Відкрити головне меню

Красне — вузлова проміжна залізнична станція Львівської дирекції Львівської залізниці між станціями Задвір'я (13 км), Золочів (26 км) та Ожидів (16 км).

Станція Красне

Львів — Тернопіль,
Львів — Здолбунів
Львівська залізниця
Львівська дирекція
Україна cмт Красне

49°54′45″ пн. ш. 24°37′31″ сх. д. / 49.91250° пн. ш. 24.62528° сх. д. / 49.91250; 24.62528Координати: 49°54′45″ пн. ш. 24°37′31″ сх. д. / 49.91250° пн. ш. 24.62528° сх. д. / 49.91250; 24.62528
Рік відкриття 1869 (150 років)
Тип вузлова
Платформ 2
Тип платформ(и) берегова, острівна
Відстань до Києва, км 563
Відстань до Львова, км 51
Відстань до Тернополя, км 90
Код станції 379809 ?
Код «Експрес-3» 2218025 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса Оформлення багажу Камера схову
Супутні послуги Автобус Таксі
Красне. Карта розташування: Львівська область
Красне
Красне

Розташована у однойменному селищі міського типу Буського району Львівської області.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Будівництво залізниці імені Карла Людвіга розпочалося 1867 року.

Спочатку прокладалася залізнична лінія Львів — Красне — Броди, а через два роки — відгалуження через Золочів і Тернопіль на Підволочиськ. Таким чином з 1871 року маловідоме Красне стає важливим залізничним вузлом. Тут будується станція і депо (двоповерхові будинки, приміщення вокзалу, поворотне коло, водокачка з водонапірною баштою).

1876 року до Красного з Буська державним коштом було прокладено першу в Бузеччині кам’яну дорогу. Завдяки залізниці Красне одержало надійний транспортний зв'язок з багатьма містами не лише Галичини, а й всієї Австро–Угорщини, у складі якої воно в цей час і перебувало.

У зв’язку з появою станції починає розбудовуватися село, зростає кількість населення. Крім українців тут поселяються поляки, котрі обслуговували залізницю, і кілька єврейських сімей, які займалися торгівлею і виробництвом мила.

1912 року у Красному було збудовано існуючий і до тепер міст над залізницею. До залізничної колії зі сторони Грабової попри Буський бровар (пивзавод) була прокладена вузькоколійка, яка використовувалася для доставлення до залізниці не лише пива, але й пиломатеріалів з Грабівського тартака (пилорами), а також призначеної на продаж різної сільськогосподарської продукції з буського фільварку графа Бадені.

У воєнні періоди залізнична станція у Красному була театром бойових дій усієї Бузеччини.

Після Першої світової війни (19141918) командою помічника Петра Франка — Степаном Слєзняком було відновлено вузькоколійку з Буська, зруйновану під час війни. Два вагончики швидко котилися нею, щоправда інколи сходили з рейок. Але їх легко встановлювали на місце й вони далі продовжували перевозити вантажі.

1943 року німці ешелоном на Батьківщину перевозили маховик великого діаметра. Поїзд зруйнував міст майже наполовину його ширини у західному напрямку. Щоб уникнути подібних ситуацій, міст підняли вище на 40 см (ремонтні роботи тривали досить довго). У період після Другої світової війни залізничний вузол продовжував відігравати значну роль у житті селища. Тут працювало понад 700 залізничників.

З 1960-х років станцію було розширено та реконструйовано. Побудовано парки прийому і відправлення потягів (здолбунівський, тернопільський), службові приміщення. Здійснено електричну централізацію стрілок, електрифіковано стрілкові пости, а також лінію ЛьвівКраснеЗдолбунів (коли електрифікували станцію, міст підняли на висоту 6 м від колії). Крім того значно розширено вантажообіг станції. Щоденно від станції від’їжджало з вантажами по 70–90 автомашин — це свідчило про розвиток економіки Красного й навколишніх сіл. На станцію для колгоспів прибували техніка, мінеральні добрива, будівельні матеріали, для торговельних організацій — різноманітні промислові та продуктові товари.

30 липня 1998 року завершився широкомасштабний ремонт станції: оновлено кімнати, зал очікування, усі адміністративні приміщення, фасад, доріжки, перони, кімнату матері й дитини, поставлено нову металеву огорожу, а також електрифіковано Тернопільський напрямок.

Пасажирське сполученняРедагувати

На станції зупиняються пасажирські потяги далекого та приміського сполучення.

ДжерелаРедагувати

  • Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 1.07.2019)  (рос.) Архівовано з першоджерела 01.07.2019.
  • Україна. Атлас залізниць. Масштаб 1:750 000 — К.: ДНВП «Картографія», 2008 — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7
  • Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В 2-х кн. — М. : Транспорт, 1981. (рос.)

ПосиланняРедагувати