Вікіпедія

Любаєв Павло Кирилович

ерзянський письменник
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Любаєв.

Павло́ Кири́лович Люба́єв (ерз. Павел Кириллович Любаевень, рос. Павел Кириллович Любаев; 24 грудня 1919, с. Пікшень, Большеболдинська волость, Лукоянівський повіт, Нижньогородська губернія, РСФРР[1] — 29 серпня 2013, м. Саранськ, Республіка Мордовія, Російська Федерація) — ерзянський письменник, перекладач. Член Спілки письменників СРСР[2]. Заслужений письменник Мордовської АРСР[3]. Учасник німецько-радянської війни. Переклав ерзянською мовою поему Тараса Шевченка «Катерина».

Павло Кирилович Любаєв
Павел Кириллович Любаевень
Народився 24 грудня 1919(1919-12-24)
Пікшень, Большеболдинський район, Нижньогородська область
Помер 29 серпня 2013(2013-08-29) (93 роки)
Саранськ, Росія
Країна  РРФСР
 СРСР
 Росія
Національність ерзя
Діяльність письменник, перекладач
Alma mater Мордовський державний університет імені М. П. Огарьова
Мова творів ерзянська, російська
Роки активності 1936[1]—2013
Magnum opus Ялгань вал
Членство СП СРСР
У шлюбі з Ніна Петрівна Любаєва
Діти Наталія Павлівна Самаркіна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За бойові заслуги» медаль «За оборону Сталінграда»

Життєпис

ред.

Народився в ерзянській родині[2]. Закінчив у 1935 році школу сільської молоді[4].

1938 закінчив Мордовський робітничий факультет[5]. Відтоді працював журналістом[6].

Під час Другої світової війни служив у сталінській терористичній організації СМЕРШ[7]. Брав участь у боях за Ленінград[8].

Після війни служив у правоохоронних органах Мордовії[9]. Пройшов шлях від оперуповноваженого райвідділу до заступника начальника відділу кадрів МВС Мордовії[1].

1950 закінчив Куйбишевську офіцерську школу МВС[1].

1961 закінчив Мордовський державний університет[9].

1971 пішов у відставку з правоохоронних органів у званні підполковника внутрішньої служби. З того часу активно займався творчою діяльністю. 

Друкувався в ерзянських і російських журналах «Сятко», «Мок­ша», «Чилисема», «Нева», «Волга[ru]», «Звезда[ru]», «Аврора[ru]», «Совет­ский воин» (нині «Воин России[ru]»), а також у газетах «Литературная Россия[ru]», «Литературная газета», «Нижегородская правда[ru]»[9].

Також активно займався пе­рекладацькою діяльністю. Переклав ерзянською мовою чимало віршів Олександра Пу­шкіна, Михаїла Лєрмонтова, Ніколая Нєкра­сова[4].

Помер 29 серпня 2013 року у віці 93 років.

Творчість письменника перекладена російською, угорською, узбецькою, румунською, марійською, татарською, удмуртською, чуваською та іншими мовами[2][4].

Сім'я

ред.

Дружина — Ніна Петрівна Любаєва[10]. Донька — Наталія Павлівна Самаркіна[11], заслужений працівник культури Республіка Мордовія, почесний працівник загальної освіти РФ, дійсний член Академії російської словесності і витончених мистецтв ім. Г. Р. Державіна.

Творчість

ред.

Основна тематика творів Любаєва — події війни, краса природи рідного краю, материнство[1]. Написав близько 400 віршів[1]. Окремі його поетичні твори уміщено до «Антології мордовської поезії»

Видав багато поетичних збірок та книг, серед яких найвідоміші:

  • За мир Мирэнть кис: стихть (укр. За мир: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской государственной издательствась, 1950. — 47 с.
  • Ялгань вал: стихть (укр. Слово товариша: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1958. — 64 с.
  • Пичень гайть: стихть (укр. Сосновий дзвін: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1967. — 71 с.
  • Валдо ведьбайге: стихть (укр. Світла крапля: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1972. — 71 с.
  • Толбандянь сяткт: стихть, балладат ды поэма (укр. Іскри багаття: вірші, балади і поема) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1979. — 143 с.
  • Кемема: стихотвореният ды балладат (укр. Віра: вірші і балади) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1990. — 88 с.
  • Васенце теште: документально-художественной повесть (укр. Перша зірка: документально-художня повість) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1994. — 80 с.

