шевчука (Премія Шевчука) — українська літературна премія, творча відзнака за найкращу книгу прози, видану українською мовою за попередній календарний рік, вручається щороку в квітні на спеціальній урочистій церемонії в Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету.

Нагороджений медаллю Івана Мазепи (2016).[13]

Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року нагороджений ювілейною медаллю «25 років незалежності України».[14]

Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2017) — за двокнижжя прози «Порослий кульбабами дворик».[15]

Екранізації творівРедагувати

За мотивами романів Валерія Шевчука художник і режисер Анатоль Степаненко зняв фільм «Повний місяць. Ноктюрн»,1986, (Кіностудія імені Олександра Довженка), режисерка Наталя Мотузко — фільм «Голос трави»,1992,  — барвисті фантазії на тему українського фольклору.[16].

«Місяцева зозулька» — мелодрама 1993 року на основі повісті «Місяцева зозулька з ластів'ячого гнізда» (Україна, реж. Сергій Дудка).

ПриміткиРедагувати

  1. пізніша назва «Кілька хвилин до вечора» — збірка «Долина джерел»
  2. І. Жилком як студентська робота
  3. враження від цієї роботи відбилися в повісті «Голуби під дзвіницею»
  4. причиною арешту брата було те, що він вирішив набрати в друкарні й відбити для себе як пам'ятку часу статтю про процес над Погружальським [1] [Архівовано 23 вересня 2014 у Wayback Machine.]. За це брат дістав п'ять років концтабору суворого режиму
  5. надрукована в 1984 р.
  6. Знайомтеся, Валерій Шевчук - історія відомого письменника з Житомира - izhytomyryanyn.com. izhytomyryanyn.com (укр.). Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 18 грудня 2021. 
  7. Олена Юрчук. Житомирська прозова школа: нативізм (В. Шевчук) і контракультурація (В. Даниленко).[недоступне посилання з серпня 2019] Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Випуск 20. Житомир, 2010
  8. «Панна квітів» (1990, збірка казок) [Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.]
  9. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  10. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]»
  11. Розмова упорядника з юним літературознавцем на тему «Українські билини» [Архівовано 23 грудня 2021 у Wayback Machine.], proridne.org
  12. У Житомирі започаткували літпремію Валерія Шевчука[недоступне посилання з червня 2019]
  13. Сергій Дзюба (Квітень 18, 2016). Відзнака за патріотизм. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано Квітень 18, 2016. 
  14. Указ Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 12 вересня 2016. 
  15. Ігор Павлюк (28 грудня 2016). Названо лауреатів міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2017 рік. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Архів оригіналу за 12 травня 2021. 
  16. Кінематографічні відображення Валерія Шевчука. 2015. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 30 листопада 2020. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати