Відкрити головне меню

Збриж — село в Україні, в Чемеровецькій селищній територіальній громаді Чемеровецького району Хмельницької області. Населення становить 251 осіб.

село Збриж
Coat of arms of Zbryzh.png Flag of Zbryzh.png
Герб Прапор
Zbrzyz.jpg
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Чемеровецький район
Громада Чемеровецька селищна громада
Код КОАТУУ 6825287802
Основні дані
Засноване 1494
Населення 251
Поштовий індекс 31635
Телефонний код +380 3859
Географічні дані
Географічні координати 48°54′50″ пн. ш. 26°11′56″ сх. д. / 48.91389° пн. ш. 26.19889° сх. д. / 48.91389; 26.19889Координати: 48°54′50″ пн. ш. 26°11′56″ сх. д. / 48.91389° пн. ш. 26.19889° сх. д. / 48.91389; 26.19889
Середня висота
над рівнем моря
252 м
Місцева влада
Адреса ради 31635, Хмельницька обл., Чемеровецький р-н, с. Сокиринці, вул. Центральна, 3, 0385995531
Карта
Збриж. Карта розташування: Україна
Збриж
Збриж
Збриж. Карта розташування: Хмельницька область
Збриж
Збриж

ІсторіяРедагувати

1471 року Грицько Кірдей продав Янові Кото[джерело?] Ярослав, Хоровці а також Сокиренці, Зелену, Руде.

1493 — письмова згадка за люстрацією: Хоровці — 2 хати.

Збриж був заснований на ґрунтах старого Ярославля (перша письмова згадка — 1530) і Харжевці (Хоровці) (перша письмова згадка — 1542). Старий Ярославль находився ближче до Жабинець, які називали — Ярославль, де наприкінці 19 ст. находився хутір Ярославка.

1565 — Ярославль належав старості скальському — Героніму Лянцкоронському (1510—1569), а Харжевці належали братам Гнату та Андрію (з Харжівець).

1629 — тут було 30 хат — Ярославль належав Станіславу Лянцкоронському гербу Задора. У 1646 в грамоті, виданій Владиславом IV Вазою, вказано, що Станіслав Лянцкорунський (скальський староста) заснував на місці Старого Ярославля і Харжевців місто — Нове Бжезє (Збриж). Місто отримало магдебурзьке право, пізніше козацькі війни зашкодили розвитку міста. 1657 — місто далі належало польному короному гетьманові, воєводі брацлавському — Станіславу Лянцкоронському. Загинув 19.02.1657, похований у Львові.

Під час окупації Подільського воєводства Османською імперією в 1672—1699 роках, в містечку було, згідно перепису 1681 року — 4 господарства[1]

Далі Збриж належав його сину Героніму, який 1696 року продав Нове Бжезє (також Жванець, Ягільницю) Францішку Станіславу Лянцкоронському[2] (? −1699).

Його донька Аґнєшка Ланцкоронська (1670—1720) вийшла в 1710 заміж за Валентія Казімєжа Межеєвського (1680—1730), закромського[джерело?] каштеляна г. Шеліга. Вони мали 2 доньки. Молодша Анна Соломія Межеєвська вийшла заміж за генерала майора коронних військ, скальського старосту Адама Тарла г. Топор(1708—1772), який отримав від неі Збриж з присілками (Гуків, Мар'янівка, Сокиринці і Коцюбинчики), сприяв розвитку міста. Він почав відбудовувати за новим планом замок над річкою, який залишився з 17 ст. після Лянцкоронських в руїнах, від нього пізніше залишилася брама, яка була пристосована під будинок, і почав в 1744 будувати монастир капуцинів, який був оточений муром в формі сокири, як на гербі Тарлів. Але він не закінчив ні замку, ні монастиря. (Др. Антоні Ролле) В них було 3 дітей: 2 сина і донька Ева.

Збриж перейшов до молодшого сина Щимона Тарла (1744—1781), який був жонатий на Маріані Ілінській г. Лис (1740—1784). Шимон Тарло справами не займався, усім займалася його дружина М. Ілінська. Він зрікся свого спадку на користь сина Флоріана Тарла. 1780 власником Збрижа був його молодший син Флоріан Анджей Тарло (1771—1824) — місто мало 328 будинків.

1786 року місто купив Францішек Стшалковский г. Любич. Місто при кордоні почало занепадати, недокінчений замок стояв в руїнах. Костел був добудований при підтримці Стшалковского і інших парафіян. Тоді були привезені 12 образів пензля Франциска Смуглевіча, датовані 1786 роком. 3 них 3 потім були у церкві (Вознесіння, св. Трійці і св. Йосефата)[3]

Костел існував з 1774 по 1830. Добудували костел в 1790. Костел Небовзяття Пресвятої Богородиці посвятив кам'янецький єпископ Дембовський 1801. В 1826 тут було 7 монахів-капуцинів і церковна школа, в якій навчалось 11 учнів. 1830 костел капуцинів почали перебудовувати на церкву. В 1886 церкву значно перебудували. В цій церкві було 3 ікони пензля, Франциска Смуглевича. Ці ікони були взяті з костелу. Під будівлею церкви знаходилась усипальня з монастиря.

27 липня 1672 Збриж відвідав німецький мандрівник, дипломат Ульріх фон Вердум, який у своєму щоденнику залишив опис містечка. Зокрема він написав, що: місто Бржеже було оточене муром і в північно-східній частині розташовувався кам'яний укріплений замок. Ченці, які там проживали і проводили меси в армії, їздили на конях і були озброєні шаблями. В місто був в'їзд через міст на ріці Збруч.

1702 року на кошти св. Олександра Ломиковського була збудована дерев'яна Свято-Троїцька церква з трьома банями. Церква була греко-католицькою, стала православною наприкінці 18 ст. Проіснувала до 1824 року, потім була приєднана до Михайлівської церкви, пізніше була розібрана.

1707 року Михайлівська церква була дерев'яною (з дуба) з трьома банями. Наприкінці XVII століття стала православною. Проіснувала до 1834 року, в 1830 була перебудована церква з костелу.

1759 була Благовіщенська церква, за містечком біля замку.

Після поділу Речі Посполитоі в 1772 місто почало занепадати. Після 1818 місто належало 5 різним власникам, які пізніше часто мінялися. З 2 половини 17 століття місто охоче заселяли євреї, так у 1764 проживало 710 євреїв. Містечко було центром кагалу, якому належали 9 сіл з 83 євреями.

З 1793 місто було поділене, більша частина відійшла до Російської імперії.

1828 році на околицях Збрижа втопився у Збручі польський поет Тимон Заборовський.

1839–1842 роках побудований з мурів Костел св. Антонія і Яна Непомуцького, в костелі було 5 образів і 5 медальйонів пензля Францішека Смуглевича.

1875 на цвинтарі, на кошти Данила Дунаєвського, збудована каплиця Всіх Святих.

1837 року, продавши Заміхів, Збриж купив польський поет Станіслав Доліва Стажинський (1784—1851) («Стах з Замехова»).

З замку залишилися тільки рештки. В'їздна брама перероблена на будинок, в якому жив Градовський. У цьому будинку жили: польський поет Станіслав Старжинський, який деякий час був власником Збрижа, та довший час — Адольф Добровольський, секретар князя Адама Чарторийського і директор Бердичівського відділення польського банку.

1872 року існувало народне училище, в якому навчалось 60 учнів.

1883 налічувалося 226 хат, 1400 людей (355 жидів). Була православна церква, православна каплиця, костел католицький, єврейський молитовний дім, школа, водяний млин.

1887 проживало 1386 людей (462 жидів): була синагога і молитовний дім, який закрили через те, що приміщення було старе, 226 будинків, водяний млин.

У XIX — на початку XX століття Збриж належав Градовським, а в 1914 — Дунін-Козіцьким.

В околицях Збрижа знаходиться Горинева печера і залишки городища, там, де «Розбита Могила».

Охорона природиРедагувати

Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

ПриміткиРедагувати

  1. Літкевич, Володимир (2011). Історія села П’ятничани (українська). Київ: Сучасний письменник. с. 240. ISBN 978-966-8620-26-3. 
  2. Wimmer J. Lanckoroński Hieronim (zm. 1697) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970. — T. XVI/3. — Zeszyt 70. — S. 441. (пол.)
  3. Др. Антоні Ролле

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати