Відкрити головне меню

Лопу́хів (до 1946 року — Брустури) село в Тячівському районі Закарпатської області.

село Лопухів
Вигляд на Лопухів
Вигляд на Лопухів
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Тячівський район
Рада/громада Лопухівська сільська рада
Код КОАТУУ 2124484401
Основні дані
Засноване 1638
Населення 3317 (2001 р.)
Площа 25 км²
Густота населення 132,68 осіб/км²
Поштовий індекс 90522
Телефонний код +380 03134
Географічні дані
Географічні координати 48°21′49″ пн. ш. 23°57′59″ сх. д. / 48.36361° пн. ш. 23.96639° сх. д. / 48.36361; 23.96639Координати: 48°21′49″ пн. ш. 23°57′59″ сх. д. / 48.36361° пн. ш. 23.96639° сх. д. / 48.36361; 23.96639
Середня висота
над рівнем моря
655 м[1]
Водойми р. Брустурянка
Відстань до
районного центру
70 км км
Найближча залізнична станція Тересва
Відстань до
залізничної станції
51 км
Місцева влада
Адреса ради с. Лопухів, вул. Центральна, 100
Карта
Лопухів. Карта розташування: Україна
Лопухів
Лопухів
Лопухів. Карта розташування: Закарпатська область
Лопухів
Лопухів
Мапа

Лопухів у Вікісховищі?

ГеографіяРедагувати

Село розташоване по обидва боки річки Брустурянки, за 67 км від районного центру Тячева[2]. Сусідній населений пунк — Усть-Чорна. Кількість населення Лопухів складає 3750 осіб.

Походження назви селаРедагувати

За першими статистичними відомостями про село Брустури згадується у 1839 році. Детальніші відомості про село можна знайти у географічному та статистичному огляді Мараморошанського комітату (1901 року видання). Там зазначається, що станом на той час в селі проживали 1378 жителів, а у 1913 році налічувалось 1655 мешканців[3].

Стара назва Лопухово — Брустури — походить від румунського brusture (лопух). Отже, українська назва є перекладом з румунської. Існує ще одна версія щодо назви села — на честь загиблого лейтенанта-мінера. Лише у 80-х було доведено, що прізвище загиблого лейтенанта — Калінін.

Проте Юрій Андрухович (український письменник) має цілковито іншу думку щодо правильності перекладу назви села на українську мову. Румунською мовою brustur — це sympytum cordatum, що означає живокіст серцевидний, багаторічна трав'яниста рослина родини шорстколистих. Це не те саме, що brusture — arctium lappa L, себто лопух великий, дворічна трав'яниста рослина родини складноцвітих. Оскільки, тодішні перекладачі не вдавалися до тонкощів своєї справи, і без уточнень що маться на увазі: brustur чи brusture — переклали назву як Лопухів[4].

Питання повернення історичної назви вже двічі виносилося на розгляд сільради, але не вирішується за браком коштів[5].

ІсторіяРедагувати

Перші згадки про селоРедагувати

Вперше село згадується в письмових джерелах XVII століття (приблизно з 1638 року)[2]. Але його правдешня історія починається ще у давнину (до приходу угорців в 896 році), коли русинські і волоські пастухи на полонинах випасали овець та худобу, освоювали полонинні, низинні землі на берегах рік Брустурянка та Яблуниця і поселялися там.

Наприкінці XVІ століття волохів-переселенців майже не залишилось, а ті, що залишились серед гуцулів, асимілювалися серед переважаючої більшості русинів.

Гірськими стежками через полонини ходили опришки, тому хуторські поселення виникали під полонинами і поступово люди почали розселювалися вниз до річкових територій. Спершу люди заселили присілки Бистрик (його назва походить від села Бистриця нині Надвірнянського району Івано-Франківської області) і присілок Яблуницю, чия назва, ймовірно походить від села Яблуниця біля Яблуницького перевалу.

Німецькі колоністи, які заснували Німецьку Мокру розселилися також і поміж русинами. Їхнє завдання — організувати сплав лісу з приток річок Яблуниця, Турбат, Плайська, Бертянка. За часів Марії-Терезії ліс сплавляли по річці Брустурянка в напрямку до Тересви. Ці матеріали використовувався для укріплення соляних шахт у Солотвині.

Релігія та церквиРедагувати

До кінця 40-х років ХХ століття головною вірою Брустур була греко-католицька. Хоча першу православну церкву побудували у присілку Яблуниця ще у першій половині XVІІ століття. У 1805 році в центрі села зведено дерев'яну церкву Михайла Архангела, яку знесли після побудови у 1941 році цегляної церкви. Вона діє і по сьогоднішній час як православна.

Церква св. Івана Предтечі. 1940.

У 1801 р. в селі була дерев’яна церква св. Михайла, збудована громадою в 1799 р. при допомозі уряду (датують 1805 р.). Споруда відрізнялася від інших церков долини Тересви і конструкцією зрубів, і незвичною низькою вежею з куполом стрілчастого профілю. Ці своєрідні форми були введені майстрами-німцями.

Є згадка про те, що будівничими цієї церкви були виходці з Ішла та Ґмундена (Австрія), тобто колоністи, що поселилися в сусідніх селах. За легендою, колись на пагорбі під полониною Сопониця розташувався пастух з отарою овець і збудував собі колибу. Страшний зсув засипав колибу, і люди збудували на тому місці церкву.

Як розповідає Дмитро Дмитрович Петруняк, навесні 1936 р. дерев’яну церкву обстежила комісія, після чого постало питання про спорудження мурованої церкви, і для цього за 400 тисяч корон продали церковний ліс. Восени 1936 р. в село прибув представник єпископа О. Стойки і привіз з собою багато проектів мурованих храмів. Куратор Дмитро Іванович Петруняк вибрав проект Е. Еґреші. З ним погодилися його заступник Іван Косюк та священик Іван Карпинець. Навесні 1937 р. будівельна фірма з Мукачева “Кізман, Петер і Ґрол” розпочала будівництво. Жителі села здавали гроші на церкву, а також працювали без оплати. Значною була допомога лісової управи, представником якої у Брустурах був інженер Бейла Ворі. Всі матеріали перевозили вузькоколійкою з Тересви до Брустур безоплатно.

До жовтня 1938р. було зведено стіни та вежу церкви. Через політичні події 1939 р. будівництво затрималося.

На жаль, дерев’яну церкву та дзвіницю розібрали після спорудження мурованої, яку посвятили 7 липня 1940 р. Єпископ О. Стойка освятив церкву 22 вересня 1940 р. Храм композицією форм подібний до церкви в Дубовому.

Так само перехрещуються дві базиліки, на перехрещенні здіймається велика сферична баня, а висока двоярусна вежа дзвіниці височіє над входом до храму. Площа храму – 648 кв. м. Великий дзвін купили за пароха Діонисія Горзо, другий великий дзвін відлив Карел ПІілгаві в місті Пардубіце (Чехія) в 1924 р. Найдавніший дзвін “изолято в Пешті чрез Андрея Шлуд” у 1844 р. Два малі дзвони виготовила фірма “Акорд” у 1930 р.

Парох Лопухова Михайло Греньо був ув’язнений у концтаборах з 1949 по 1956 р.

Освіта та школиРедагувати

26 лютого 1792 року за указом короля Угорщини, задля збереження духу вірних горян, відкрили 23 школи з русинською мовою навчання, в тому числі і в Брустурах. Оскільки, школа була королівською, то і фінансувалась вона з казни короля.

Вузькоколійна залізницяРедагувати

У 1920 році Брустури увійшли до складу Чехословаччини. За часи правління чехословацької влади побудовано вузькоколійну залізницю під самі вершини Карпат. Існувала вузькоколійка аж до руйнівного паводку 1998 року.

Лопухів у вирі Другої світової війниРедагувати

Березень 1939 — жовтень 1944 — Брустури під угорсько-фашистською окупацією. Побудовано захисну лінію Арпада. В повоєнні роки жителі Брустур втікали до Радянського Союзу в пошуках кращого життя, а знайшли його в таборах ГУЛАГу.

Трагедією обернулися воєнні часи для євреїв, які у довоєнний час складали майже чверть населення Брустур. У 1942 році угорсько-фашистські війська відправили євреїв до Німеччини (звідки ніхто так і не повернувся).

Лопухів за часів Радянського союзуРедагувати

У жовтні 1944 року Брустури спалили війська фашистської Угорщини. Більш ніж сто жителів села пішли воювати добровольцями до корпусу Людвіка Свободи та вступили до лав Червоної Армії. Їхні імена викарбували на обеліску, який зараз стоїть у центрі села.

У 1952 році розпочав свою трудову діяльність майбутній Герой Соціалістичної праці, переможець міжнародних змагань лісорубів на виставці «Експо-67» у Монреалі Іван Васильович Чуса. Багато людей входить у когорту почесних орденоносців Радянського Союзу:  І. І. Фабрицій, Д. Д. Дзюзяк, І. В. Бурса, І. С. Бодня, Д. М. Бурса, Д. Д. Петруняк, Ю. В. Золотар та багато інших, які своєю працею звеличили професію лісоруба.

Сучасний ЛопухівРедагувати

На території села діє державне підприємство «Брустурянський ЛМГ»  — одне з найбільших в Україні (26,5 тис. га. лісів)., з його підрозділами: Плайське лісництво, Турбатське лісництво, Кедрянське лісництво, Лопухівське лісництво.

Влітку населення села займається збором грибів, ягід, лікарських рослин. Діє Лопухівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Прочківська ЗОШ І ступенів, Яблунецький навчально-виконавчий комбінат, ясла-садок «Ромашка», Лопухівська лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини. В центрі села є будинок культури, при якому діє народно-інструментальний ансамбль «Брустури», сільська бібліотека та поштове відділення.

У 2008 році започатковано святкування Дня села, а з 2011 — фестивалю «Брусторянська кедровиця».

У 2010 році відкрито пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку за ініціативи сільського голови М. М. Фіцая та за підтримки «Брустурянського ЛМГ»[3].

В кінці листопада 2016 року у Лопухові запрацювала гідроелектростанція на річці Брустурянка. Потужність міні-ГЕС 999 кВт.

Пам'ятки природиРедагувати

На північно-західній околиці села розташований Кедринський ботанічний заказник, на схід від села — Гладинський заказник, на північ — заказники Бертяник та Аршична, на північний схід — заказник «Горгани і Тавпіширка».

ФотогалереяРедагувати

ВідеоРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

На Закарпатті запустили нову міні-ГЕС 1. Данилюк, М. В. (2012). Тячівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українська). Київ: Карпати. с. 256—259.

ПриміткиРедагувати

  1. Погода в селі Лопухів
  2. а б Бєлоусов, В.І. (1969). Історія міст і сіл Української РСР (українська). Київ: Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР. с. 646. 
  3. а б Данилюк, М.В. (2012). Тячівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українською). Київ: Карпати. с. 256–259. 
  4. Андрухович, Юрій (2007). Диявол ховається в сирі (українська). Київ: Часопис "Критика". с. 305. 
  5. Український урядовий кур'єр. http://ukurier.gov.ua (українська).