Любаєв Павло Кирилович

ерзянський письменник

Павло́ Кири́лович Люба́єв (ерз. Павел Кириллович Любаевень, рос. Павел Кириллович Любаев; 24 грудня 1919, с. Пікшень, Большеболдинська волость, Лукоянівський повіт, Нижньогородська губернія, РСФРР[1] — 29 серпня 2013, м. Саранськ, Республіка Мордовія, Російська Федерація) — ерзянський письменник, перекладач. Член Спілки письменників СРСР[2]. Заслужений письменник Мордовської АРСР[3]. Учасник німецько-радянської війни.

Павло Кирилович Любаєв
Павел Кириллович Любаевень
Любаев П.К..jpg
Народився 24 грудня 1919(1919-12-24)
Пікшень, Bolsheboldinsky Districtd, Нижньогородська область
Помер 29 серпня 2013(2013-08-29) (93 роки)
Саранськ, Росія
Країна Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1954–1991).svg Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Національність ерзя
Діяльність письменник, перекладач
Alma mater Мордовський державний університет імені М. П. Огарьова
Мова творів ерзянська, російська
Роки активності 1936[1]—2013
Magnum opus Ялгань вал
Членство Спілка письменників СРСР
У шлюбі з Ніна Петрівна Любаєва
Діти Наталія Павлівна Самаркіна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За бойові заслуги» медаль «За оборону Сталінграда»

ЖиттєписРедагувати

Народився в ерзянській родині[2]. Закінчив у 1935 році школу сільської молоді[4].

У 1938 році закінчив Мордовський робітничий факультет[5]. Відтоді працював журналістом[6].

Під час Другої світової війни працював у СМЕРШ[7]. Брав участь у визволенні Ленінграда[8].

Після війни служив у правоохоронних органах Мордовії[9]. Пройшов шлях від оперуповноваженого райвідділу до заступника начальника відділу кадрів МВС Мордовії[1].

У 1950 році закінчив Куйбишевську офіцерську школу МВС[1].

У 1961 році закінчив Мордовський державний університет[9].

У 1971 році пішов у відставку з правоохоронних органів у званні підполковника внутрішньої служби. З того часу активно займався творчою діяльністю. Друкувався в ерзянських і російських журналах «Сятко», «Мок­ша[ru]», «Чилисема», «Нева», «Волга[ru]», «Звезда[ru]», «Аврора[ru]», «Совет­ский воин» (нині «Воин России[ru]»), а також у газетах «Литературная Россия[ru]», «Литературная газета», «Нижегородская правда[ru]»[9].

Також активно займався пе­рекладацькою діяльністю. Переклав ерзянською мовою чимало віршів Олександра Пу­шкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некра­сова[4].

Помер 29 серпня 2013 року у віці 93 років.

Творчість письменника перекладена російською, угорською, узбецькою, румунською, марійською, татарською, удмуртською, чуваською та іншими мовами[2][4].

Сім'яРедагувати

Дружина — Ніна Петрівна Любаєва[10]. Донька — Наталія Павлівна Самаркіна[11], заслужений працівник культури Республіка Мордовія, почесний працівник загальної освіти РФ, дійсний член Академії російської словесності і витончених мистецтв ім. Г. Р. Державіна.

ТворчістьРедагувати

Основна тематика творів Любаєва — події війни, краса природи рідного краю, материнство[1]. Написав близько 400 віршів[1]. Окремі його поетичні твори уміщено до «Антології мордовської поезії»

Видав багато поетичних збірок та книг, серед яких найвідоміші:

  • За мир Мирэнть кис: стихть (укр. За мир: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской государственной издательствась, 1950. — 47 с.
  • Ялгань вал: стихть (укр. Слово товариша: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1958. — 64 с.
  • Пичень гайть: стихть (укр. Сосновий дзвін: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1967. — 71 с.
  • Валдо ведьбайге: стихть (укр. Світла крапля: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1972. — 71 с.
  • Толбандянь сяткт: стихть, балладат ды поэма (укр. Іскри багаття: вірші, балади і поема) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1979. — 143 с.
  • Кемема: стихотвореният ды балладат (укр. Віра: вірші і балади) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1990. — 88 с.
  • Васенце теште: документально-художественной повесть (укр. Перша зірка: документально-художня повість) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1994. — 80 с.

