Відкрити головне меню

Ю́рій Володи́мирович Мака́ров (нар. 24 квітня 1955, Софія) — журналіст, телеведучий, документаліст, письменник. До 2008 головний редактор, зараз оглядач часопису «Український тиждень», від 2017 р. член Правління НСТУ.

Юрій Макаров
Юрій Макаров (квітень 2016) 02.JPG
Юрій Макаров, квітень 2016
Народився 24 квітня 1955(1955-04-24) (63 роки)
Софія, Народна Республіка Болгарія
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність журналіст, телеведучий, режисер, письменник
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Титул Оглядач «Українського тижня», ведучий каналу UΛ: Перший

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в Софії, столиці Болгарії в родині емігрантів. Батько — хімік, політв'язень у 1973—1978 р.р., згодом переїхав до Франції. Мати — камерна співачка, солістка Укрконцерту та Київської філармонії. Дід за батьком був капітаном лейб-гвардії Семенівського полку в Санкт-Петербурзі[1]. Дід за матір'ю, через якого родина повернулася на батьківщину 1958 р., служив священиком у сільських парафіях, настоятелем церкви Святителя Миколи Чудотворця у м. Софія, після репатріації — настоятелем Петропавлівського собору в Луганську.[2].

Закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, факультет романо-германської філології (197277), де навчався в Костянтина Тищенка. У 1977-1980 — лаборант кафедри мов, викладач французької мови в Київській консерваторії ім. П. Чайковського. У 1980-1987 — кореспондент, оглядач промислово-економічної редакції, Радіо-телеграфне агентство України (РАТАУ). 1987-1993 — редактор, режисер, студія «Київнаукфільм», студія «Четвер». 1994-1995 — заступник головного редактора, газета «Контракт».

З 1995 — на ТРК «Студія 1+1»: 1996 — ведучий програм «Імперія кіно»,«Телеманія», «Сніданок з 1+1», «Спецпроект Юрія Макарова», «Документ», з 1998 — головний редактор телекомпанії. У 2008—2010 — на Першому національному каналі, ведучий програми «Культурний фронт». З 2011 по 2013 працював на каналі «ТВі», ведучий програм «Цивілізація» та «Цивілізація 2.0». З 2015 співведучий ток-шоу "Війна і мир" (разом із Євгеном Степаненком) на каналі "UA:Перший", у 2016-2017 р.р. — директор ТО документальних фільмів НТКУ.

Восени 2007 року очолив журнал «Український тиждень», залишив посаду шеф-редактора у вересні 2009, відтоді постійний колумніст видання.

Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).[3]

Член Українського ПЕН.

Одружений вчетверте. Дружина — художник та журналіст Світлана Фесенко. Виховує дочку Марію.

Володіє англійською, французькою, болгарською мовами.

НагородиРедагувати

Лауреат премії Телевізійної академії України «Золота Ера» в номінації «Найкраща культурно-історична програма», багаторазовий номінант та двічі лауреат національної премії «Телетріумф» (2006, 2007), лауреат ІІ премії PROMAX/BDA (разом з О. Захаровою та О. Роднянським) за найкраще промо телеканалу (Сан-Франціско, 1999). Номінант премії «Книга року BBC» за 2013 р.[4] з романом «За чверть десята». У 1999-му Юрій Макаров обраний дійсним членом Телевізійної академії України[5]. Заслужений журналіст України[6]

БібліографіяРедагувати

українською

романи
збірки есеїстики:
«R2U». Київ

російською:

  • Путешествия дилетанта. Харків: Фоліо, 2005
  • Секс и город Киев. Мужской взгляд.[7] Харків: Фоліо, 2005

ФільмографіяРедагувати

  • 1991 — «Дрібниці» (автор і режисер)
  • 1992 — «Сходи до неба» (автор і режисер)
  • 1993 — «Споконвіку було слово» (автор і режисер)
  • 1999 — «Троцький. Невідомий революціонер (автор)
  • 1999 — «Чорнобиль, післямова» (автор)
  • 2000 — «Таємниця Японії» – (автор)
  • 2000 — «Ізраїль: дні без війни» (автор)
  • 2001 — «Мій Шевченко», 4 с. (автор)
  • 2005 — «Мазепа: кохання, велич, зрада» (автор і режисер)
  • 2016 — «Борхес», 7 с. (виконавчий продюсер)
  • 2016 — «Єжі Ґєдройць: магічна сила слова» (виконавчий продюсер)
  • 2016 — «Іван Драч. У пошуках Маройки» (виконавчий продюсер)
  • 2016 — «Перехід» (виконавчий продюсер)

та ін.

Громадська позиціяРедагувати

У червні 2018 записав відеозвернення на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[8]

ПриміткиРедагувати

  1. Макаров Ю.В.. Моя служба в Старой Гвардии. 1905-1917. Буэнос-Айрес, 1951. militera.lib.ru. Процитовано 2017-01-08. 
  2. Кінодокументаліст, телеведучий, письменник Юрій МАКАРОВ: "Гарні й довгоногі дівчата у суспільній свідомості мають римуватись з довгоногими і широкоплечими хлопцями, а не з товстими дядьками на «мерседесах»
  3. Указ Президента України від 23 грудня 2016 року № 575/2016 «Про склад Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка»
  4. Україна, B. B. C. Автотерапевтичний роман: рецензія на книгу Юрія Макарова. BBC Україна. Процитовано 2016-11-06. 
  5. Юрій Макаров, телеведучий: «Я веду себе до непристойності по-сібаритськи». Архів оригіналу за 29 липень 2009. Процитовано 4 січень 2010. 
  6. Відзнака автоматично дає право на місце на Байковому цвинтарі. ru.telekritika.ua. Процитовано 2016-11-01. 
  7. книга планувалась спочатку під назвою «Листи до незнайомки», див. Юрій Макаров: “Зараз ми готуємо документальний серіал до 15-річчя української Незалежності»
  8. https://www.youtube.com/watch?v=09zUvHGXK4s

ДжерелоРедагувати