Єржиковський Сергій Миколайович

український радянський художник

Сергій Миколайович Єржико́вський (нар. 23 березня 1895, Вільно — пом. 15 грудня 1989, Київ) — український радянський живописець і графік. Член Спілки художників України з 1938 року. Чоловік Н. Котек і батько О. Єржиковського[1].

Сергій Миколайович Єржиковський
Народження23 березня 1895(1895-03-23)
Вільно
Смерть15 грудня 1989(1989-12-15) (94 роки)
 Київ
КраїнаСРСР СРСР
НавчанняКиївський художній інститут
Діяльністьхудожник
Відомі учніАвраменко Василь Кузьмович, Янін Анатолій Олександрович, Лящук Тимофій Андрійович, Кохан Кузьма Федорович, Голованов Володимир Федорович, Дев'янін Анатолій Михайлович, Тюха Іван Андрійович, Григор'єва Галина Сергіївна, Климонов Володимир Тимофійович, Нестеренко Микола Васильович, Семенко Олександр Іванович, Компанієць-Киянченко Надія Дмитрівна, Ладиженський Беніамін Хаїмович, Овчинникова Олена Василівна, Олійник Олексій Петрович, Максименко Олександр Григорович і Холоменюк Іван Олександрович
ЧленНаціональна спілка художників України
ЗванняЗаслужений художник УРСР
Нагороди
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден «Знак Пошани»

Біографія

ред.

Народився 11 (23) березня 1895(18950323) року у місті Вільно (тепер Вільнюс, Литва). Брав участь у Першій світовій війні. 1928 року закінчив Київський художній інститут (майстерня Ф. Кричевського).

У 19291931 роках працював викладачем у Київській художньо-індустріальній школі, у 19311935 роках — у Харківському поліграфічному інституті, а у 19331935 роках — у Харківському художньому інституті; у 19351941 роках — у Київському художньому інституті. Брав участь у Другій світовій війні. З 1946 по 1969 рік знову у Київському художньому інституті (від 1947 року — професор кафедри живопису і композиції).

Від 1928 року брав участь у мистецьких виставках.

Помер в Києві 15 грудня 1989 року.

Творчість

ред.

Основна галузь – реалістичний жанровий живопис. Автор сюжетно-тематичних картин на історичну тематику, баталістичних творів, жанрових полотен, ліричних пейзажів. У портретах відтворював душевні стани та індивідуальні характери; у лапідарних композиціях з особливою виразністю моделював класичні форми[1].

Окремі роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Донецькому художньому музеї[1].

Картини:

  • «Автопортрет із дружиною» (1928);
  • «Дроворуби» (1928);
  • «Автопортрет» (1929);
  • «Шахтарська зміна» (1930);
  • «На будівництві» (1931);
  • «Окопна правда» (1932);
  • «Преміювання колгоспників» (1933);
  • «Художниця Н. Котек» (1934; 1946);
  • «Любов» (1935);
  • «Юні авіамоделісти» (1937);
  • «Зустріч Т. Шевченка та М. Щепкіна у Нижньому Новгороді» (1939);
  • «Син» (1939);
  • «Співак М. Донець» (1940);
  • «В. Ленін» (1940);
  • «Т. Шевченко і М. Щепкін» (1940);
  • «Командир полку Ф. Заярний» (1943);
  • «Ніночка» (1946);
  • «Артилеристи під Сталінградом» (1946);
  • «У Сталінграді» (1947);
  • «Герой Радянського Союзу В. Демидов» (1947);
  • «У передгір’ї Карпат» (1948);
  • «Гуцул» (1948);
  • «Розбурхані хмари» (1949);
  • «В. І. Ленін та Н. К. Крупська у Татрах серед гуралів» (1951—1952);
  • «І. Ситник» (1955);
  • «Ранок над Дніпром» (1957);
  • «І. Беклемішева» (1957);
  • «Русява дівчина» (1959);
  • «Сумний лист» (1962);
  • «Тетянка» (1965);
  • «О. Шовкуненко» (1970);
  • «Т. Шевченко» (1970);
  • «Лікар Ф. Богданов» (1974);
  • «Портрет комбайнера Д. С. Остапенка» (1975);
  • «На річці Снов» (1975);
  • «Т. Шевченко в Каневі» (1980);
  • «В. Кирейко» (1986);
  • «Е. Ціолковський» (1989).

Відзнаки

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в Енциклопедія сучасної України. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
  2. Память народа(рос.)

Література

ред.