Любаєв і УкраїнаРедагувати

Переклав ерзянською мовою твори з української літератури, зокрема поему Тараса Шевченка «Катерина»[12], уривок з поеми «Великий льох», а також вірші Лесі Українки, Павла Тичини, Володимира Лучука та ін[13].

За активну участь у популяризації творів Тараса Шевченка в Мордовії був нагороджений Шевченківською ювілейною медаллю до 125-річчя з дня народження поета[13].

У 1980 році письменник відвідав Україну, ставши учасником свята «Чуття єдиної родини», яке проходило у Чернігові[13].

Перебував у дружніх творчих стосунках з багатьма українськими письменниками, зокрема з Романом Лубківським, Володимиром Лучуком, Петром Горецьким та ін.

Пам'ятьРедагувати

У 2005 році рішенням Пікшенської сільської ради місцевій бібліотеці присвоєно ім'я письменника[14].

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е Музей А. И. Полежаева приглашает гостей и жителей Саранска посетить литературную встречу «Он пережил Великую Победу» и открытие выставки «Голос сердца» // Администрация городского округа Саранск (рос.)
  2. а б в Павел Кириллович Любаев. Национальная библиотека Удмуртской Республики. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 1 квітня 2020.  (рос.)
  3. Павел Кириллович Любаев // Мордовская литература / А. И. Брыжинский, Е. И. Чернов. — Ч.2. — Саранск, 1990. — С. 185 (рос.)
  4. а б в Любаев Павел Кириллович (Кирёнь). Культурно-образовательный портал Эрзань ки. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 1 квітня 2020.  (рос.)
  5. Любаев Павел Кириллович // Писатели Мордовии: биографический справочник / сост.: Т. С. Баргова, Е. М. Голубчик. — Саранск: Мордов. кн. изд-во, 2004. — С. 78(рос.)
  6. Любаев Павел Кириллович // Краткая литературная энциклопедия. В 9 томах: N. 9. — М., 1978. — С. 496 (рос.)
  7. Заслуженному писателю Мордовии Павлу Любаеву исполнилось 90 лет. Финно-угорский культурный центр Российской Федерации. 25.12.2009. Архів оригіналу за 25 січня 2010. Процитовано 1 квітня 2020. (рос.)
  8. Доронина П. Сон идесь Сталинградонть (Он защищал Сталинград): Очерк о П. К. Любаеве. — Саранск, Сятко, № 6, 2004.(ерз.)
  9. а б в К. Д. Хоменко. Любаєв Павло Кирилович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.
  10. Доронин, А. М. Кинть ютасы молицясь: очеркть = Дорогу осилит идущий: очерки / А. М. Доронин. — Саранск: Мордов. кн. изд-во, 1994. — С. 87(ерз.)
  11. Вечер поэзии «Палт, седей! Иля сода сизема…». Национальная библиотека им. А.С. Пушкина Республики Мордовия. 20.12.2019. Процитовано 1 квітня 2020. [недоступне посилання](рос.)
  12. Мордовська література і Тарас Шевченко Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine. // Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 5-17.
  13. а б в Любаєв Павло Кирилович Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine. // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3 : К–Н.
  14. Имя героя на библиотечной карте Нижегородской области. Нижегородская областная универсальная научная библиотека. Архів оригіналу за 4 березня 2020. Процитовано 1 квітня 2020. (рос.)
  15. Поэт-фронтовик Павел Любаев получил орден Екатерины Великой. Региональное информационное агентство «ИНФО-РМ/INFO-RM». Процитовано 1 квітня 2020. (рос.)
  16. Архивисты к 100-летию со дня рождения участника Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг., поэта Павла Кирилловича Любаева. Министерство культуры, национальной политики и архивного дела Республики Мордовия. 23 грудня 2019. Процитовано 1 квітня 2020. (рос.)

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати