Костюк Юрій Юрійович (диригент)

український диригент і педагог

Юрій Юрійович Костю́к (справжнє прізвище до 1944 року — Костьо; нар. 3 березня 1912, Сірма — пом. 12 липня 1998, Пряшів) — український педагог, диригент, скрипаль, фольклорист-етномузикознавець, композитор, музикознавець; заслужений учитель з 1964 року[1]; доктор філософії з 1969 року.

Костюк Юрій Юрійович
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження3 березня 1912(1912-03-03)
Місце народженняДротинці
Дата смерті12 липня 1998(1998-07-12) (86 років)
Місце смертіПряшів, Словаччина
ПохованняПряшів
Професіїдиригент, педагог
ОсвітаПразька консерваторія і Карлів університет

Біографія

ред.

Народився 3 березня 1912 року в селі Сірмі (тепер село Дротинці Берегівського району Закарпатської області, Україна) в сім'ї безземельного сільськогосподарського робітника. Відвідував угорськомовну початкову школу в рідному селі, після закінчення якої впродовж 19241927 років навчався у Севлюській горожанській школі, де здобув основи музики. В 1927 році поступив у Мукачівську учительську семінарію з російською мовою навчання. З 1931 року з дипломом учителя початкових шкіл розпочав свою педагогічну практику в Росвигові, потім — у Кайданові, і згодом в Старому Давидкові. В кожному з цих сіл він заснував шкільні хори, драматичні гуртки та розвинув широку позашкільну самодіяльність. Одночасно до 1935 року заочно навчався в Мукачівській гімназії. Здобувши атестат гімназії у тому ж році його був зарахований на третій курс Празької консерваторії та записався на перший курс відділення музичних наук філософського факультету Карлового університету у Празі[1]. Одночасно з навчанням у 19361938 роках керував українським хором у Празі.

Восени 1938 року успішно закінчив навчання у Празькій консерваторії та Карловому університеті і з двома дипломами в руках повернувся на Закарпатську Україну. З січня 1939 року викладав музику і спів в Учительській семінарії в Севлюші. Після Віденського арбітражу евакуйованій з Мукачева та Ужгорода. Після окупації Карпатської України угорськими військами в березні 1939 року став учителем Севлюської горожанської школи, а в 1941 році призначений професором музики та співу в Ужгородській учительській семінарії, підпорядкованій новій угорській владі[1].

У січні 1944 року був мобілізований і згодом відправлено на фронт. Вночі 27 квітня того ж року в селі Раківчику біля Коло­миї перейшов на бік Радянської армії. Демобілізований у 1945 році[1]. Протягом 19451948 років викладав музику в Празькій учительській семінарії. В Празі також записався заочником музичного відділу філософського факультету Карлового університету, в якому 1947 року здобув дальшу музичну кваліфікацію — склав державні іспити гри на клавірі[1]. З 1948 року керував хорами та музичними ансамблями у Пряшеві. У 1953 році заснував і впродовж 19531955 років очолював український ансамбль пісні і танцю в Меджилабірцях у Словаччині, впродовж 19561958 років очолював Піддук­лянський український народний ансамбль в Пряшеві, одночасно у 19581977 роках працював в Університеті імені Павла Шафарика: з 1966 року — завідувач кафедри музичного виховання на педагогічному факультеті.

Помер у Пряшеві 12 липня 1998 року. Похований в Пряшеві, поруч з батьками і сином. На могилі мармурова дошка з однослівним написом українською мовою: «КОСТЮКИ»[1].

Творчість

ред.

Записував український музичний фольклор на Закарпатті, Галичині, народні пісні українців Польщі, Румунії, Пряшівчини, Югославії. Видав:

  • «Народ­ні пісні підкарпатських русинів» (Ужгород, 1944; 1992, у спів­авторстві);
  • «Укра­їнські народні пісні Пряшівського краю» (Пряшів, 1958, том 1).

В ру­кописах залишаються дослідження:

  • «Музичний ренесанс Закарпаття в період 1918—1938»;
  • «Хорова куль­тура Закарпаття і Пряшівщини»;
  • «Народні пісні села Дара» (у спів­авторстві).

Автор підручника «Музичне виховання» (Пряшів, 1959; 1964; 1966).

Творча спадщина музиканта зберігається у фондах Музею української культури у Свиднику[1].

Вшанування

ред.

У 2012 році на будинку школи в Дротинцях відкрито меморіальну дошку.

Примітки

ред.
  1. а б в г д е ж Із Закарпатської України через Дуклю і Прагу — до Пряшева / Закарпаття онлайн. Архів оригіналу за 12 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.

Література

ред.