Відкрити головне меню

Крушельницький Антін Володиславович

український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог

Крушельницький Антін Володиславович
Krushelnycki A.jpg
Антін Крушельницький. (Рогатин, 1926)
Псевдо Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А.К., С-й, Кр. та ін.;А.К., С-й, Кр. та ін.
Народився 23 липня (4 серпня) 1878(1878-08-04)
Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (нині Польща)
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (59 років)
Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СССР
Поховання Сандармох
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРFlag of the Ukrainian State.svg УНРFlag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1929-1937).svg УСРР
Національність українець
Діяльність письменник, літературознавець, педагог, видавець.
Мова творів українська

Крушельницький Антін Володиславович у Вікісховищі?

Анті́н Володиславович Крушельни́цький (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.; 23 липня (4 серпня) 1878(18780804), Ланьцут, нині Підкарпатського воєводства, Польща — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін.

Чоловік Марії Крушельницької, батько Володимири, Івана, Богдана, Тараса та Остапа Крушельницьких.

Жертва сталінського терору.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

 
Книжка для дітей, видана А.Крушельницьким у Відні
 
Одна з «Читанок» А.Крушельницького

Народився 4 серпня 1878 р. у м. Ланьцут (нині в Підкарпатському воєводстві, Польща).

Навчався в гімназії у Бучачі[1]. Закінчив Перемишльську гімназію та філософський факультет Львівського університету[2].

У 1900—1903 роках — співвидавець журналу «Молода Україна». З 1900 р. співробітник журналу «Літературно-науковий вісник» (до 1913[2]), з 1901-го газети «Буковина».[2]. Від 1901 року[1] викладав у гімназіях Коломиї (1902—1905, 1908, 1926[2]), Станиславова (1905, 1908[2]), Бережан (до листопада 1911[1]), Львова, Відня, Долини (1914[2]) Рогатина (1925—1926[2]), Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства «Рідна школа»). У 1926 році директор єврейської гімназії в Коломиї[2]. Член Крайової шкільної ради[3].

Був одним із редакторів газети «Прапор» (1907—1912) — органу українського народного учительства в Галичині. Належав до Українсько-Руської радикальної партії.

У 1915 році був бургомістром Городенки[2].

У 1919 — на державній службі. Як один з чільників радикалів підтримував перебрання президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем повноважень Диктатора ЗУНР (на відміну від Симона Петлюри, Осипа Безпалка, Семена Вітика)[4].

З 27 квітня до 25 липня 1919 р. очолював Міністерство Народної Освіти в уряді Б. Мартоса. З 19 жовтня 1919 р. керував Педагогічною Місією "для налагодження за кордоном прав друку шкільних підручників і закупа шкільних приладів всіх типів" у Празі та Відні.[5]

Після падіння влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка».

1929—1932 — видавець і редактор журналу «Нові шляхи».

Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії.

У липні 1934, переїхавши з цілою родиною до Радянської України, жив у Харкові в будинку «Слово».

 
Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.

6 листопада 1934 був заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженного ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Заслання відбував у Соловецькій тюрмі.

Рішенням «трійки» УНКВС Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.

Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.

Із секретної записки тюремного управління НКВС від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».

Літературний та науковий внесокРедагувати

Уклав серію збірок «Вибрані твори українських письменників».

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 245.
  2. а б в г д е ж и к Павлишин А. Крушельницький Антін Володиславович… — С. 583.
  3. Дуда І. Крушельницький Антін Владиславович… — С. 256.
  4. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 197. — ISBN 5-7707-7867-9.
  5. Лікарчук І.Л. Міністри освіти України: в 2-х т. – т. 1 (1917 – 1943 рр.) – К.: Видавець Ешке О.М., 2002. – с. 123-128. ISBN 966-557-096-Х

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати