Криштоф Франциск Сапіга гербу Лис (2 лютого 1623 — 5 вересня 1665) — крайчий великолитовський 1661, стольник литовський 1659, підстольник литовський 1658, староста ошмянський 1662[11], полковник королівський.

Криштоф Франциск Сапіга
пол. Krzysztof Franciszek Sapieha
Народився 2 лютого 1623(1623-02-02)[1][2][4]
Помер 5 вересня 1665(1665-09-05)[1][2][…] (42 роки)
Поховання Вишниці
Країна  Річ Посполита
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Колегіум Новодворського, Ягеллонський університет і Болонський університет
Посада Чашник великий Литовський[5], староста ошмянськийd, посол Сейму Речі Посполитої[d], Підстолій великий Литовський[6], крайчий[3], стольник великий литовський[7] і Q117151385?[4]
Рід Сапіги
Батько Fryderyk Sapiehad[2]
Мати Єва Скашевськаd[2]
У шлюбі з Helena Sołomereckad[8][2]
Діти Владислав Йосафат Сапіга[9], Stanisłaŭ Kazimier Sapiehad[9], Andrzej Franciszek Sapiehad[10], Q122974553?[9], Q122974555?[10] і Q122974558?[10]

Життєпис

ред.

Він був сином Фрідріха камергера Влодзимежа, братом Яна Фридерика, Томаша Казимира та Олександра Казимира. Батько Владислава Йосафата.

Навчався в Новодворській колегії в Кракові. У 1638 році розпочав навчання в Краківській академії, після чого продовжив навчання в Болоньї (1641).

Після повернення до Польщі став придворним Владислава IV, а після його смерті — Яна Казимира. Брав участь у битві під Жовтими Водами, де, можливо, потрапив у полон. Брав участь у посольстві Адама Киселя до Хмельницького. Брав участь у битві під Пилявцями. У 1649 році він зупинявся зі своїм козацьким загоном під Зборовом. У 1651 році брав участь у битві під Берестечком і Білою Церквою. У 1652 році він не встиг на поле бою під Батогом, що врятувало його корогву. У 1653 році за наказом Чарнецького брав участь у боях з військами Івана Богуна. У січні 1654 року в прикордонних боях потрапив у турецький полон, з якого викупився у жовтні 1654 року.

Восени 1655 р. він воював з московською армією, беручи участь, серед ін. під час оборони Брест-Литовська та невдалої битви під Вержховицями. Важко сказати, чи правдиві записи про прийняття Криштофом Францішеком шведської протекції в жовтні 1655 р. та його участь у дебатах Тишовецької конфедерації в грудні 1655 р. Звісно, у лютому 1656 року він був посланий гетьманом Сапєгою для наступу на Тикоцин. Завдяки переважаючим силам Богуслава Радзивілла, який йшов на допомогу, він відступив, втративши ар'єргард. Брав участь у розгромі війська Богуслава Радзивілла в битві під Яновом. Разом із військом гетьмана Сапєги блокував військо Кароля Густава в розрізі Вісли та Сяну, захопив Люблін (9–12 квітня) та Варшаву (28–30 липня). Під час кампанії 1657 року проти Єжи Ракоці він кілька місяців командував усією литовською армією.

У березні 1658 р. за заслуги отримав у трирічну оренду підстолійство Литовське, а також Більське староство та лісництво. На сеймі 1658 р. захищав інтереси литовського війська, серед якого мав велику підтримку. Восени 1658 року брав участь у поході на Москву. 4 січня 1659 р. отримав повну столярню литовську.

Депутат Березько-Литовського сеймику до Надзвичайного сейму 1658 р. та Надзвичайного сейму 1662 р. Депутат Луцького сеймику на Надзвичайному сеймі 1658 р. та Надзвичайному сеймі 1662 р.. Посол Ошмянський на звичайному сеймику 1664/1665 рр., слонімський на надзвичайному сеймику 1665[12].

У 1660 році він знову воює з московитами, беручи участь у переможній битві під Полонкою. Надісланий гетьманом Сапєгою після втечі Івана Хованського, армію якого йому вдалося розбити 31 жовтня. У грудні 1660 р. він був посланий до короля з метою виплати заборгованої плати та передачі війську маєтків покійного Януша Радзивілла. Він перебував у короля в січні 1661 року, але йому не вдалося досягти своєї мети.

22 липня 1661 року отримав посаду маршалка великого литовського. На сеймі 1662 року був призначений комісаром від депутатського кола для оплати війську Великого князівства Литовського[13].

Брав участь у війні з Москвою 1661 р., напр. під час облоги Ковна в грудні 1661 р.

У 1662 році був членом сейму, брав участь у роботі скарбової комісії у Вільні. У 1663 році він намагався отримати польну булаву, але стосунки між Яном Казимиром і Павлом Сапігою ставали все більш напруженими, що призвело до відсутності королівської підтримки для надання обох литовських булав родині Сапіг. Він був членом парламенту в 1664 і 1665 роках.

Похований у Вишницях.

Посилання

ред.
  1. а б в Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. а б в г д е Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыіМінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 94. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  3. а б в Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. WolffKraków: 1885. — С. 229.
  4. а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. V, Ziemia połocka i województwo połockie XIV‒XVIII wiek / за ред. H. LulewiczWarszawa: 2018. — С. 252. — ISBN 978-83-65880-49-9
  5. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. WolffKraków: 1885. — С. 210.
  6. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. WolffKraków: 1885. — С. 303.
  7. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. WolffKraków: 1885. — С. 320.
  8. Сліж Н. Сямейныя адносіны і шлюбныя стратэгіі Саламярэцкіх у 16 – першай палове 17 ст. // Гістарычны альманах — 2005. — вип. 11. — С. 118.
  9. а б в Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыіМінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 97. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  10. а б в Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыіМінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 98. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  11. Urzędnicy centralni i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku spisy opracowali Henryk Lulewicz i Andrzej Rachuba, Kórnik 1994, s. 238.
  12. Stefania Ochmann-Staniszewska, Zdzisław Staniszewski, Sejm Rzeczypospolitej za panowania Jana Kazimierza Wazy. Prawo — doktryna — praktyka, tom II, Wrocław 2000, s. 395.
  13. Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 416.

Бібліографія

ред.