Вікіпедія

Максименко Олександр Григорович

український художник
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Максименко.

Олександр Григорович Макси́менко (18 листопада 1916, Вільхуватка — 15 березня 2011, Київ) — український живописець і педагог; член Спілки радянських художників України з 1947 року. Лауреат Сталінської премії III ступеня за 1948 рік[a]. Заслужений художник УРСР з 1972 року. Батько художниці Галини Максименко.

Максименко Олександр Григорович
Народження5 (18) листопада 1916
Вільховатка, Кобеляцький район, Україна
Смерть15 березня 2011(2011-03-15) (94 роки)
 Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР
 Україна
Жанржанрове малярство, пейзаж, натюрморт і портрет
НавчанняДніпропетровське художнє училище (1938) і Київський державний художній інститут (1947)
Діяльністьхудожник
ВчительПанін Михайло Микитович, Шовкуненко Олексій Олексійович, Єлева Костянтин Миколайович, Єржиковський Сергій Миколайович, Фомін Олександр Іванович, Шаронов Михайло Андрійович, Грабар Ігор Емануїлович і Герасимов Сергій Васильовичd
Відомі учніОлійник Олексій Петрович і Прокопенко Микола Антонович
ПрацівникКиївський державний художній інститут
ЧленСпілка радянських художників України
ПартіяВКП(б)
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
Сталінська премія 3-го ступеня заслужений художник УРСР

Біографія

ред.

Народився 5 [18] листопада 1916(19161118) року у селі Вільхуватці (нині Полтавський район Полтавської області, Україна). У 1933—1938 роках навчався в Дніпропетровському художньому училищі, де його педагогами були Юрій Бондар, Михайло Панін. У 1938—1941 роках продовжив навчання у Київському художньому інституті в Олексія Шовкуненка, Костянтина Єлеви, Сергія Єржиковського, Олександра Фоміна, Михайла Шаронова та у 1941—1943 роках — на українському відділенні Московського художнього інституту в Самарканді та Загорську, де був учнем Ігоря Грабаря, Сергія Герасимова.

Брав участь у німецько-радянській війні, як військовий художник 1-го Українського фронту. Під час війни створив галерею портретів офіцерів Червоної армії, замальовки сцен солдатського життя, місць бойових дій. 1947 року закінчив Київський художній інститут. Дипломна робота — картина «Господарі землі»[1][b].

Член ВКП(б) з 1948 року. Протягом 1949—1951 років викладав композицію на графічному факультеті Київського художнього інституту, після чого перебував на творчій роботі. Мешкав у Києві у будинку на вулиці Філатова, № 10а, квартира № 23 та у будинку на вулиці Лариси Руденко, № 9, квартира № 21[2]. Помер 15 березня 2011 року. Похований у колумбарії Байкового кладовища.

Творчість

ред.

Працював у галузі станкового живопису, у реалістичному стилі створював натюрморти, пейзажі, портрети, жанрові картини. Серед робіт:

  • «Базар біля мечеті Бібі-Ханим» (1943);
  • «Самарканд» (1943);
  • «Загорськ. Лавра» (1944);
  • «Господарі землі» (1947, Національний художній музей України; варіант — 1951, Харківський художній музей[1]);
  • «Під осінь» (1948, Полтавський художній музей);
  • «Новатори колгоспних ланів» (1950);
  • «Земля. Рілля» (1952, Дніпровський художній музей);
  • «Колгоспне поле» (1956, Донецький художній музей);
  • «Венеція. Канал» (1956);
  • «Колгоспний сторож» (1957);
  • «Вода прийшла» (1957, Луганський художній музей; варіант — 1959);
  • «Перед сівбою» (1960);
  • «На полі» (1961);
  • «Седнів. Хата, в якій перебував Тарас Шев­ченко» (1961);
  • «Кобзар Петро Тищенко» (1961);
  • «Натюрморт із лимоном» (1961);
  • «Доярка Люба» (1962);
  • «Думи хлібороба» (1963, Сумський художній музей);
  • «Спогади. Тарас Шевченко в Літньому саду» (1964);
  • «Перші кроки» (1964—1965);
  • «Хліборобка» (1965);
  • «Кол­­госпниця» (1966);
  • «Золота осінь» (1968);
  • «Зміна» (1968);
  • «Седнівський краєвид» (1969);
  • «Мати» (1969);
  • «У вільну хвилину» (1969—1970);
  • «Журавлі летять» (1970);
  • «Батьківська журба» (1971);
  • «Про хліб» (1972);
  • «Полудень» (1973);
  • «Троянда» (1973);
  • «Зелені овочі» (1973);
  • «Колгоспний ярмарок» (1974);
  • «Річка Сула» (1975);
  • «Вечір. Шефи» (1976);
  • «Полтавські колгоспниці» (1976);
  • «Дніпрові далі» (1976);
  • «Осінній натюрморт» (1976);
  • «Хліб, цибуля і яйця» (1976);
  • «Так починалося» (1977);
  • «Седнів. Садиба Лизогуба» (1978);
  • «Яблуня» (1978);
  • «Восени» (1978);
  • «Седнів. Ранкові тумани» (1978);
  • «До нового життя» (1978);
  • «Рання весна» (1980);
  • «Під вечір» (1980);
  • «На Січ» (1982);
  • «Журавлі летять» (1984);
  • «Матері» (1987);
  • «Тарас Шевченко на Чернечій горі» (1990—1994);
  • «Портрет ветерана війни А. П. Нагорного» (1991);
  • «Кабаки» (1993);
  • «Тарас Шевченко в Полтаві» (1994—1995);
  • «Льон» (2009);
  • «Базарчик» (2010);
серії
  • «Пейзажі» (2000-ті);
  • «Натюрморти» (2000-ті).

Крім згаданих музеїв, роботи художника зберігаються у Московському історичному музеї, Національному музеї історії України у Києві, Дніпровському історичному музеї, Чернігівському художньому музеї, Музеї історії міста Києва.

Брав участь у республіканських та всесоюзних виставках з 1947 року, зарубіжних — з 1949 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1950-х, 1982, 1996, 2006 роках.

Зауваги

ред.
  1. ↑ За картину «Господарі землі».
  2. ↑ За цією картиною композитор Володимир Нахабін написав симфонію «Ранок нашої Батьківщини».

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, С. 59.
  2. ↑ Максименко Олександр Григорович / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 91.

Література

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Максименко_Олександр_Григорович&oldid=40456293