Відкрити головне меню

Світлана Поваляєва
Народилася 20 березня 1974(1974-03-20) (45 років)
Київ
Діяльність поет, прозаїк, журналіст
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська

Світла́на Вади́мівна Поваля́єва (*20 березня 1974, Київ) — українська письменниця, журналістка.

БіографіяРедагувати

Народилася 20 березня 1974 року в Києві. Пам'ятає себе з трьох місяців від народження[1]. Все життя мріяла ніким не бути і нічого не робити. Успішно втілила свою мрію у СШ №71.

Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працювала на телеканалах СТБ та «Новий», у журналі «ПІК» та інтернет-газеті ForUm. Нині[коли?] працює журналістом програми «Час важливо» на «5 каналі».

« Взагалі я мала вступити на біофак, але в останню мить злякалася. Вирішила, що журналістика — це набагато легше, оскільки це гуманітарка і «не треба буде вчитися». Я й справді 5 років пробайдикувала. Наразі це єдиний фах, яким я можу заробляти собі на життя [2] »

Вірші та проза Світлани Поваляєвої публікувалися у збірках, антологіях, літературних часописах. Є авторкою циклу казок для дітей «Вррум-чарівник» та «Вррум в лабетах Правил». Автор книжок «Ексгумація міста», «Замість крові»,  «Орігамі-блюз», «Сімург», «Камуфляж в помаді», «Небо – кухня мертвих». У 2018 році після виходу семи прозових книжок вийшла перша поетична збірка авторки «Після Криму»[3].

Член журі літературного конкурсу «Міський молодіжний роман» (2006)[4].

Претендентка на звання секс-символу української літератури (2008, проводився у рамках Форуму видавців у Львові).

Має двох синів – Василя (1996) та Романа (1997).

Підтримує легалізацію легких наркотиків і рок-музику.

За релігійними переконаннями є буддисткою.

ТвориРедагувати

  • «Ексгумація міста» (2003)
  • «Замість крові» (2003)
  • «Орігамі-блюз» (2005)
  • «Сімург» (2006)
  • «Камуфляж в помаді» (2006)
  • «Вррум-чарівник», книга для дітей (К.: Грані-Т, 2007)
  • «Лярви. Небо – кухня мертвих» (2007)
  • БАРДО online (2009)
  • «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років[5]» (2010)
  • «Після Криму» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2018)

СприйняттяРедагувати

Світлану Поваляєву називають однією з небагатьох сучасних письменниць, які, відповідаючи епосі інформаційного перенасичення, створюють літературу, яку цікаво читати.[6]

Кость Бондаренко охарактеризував творчість Світлани Поваляєвої так:

« Тексти Поваляєвої — не надумані. Вони досить органічні. Вона не „випендрюється…, пишучи цією мовою. Це — її спосіб думання і спосіб висловлювання. Це — вона сама. Вона є доволі парадоксальною і різною. Так само, як і її тексти. … Світлана старанно уникає вад, характерних для українського письменства. Її тексти є модерними й урбаністичними. Вона не сприймає хуторянства у повсякденному житті — тому цього самого хуторянства немає і на сторінках книги.[7] »

ЦитатиРедагувати

Ставлення до літературиРедагувати

« Література для мене — спосіб існування в інформаційному просторі, така ж сама життєва ніша, як для когось іншого спорт, бізнес чи телебачення. Дитяча література — це найбільш екологічний спосіб захисту і розвитку особистості в агресивному інформаційному просторі повсякдення »
« Я ніколи не думаю, якою буде реакція на мої книги, а просто пишу, тому що мені пишеться… Не хочу дорослішати. Моя вроджена інфантильність — це якість, за яку чіпляюся зубами та кігтями. Страшенно не хочу в соціум, мені там нічого не подобається: усе довкола якесь пластмасове, штучне, неякісне… Не ховаюся від фотографів, які досить часто знімають мене з цигаркою чи алкоголем [8] »

Ставлення до літературної критикиРедагувати

« Що про неї говорити… У мене є знайома Вікторія Поліненко — дуже фаховий критик. Іздрик певний час писав у „Четверзі“ критичні статті. Бриних дуже добрий критик. З нових — є ще такий один в полі воїн — хоча вона не дорівняється ні до Бойченка, ні до Поліненко — це Віра Балдинюк. Принаймні, видно, що людина прочитала книжку, знається на літературі і намагається мислити. Вся наша критика зараз зводиться до того, що дєвочька чи мальчік, ідучи на презентацію, бере прес-реліз, написаний такими самими дєвочьками і мальчіками, і цей прес-реліз переписує. Добре, якщо в прес-реліз додумалися вставити цитату, щоб виглядало „как живой“ [2] »

ПриміткиРедагувати