Любаєв і Україна

ред.

Переклав ерзянською мовою твори з української літератури, зокрема поему Тараса Шевченка «Катерина»[12], уривок з поеми «Великий льох», а також вірші Лесі Українки, Павла Тичини, Володимира Лучука та ін[13].

За активну участь у популяризації творів Тараса Шевченка в Мордовії був нагороджений Шевченківською ювілейною медаллю до 125-річчя з дня народження поета[13].

У 1980 році письменник відвідав Україну, ставши учасником свята «Чуття єдиної родини», яке проходило у Чернігові[13].

Перебував у дружніх творчих стосунках з багатьма українськими письменниками, зокрема з Романом Лубківським, Володимиром Лучуком, Петром Горецьким та ін.

Пам'ять

ред.

У 2005 році рішенням Пікшенської сільської ради місцевій бібліотеці присвоєно ім'я письменника[14].

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е Музей А. И. Полежаева приглашает гостей и жителей Саранска посетить литературную встречу «Он пережил Великую Победу» и открытие выставки «Голос сердца» // Администрация городского округа Саранск (рос.)
  2. ↑ а б в Павел Кириллович Любаев. Национальная библиотека Удмуртской Республики. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 1 квітня 2020. (рос.)
  3. ↑ Павел Кириллович Любаев // Мордовская литература / А. И. Брыжинский, Е. И. Чернов. — Ч.2. — Саранск, 1990. — С. 185 (рос.)
  4. ↑ а б в Любаев Павел Кириллович (Кирёнь). Культурно-образовательный портал Эрзань ки. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 1 квітня 2020. (рос.)
  5. ↑ Любаев Павел Кириллович // Писатели Мордовии: биографический справочник / сост.: Т. С. Баргова, Е. М. Голубчик. — Саранск: Мордов. кн. изд-во, 2004. — С. 78(рос.)
  6. ↑ Любаев Павел Кириллович // Краткая литературная энциклопедия. В 9 томах: N. 9. — М., 1978. — С. 496 (рос.)
  7. ↑ Заслуженному писателю Мордовии Павлу Любаеву исполнилось 90 лет. Финно-угорский культурный центр Российской Федерации. 25.12.2009. Архів оригіналу за 25 січня 2010. Процитовано 1 квітня 2020.(рос.)
  8. ↑ Доронина П. Сон идесь Сталинградонть (Он защищал Сталинград): Очерк о П. К. Любаеве. — Саранск, Сятко, № 6, 2004.(ерз.)
  9. ↑ а б в К. Д. Хоменко. Любаєв Павло Кирилович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.
  10. ↑ Доронин, А. М. Кинть ютасы молицясь: очеркть = Дорогу осилит идущий: очерки / А. М. Доронин. — Саранск: Мордов. кн. изд-во, 1994. — С. 87(ерз.)
  11. ↑ Вечер поэзии «Палт, седей! Иля сода сизема…». Национальная библиотека им. А.С. Пушкина Республики Мордовия. 20.12.2019. Процитовано 1 квітня 2020.[недоступне посилання](рос.)
  12. ↑ Мордовська література і Тарас Шевченко [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 5-17.
  13. ↑ а б в Любаєв Павло Кирилович [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3 : К–Н.
  14. ↑ Имя героя на библиотечной карте Нижегородской области. Нижегородская областная универсальная научная библиотека. Архів оригіналу за 4 березня 2020. Процитовано 1 квітня 2020.(рос.)
  15. ↑ Поэт-фронтовик Павел Любаев получил орден Екатерины Великой. Региональное информационное агентство «ИНФО-РМ/INFO-RM». Процитовано 1 квітня 2020.(рос.)
  16. ↑ Архивисты к 100-летию со дня рождения участника Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг., поэта Павла Кирилловича Любаева. Министерство культуры, национальной политики и архивного дела Республики Мордовия. 23 грудня 2019. Процитовано 1 квітня 2020.(рос.)

Посилання

ред.

Література

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Любаєв_Павло_Кирилович&oldid=37425391