Усть-Чорна

населений пункт

Усть-Чо́рна (раніше нім. Königsfeld) — селище Тячівського району Закарпатської області.

Селище Усть-Чорна
Прапор Усть-Чорної
При в'їзді в Усть-Чорну
При в'їзді в Усть-Чорну
При в'їзді в Усть-Чорну
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Тячівський район
Рада Усть-Чорнянська громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано 1760-ті роки
Статус із 2024 року
Населення 1553 (01.01.2017)[1]
Поштовий індекс 90520
Телефонний код +380 3134
Географічні координати 48°19′09″ пн. ш. 23°56′20″ сх. д. / 48.31917° пн. ш. 23.93889° сх. д. / 48.31917; 23.93889Координати: 48°19′09″ пн. ш. 23°56′20″ сх. д. / 48.31917° пн. ш. 23.93889° сх. д. / 48.31917; 23.93889
Висота над рівнем моря 530 м
Водойма р. Тересва


Відстань
Найближча залізнична станція: Тересва
До станції: 47 км
До обл. центру:
 - залізницею: 190 км
 - автошляхами: 195 км
Селищна влада
Адреса смт. Усть-Чорна, вул. Верховинська, 233
Голова селищної ради Костяк Петро Петрович
Карта
Усть-Чорна. Карта розташування: Україна
Усть-Чорна
Усть-Чорна
Усть-Чорна. Карта розташування: Закарпатська область
Усть-Чорна
Усть-Чорна
Мапа

Усть-Чорна у Вікісховищі

Географія ред.

 
Зимовий вид на Усть-Чорну

Розташоване в горішній частині річки Тересви на висоті 526 метрів над рівнем моря, за 60 км від райцентру (місто Тячів) та за 190 км від обласного центру (місто Ужгород), у вузькій улоговині на стику трьох гірських масивів: Внутрішніх Ґорґан (на півночі), Свидівця (на сході) та хребта Красна (на заході). Сусідні села: Лопухів, Красна, Німецька Мокра і Руська Мокра.[2]

На північно-західній околиці села річка Занева впадає у Мокрянку.

На південному сході від села річка Бобрука впадає у Тересву.

Населення ред.

Станом на 2016 рік в Усть-Чорній проживають 1 543 мешканці, у 2012 році — 1 486 мешканців та 438 домогосподарств, а у 1966 році населення складало 4 800 жителів [2].

За даними перепису 2001 року німецьку як рідну мову вказали 4,33% населення села[3].

Походження назви села ред.

 
Злиття річок Брустурянка і Мокрянка

Німці-переселенці, які приїхали освоювати землі у верхів'ї Карпат у 1815 році опинилися на розширеній частині долини. Місцевість вразила їх своєю красою і самобутністю, а поле серед гір виглядало вигідним місцем для заснування нового поселення. Тому, побачивши цю красу німці сказали: «Це поле для королів». Відтак село отримало назву Кеніґсфельд (по-німецьки "Королівське Поле"). Спочатку було збудовано 8 хат і каплицю римо-католицької церкви, а з часом межі села розширили[2].

Щодо сучасної назви селища, то воно згадується в архівних документах від 1945 (тобто, після закінчення Другої світової війни та переходу Закарпаття зі складу Чехословаччини до складу СРСР. Складається із двох слів: «Усть» — місце, де зливаються воєдино річки Брустурянка та Мокрянка, а також південніше впадає Чорний струмок, який отримав назву через густі ліси, які здавалися темними на берегах потічка, який несе свої води через центр села [2].

Історія ред.

Австрійський, австро-угорський і чехословацький періоди ред.

 
Вид на Усть-Чорну з пагорба (1942 рік)
 
Колаж із фотографій Усть-Чорної (1942 рік)
 
Відтинок Усть-Чорнянської залізниці (1942 рік)

Історія села розпочинається у 1775 році, коли сюди за наказом імператриці Австро-Угорської імперії, Марії-Терезії, направили 108 сімей лісорубів для освоєння лісу та будівництва. Перші німці-переселенці (майстри по деревообробці та інші спеціалісти з лісової галузі) прийшли сюди на проживання із австрійських районів Ебен Зес, Бад Ішл, Гоізерн. Нові мешканці заготовляли та сплавляли ліс аж до Австро-Угорської імперії. Розбудовувати селище почали від моста через Чорний потік і далі в напрямку до Руської Мокрої. Коли чисельність населення зросла, то будівництво розпочали у напрямку села Красна [2].

Його назва була написана в 1838 році як Vallis Regia.

Інші згадки: 1850 — Királymező, 1852 та 1853 — Königsfeld, 1877 — Királymező, 1882 — Királymező, 1892 — Királymező (Uscsarna), 1913 — Királymező, 1925 — Užčorná, 1930 — Ust’čorna, 1944 — Királymező, Устчорна, 1983 — Усть-Чорна.

Німці-переселенці, які приїхали освоювати землі у верхів'ї Карпат у 1815 році опинилися на розширеній частині долини. Місцевість вразила їх своєю красою і самобутністю, а поле серед гір виглядало вигідним місцем для заснування нового поселення. Тому, побачивши цю красу німці сказали: «Це поле для королів». Відтак село отримало назву Кеніґсфельд (по-німецьки "Королівське Поле"). Спочатку було збудовано 8 хат і каплицю римо-католицької церкви, а з часом межі села розширили. 1929 рік ознаменувався побудовою вузькоколійки з Дубового до Усть-Чорної чехословацькою владою. Проіснувала дана вузькоколійка до 90-х років ХХ століття, а потім її змила повінь у 1999 році. До 2001 року повністю зруйнована[2][4].

Радянський період ред.

У 1950 році на базі колишніх лісових управ утворено Усть-Чорнянський лісокомбінат. Він вважався гігантом у своїй галузі до 1995 року. Лісокомбінат працевлаштовував молодь, займався лісовим господарством, лісозаготівлею, переробкою деревини, нові лісопосадки на місці лісосік, тощо. Усть-Чорнянський лісокомбінат мав у підпорядкуванні 12 лісництв, 5 лісопунктів, вузькоколійна залізниця, транспортно-ремонтний цех та відділ капітального будівництва, а також нижній склад у селищі Тересва. Історія лісокомбінату закінчується в часи незалежності України, а після реорганізації (1996 рік) утворено Усть-Чорнянське державне лісомисливське господарство МП «ЛісІнвест». Зрештою, утворилися два відділення державного лісомисливського господарства — Брустурянське (Лопухівське) і Мокрянське.[2]

1977 року на території села стало на одне велике підприємство більше — відкрився філіал Київського заводу реле та автоматики. В нього входили цехи з термальної обробки металів та інструментальний [2].

Життя за часів незалежності України ред.

 
Будинок милосердя (для пристарілих)

З 2004 року в Усть-Чорній відкрито будинок милосердя людей похилого віку. Єдиний будинок такого типу на весь Тячівський район, є спільним проектом Остравсько-Опавської Єпархіальної благодійної організації та благодійного фонду ім. Олександра Хіри. В ньому проживають 14 осіб похилого віку, а з 2014 року — 20[5].

З 2008 року в Усть-Чорній сформований окремий пост державної пожежної охорони смт. Усть-Чорна. Ще за часів існування лісокомбінату створено футбольну команду «Лісоруб» (з 2000 року «Усть-Чорна»). Проведено три чемпіонати на кубок І. В. Чуси — Героя Соціалістичної праці. В селищі функціонує міні-хлібопекарня (хліб на дровах), яка відкрита українсько-австрійським товариством «Кьоніґсфелд», є хостели, кафе і магазини [2].

Освіта ред.

 
Усть-чорнянська загальноосвітня школа

У 1956 році у селищі відкрито середню школу, де навчались учні не лише з Усть-Чорної, а й з навколишніх сіл (Лопухів, Руська Мокра та Німецька Мокра). Станом на 2012 рік в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів навчалося 269 учнів.[2]

У 1986 році відкрито міжшкільну навчально-виробничу майстерню для учнів 10-11 класів Усть-Чорнянської та Лопухівської загальноосвітніх шкіл з профільним навчанням: швейна справа, народні художні промисли, столярна справа. В селі також функціонує дитячий садок «Теремок».[2]

Лікарня ред.

У селищі знаходиться та діє дільнична лікарня на 85 місць. При лікарні відкрито бальнеологічне відділення для людей із захворюваннями периферійної нервової системи. В 90-х роках на території селища започаткували ряд приватних оздоровчих комплексів, які мають на меті покращити здоров'я відпочивальників.[2]

Релігія ред.

 
Костел Марії Магдалини (вид на центральний вхід)

Храм св.Марії Магдалини ред.

Оскільки перші поселенці сповідували католицьку віру, то богослужіння велося на німецькій мові і лише за римо-католицьким обрядом. 1815 рік — зведення каплички римо-католицької церкви. 1890 рік — побудовано костел Марії-Магдалини у готичному стилі, що зберігся і по нині. По завершенню будівництва церкви у ній встановили на хорах орган. Костьол, який є архітектурною пам'яткою, функціонує і сьогодні, де проводяться паралельні богослужіння римо-католиків та греко-католиків[2] .   

