Лібаво-Роменська залізниця

Лібаво-Роменська залізниця — залізниця в Російській імперії, побудована впродовж 1871—1874 років на кошти приватного капіталу — Товариства Ландварово-Роменської залізниці. З 1 травня 1891 року — казенна.

Лібаво-Роменська залізниця

Віленський (Лібаво-Роменський) вокзал у Мінську
Тип	залізнична лінія
Статус	історична, ділянки в різних країнах.
Засновано	1876
Штаб-квартира	Мінськ
Роки функціонування	1874—1919
Країна	балтійські і українські губернії імперії →  УНР/ БНР/ Литва/ Латвія →  УРСР/ Білоруська РСР/ Польща →  Україна/ Білорусь/ Литва/ Латвія
Експлуатаційна довжина колій	718 верст
Ширина колії	1520 мм
Власник(и)	Російська імперія
Материнська компанія	Тов. Л.-Р.з. → МШС
Лібаво-Роменська залізниця у Вікісховищі

Розташування

Прокладена територіями Віленської, Мінської, Могилівської, Чернігівської та Полтавської губерній. Одна з приватних залізниць, побудована Карлом Федоровичем фон Мекком, належала родині фон Мекк, пізніше стала казенною.

Історія

1 та 24 березня 1870 року Лібаво-Роменська залізниця увійшла до складу ліній, що визнані найважливішими і затвердженими журналами Комітету залізниць. Лінія повинна була з'єднати Лібавську залізницю з «малоросією». Проєктні дослідження були проведені у тому ж 1870 році. Проєкт нормальної концесії затверджений 9 травня 1871 року.

Лібаво-Роменська лінія повинна була відгалузитись від Петербурзько-Варшавської залізниці, до якої прилягала й Лібавська, між станціями Ландварово та Вільно, попрямувати на південний схід; розминутись шляхопроводом з Московсько-Берестейською залізницею у Мінську і перетнути Московсько-Києво-Воронезьку на станції Бахмач, але вже на одному рівні та звідси прокладсти далі до станції Ромни.

Довжина головного шляху становила 718 верст, крім того у Мінську передбачалося будівництво сполучної гілки до Московсько-Берестейської залізниці завдожкию 2 версти. Земляне полотно для однієї колії передбачалось шириною 2,6 сажня. Передбачалось 108 паровозів рухомого складу, 82 вагонів пасажирських, 4 арештантських, 762 вантажних і багажних та 1000 платформ.

Будівля управління Лібаво-Роменською залізницею в Мінску (вул. Кірова, 11)

Для побудови залізниці засновувалось акціонерне товариство з терміном володіння на 81 рік, а сама залізниця повинна була побудована протягом трьох років.

На відбір кандидатів з будівництва дороги подали заявки: інженер-капітан Яфімович з віденським банкіром Вейкерсгеймом, статський радник Герстфельд, полковник Жирар-де-Сукантон, купець Варгунін з почесним громадянином Гінцбургом, торговий дім Гладіна, інженер-полковник Фалькенгаген, представник Гамбурзького північного банку, статський радник фон-Мекк і комерції радник Варшавський.

За угодою Міністерства шляхів сполучення та Міністерства фінансів, засновником акціонерного товариства був обраний Статський радник фон-Мекк, на ім'я якого 29 липня 1871 була видана концесія. Статут товариства затверджений 25 грудня 1871 року. Згодом, за клопотанням правління Товариства, на підставі затвердженого 7 березня 1872 року журналу Комітету Залізниць напрямок Ландварово-Роменської лінії дещо змінено, при чому пункт її з'єднання з Петербургзько-Варшавською залізницею встановлено за 8 верст на схід від Вільно, на правому березі річки Вілейки.

Загальна довжина залізниці склала 711,1 верст. Біля Бобруйська, Жлобина і Гомеля побудовані три гілки до річок: Березини, Дніпра і Сожу.

Гомельський залізничний вокзал

Рух залізницею відкривався окремими дільницями:

• Нова Вільня — Мінськ (173 версти) — 14 грудня 1873 року;
• Мінськ — Бобруйськ (139,5 верст) — 16 вересня 1873 року;
• Бобруйськ — Гомель (141,8 верст) — 17 листопада 1873 року;
• Гомель — Бахмач (184 версти) — 12 грудня 1874 року;
• Бахмач — Ромни (72 версти) — 15 липня 1874 року.

1876 року Ландварово-Роменська залізниця об'єднана з побудованою у 1871 році безприбутковою Лібаво-Кошедарською залізницею в Лібаво-Роменську залізницю.

У 1881 році, після викупу казною, Харківсько-Миколаївської залізниці розпочато будівництво продовження на 200 верст від станції Ромни до вузлових станцій Ромодан та Кременчук. 1 жовтня 1888 року залізниця об'єднана з Харківсько-Миколаївською залізницею.

1 травня 1891 року залізниця придбана казною і підпорядкована Міністерству шляхів сполучення.

У 1913 році довжина залізниці становила 1434 км (у тому числі 195 км — двоколійні ділянки).

У 1918 році основна лінія була включена до складу Західних залізниць.

Головні станції

• Нова Вільня;
• Мінськ;
• Бобруйськ;
• Гомель;
• Бахмач.

Джерела

• Російський державний історичний архів, ф. 331, оп. 1-792. 1870—1891 гг. Правление Общества Либаво-Роменской железной дороги.
• Російський державний історичний архів, ф. 446, оп. 26, д. 18. Доклад № 76. 26 июня 1871 г. «О внесении в Комитет министров Уставов Ландварово-Роменской и Лозово-Севастопольской ж. д. и об учреждении концессий на этих дорогах».
• Устав Общества Ландварово-Роменской железной дороги (Утвержден 25 декабря 1871 г.) Технические условия для построения Ландварово-Роменской железной дороги. СПб. 1871 г.
• Записка о наивыгоднейшем направлении продолжения Ландварово-Роменской железной дороги в пределах Малороссии. Полтавское губернское земство. СПб. 1871 г.
• Общая инструкция служащим общества Ландварово-Роменской железной дороги. СПб. 1872 г.
• Ландварово-Роменская ж. д. Прямое восточно-немецкое-силезско-русское товарное сообщение, действующее с 1 апреля 1872 г. Москва. 1873 г.
• Инструкция для паровозной прислуги Ландварово-Роменской железной дороги. СПб. 1873 г.
• Отчёт Правления Общества Ландварово-Роменской железной дороги об эксплуатации за 1873—1875 гг. М. 1874—1876 гг.
• Смета прихода и расхода по эксплуатации Ландварово-Роменской железной дороги на 1876 год. М. 1875 г.
• Тариф Ландварово-Роменской и Либавской железных дорог, вступающий в действие с 15 января 1877 г. М. 1877 г.
• Ландварово-Роменская ж. д. Положение о счетоводстве и отчётности станций. (Утв. 12 ноября 1877 г.) СПб. 1878 г.
• Несколько соображений об акциях Ландварово-Роменской железной дороги. СПб.: тип. Балашева. 1888 г.
• Либаво-Роменская железная дорога // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)