Службу проводив священик-біритуаліст о. Петер Креніцкі, а для літургії за східним обрядом виносяться образи Христа і Богородиці, намальовані художницею з Пряпіева Ангелікою Недорощик.

За ініціативою о. Петера Креніцкого на честь 2000-ліття Різдва Христового з річкового каміння спорудили ювілейну каплицю.

Упродовж року в каплиці поперемінно будуть виставлені шість образів, що зображують основні події церковного року. Намалював образи місцевий художник Василь Шимків.

Туристичні атракції ред.

  • Цей населений пункт був відомий завдяки джерелу мінеральної води. Його першим офіційним відкривачем став окружний лікар Й. Платіні ще у 1780-х рр. Відомий дослідник Л. Тогніо вважав, що вода такого складу і якості рідкість у всьому світі, а розгортання повноцінної лікувально-оздоровчої діяльності на її основі було б справжнім “благословенням” для людей. У 1876 р. на конференції доповідачі зітхали: одна проблема — відсутність інфраструктури і транспортної доступності. Населення на той час було 549 ос. Джерело знаходилось за 100 кроків від населеного пункту, на березі Брустурянки. На його основі казна збудувала невеликий однокімнатний дерев`яний купіль, призначений для своїх працівників (лісового господарства). На 1936 р. він складався вже із 3-х ванних та 1-ї гостьової кімнат [6];
  • свято Шайблики;

Звичай «Шайблики» ред.

Приїхавши на Закарпаття, австрійці привезли до Усть-Чорної давню традицію святкування періоду літнього сонцестояння — Sonnenwende. Це свято тут називається Шайблики і чимось нагадує традиційне українське свято Івана Купала. Наприклад, обов’язковим обрядовим елементом обох свят є ватра. Святкують Шайблики три дні: з 21 по 23 червня.

У Австрії традиція святкувати Sonnenwende і досі дуже поширена, а саме свято, яке щорічно збирає в різних регіонах країни чимало туристів, є нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО. Та закарпатські австрійці мають свою, унікальну традицію святкування і зберігають її з давніх часів.

Суть святкування — запалити у великій ватрі дерев'яний «шайблик» (схожий на шайбу) і вдарити ним об поміст, щоб шайблик крутився і летів у прірву. Тут більше як 420 років «б’ють» шайблики — з часу заснування села Усть-Чорна.

До Шайбликів починають готуватися заздалегідь: на пагорбі закопують у землю два стовпці (один трохи вище за інший), на яких встановлюють дошку, спорудивши щось на кшталт трампліна. З твердих порід дерева витесують шайблик. Шайблик — це дерев’яний квадратик 10х10 см, який витесують вручну. Він має всередині дірку. Шайблик надягають на палицю. Старші люди, молодь та діти запікають дерев’яні квадратики над вогнищем, а тоді під певним кутом запускають їх в повітря. Коли квадратик розжарюється і починає яскраво світитися у темряві, учасник дійства підходить до дошки-трампліна або ж лавиці, розмахується і б’є по ній палицею із шайбликом. Потрібно вдарити так, щоб шайблик злетів з палиці, пролетів якнайдалі у повітрі і впав на землю, залишаючи за собою яскравий слід з вогняних іскор. На шайбликах досить часто записували свої бажання, здійснення яких залежало від сили та правильності удару шайбликом по дошці. Іноді удар присвячували комусь — наприклад, хлопець бив для дівчини, яка йому подобалась, і навпаки. Вдарити можна було лише раз[7].

Природоохоронні території ред.

На північ від селища розташований ботанічний заказник «Керничний», на південь — іхтіологічний заказник «Усть-Чорна»[8], а на південний захід — заповідне урочище «Усть-Чорнянські праліси».

Галерея ред.

Відео ред.

Див. також ред.

Джерела ред.

1. Данилюк, М. В. (2012). Тящівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українська). Карпати. с. 219.

Примітки ред.

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. а б в г д е ж и к л м н п Данилюк, М.В. (2012). Тящівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українська). Карпати. с. 219. 
  3. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 1 листопада 2018. 
  4. Зіновєв, Дмитро. Вузькоколійна залізниця Тересва - Усть Чорна. http://zakarp.yz.co.ua. 
  5. новини про будинок милосердя. http://tyachiv.com.ua. 24.11.2014. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. 
  6. Занепад "Ялинки". http://chas-z.com.ua. 06.01.2015. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. 
  7. В Усть-Чорній досі живуть тірольські традиції. http://tyachiv.com.ua (українською). Архів оригіналу за 25 жовтня 2016. 
  8. ботанічний заказник. http://ecozakarpat.net.ua. 

Посилання ред.