Жуків (Шепетівський район)
Жу́ків — село в Україні, в Улашанівській сільській громаді Шепетівського району Хмельницької області. Населення становить 661 особу.
| село Жуків | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Хмельницька область | ||||
| Район | Шепетівський район | ||||
| Тер. громада | Улашанівська сільська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA68060310080087741 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1520 | ||||
| Населення | 661 | ||||
| Площа | 4,12 км² | ||||
| Густота населення | 160,44 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 30075 | ||||
| Телефонний код | +380 3842 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°24′04″ пн. ш. 26°58′28″ сх. д.H G O | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
211 м | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 30070, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, с. Улашанівка | ||||
| Карта | |||||
  Жуків | |||||
 Жуків | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
Історія
ред.В 1520 році село належало князю Андрію Заславському і перейшло родича князя Іллі Острозького (з огляду на бездітність Андрія Заславського). Пізніше знову повертається у власність князя Кузьми Заславського. На село робила самовільні наїзди вдова Іллі Острозького Беата Костелецька, так що навіть її названий брат польський король Сигізмунд II Август суворо їй заборонив робити самовільні грабежі у 1545 році.
Певний час селом володіли поміщик Кораслевський та графиня Марія Потоцька
У 1861 році Жуків за купчою перейшов у руки Романа Сангушка.
Довгий час Жуків був центром волості, яка об'єднувала 12 сіл Заславського повіту
В кінці 19 століття у селі 217 будинків, 1169 жителів, дерев'яна церква Іоана Богослова відкрита у 1771 році, на місці старої, 2-класова школа з 1863 року, волосне правління.
За переписом 1911 року в Жукові було 1316 жителів, волосне правління, однокласова школа, фельдшерський пункт, 1 крамниця, горілчана крамниця, позичкова каса, склад добірного насіння.
25 листопада 1921 році через Жуків, вертаючись з Листопадового рейду, проходила Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.
У 1928 році в Жукові створюється товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). Його першим головою став А. І. Марчишин. А через рік в селі організували першу артіль і назвали її «Зоря революції», а головою артілі обрали В. А. Рибіцького. Але колективізація була ще попереду. До колективного господарства вступали найбідніші. Заможніші господарі ж продовжували працювати одноосібно.
Хлібозаготівельна кампанія 1931 року, як і три попередні, проводилася методом продподатку і, стала прелюдією голоду. Взимку 1932–1933 рр.. багато селян залишилися без хліба, бо питома вага «недоторканних» хлібозаготівель в зібраному врожаї сягала 80%. Щоб не залишитися без хліба, селяни закопували його їв лісах, ховали в далеких селах. Тому плани хлібоздачі по одноосібному сектору не виконувалися. Це значною мірою і спричинило в недалекому майбутньому криваву добу розкуркулення. У 1932 році в Жукові 18 чоловік було репресовано як «ворогів народу». Під час Голодомору в селі померло 22 людини.
У 1936 році до Казахстану було вислано 30 сімей польської національності — назад повернулося лише 5 родин. 121 житель села не прийшов з фронтів Другої Світової, а 16 їх стали в тій війні інвалідами. 25 жителів закатували у Шепетівському гестапо.
В перші дні війни до армії було мобілізовано понад 40 жуківчан. А з липня в село прийшли німці. На роботи до «третього рейху» вони вивезли з села 62 чоловіки, четверо з них там і загинули. Ще 25 чоловік було розстріляно за «зв'язок з партизанами». Спочатку їх катували в Шепетівському гестапо, а потім напівживих розстрілювали за Шепетівкою та під Ташками. Від нацистів село було визволене 15 січня 1944 року. За участь у бойових діях 148 жуківчан було нагороджено орденами і медалями. Не повернулися з фронтів 121 чоловік, ще 17 стали інвалідами.
Післявоєнний час
ред.Початок відбудовчого періоду збігся в часі ще з однією трагедією — Голодомором 1946–1947 років. Урожайність зернових у колгоспі в 1946 році становила 4 центнери з 1 га. Зерно на трудодні не видавали. Гіркий досвід підказував селянам, що колгоспи і держава їх не врятують, розпочалася їх міграція до міста. Це і спонукало державу прийняти постанову про недопустимість самовільного залишення селянами колгоспів. Навіть забираючи останнє, план хлібозаготівель вдалося виконати лише на 60%. Люди були без хліба. А загроза голодної смерті зникла лише після жнив 1947 року, коли зібрали новий, трохи кращий урожай.
У 1956 році Жуків радіофікували, а через два роки електрифікували.
У 1994 році відбулося відкриття православної церкви.
Населення
ред.Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 897 осіб, з яких 401 чоловік та 496 жінок[1].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 662 особи[2].
Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,49 % |
| російська | 1,51 % |
Символіка
ред.Затверджена 4 серпня 2015р. рішенням сесії сільської ради.
Герб
ред.Щит перетятий, у верхньому лазуровому полі три золоті колоски з двома листочками кожен - центральний у стовп, а два обабіч скошені донизу, правий уліво, а лівий - управо, у нижньому зеленому полі три золоті перекинуті дубові листки - центральний у стовп, а два обабіч скошені догори, правий управо, а лівий - уліво. Щит облямований золотим декоративним картушем і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис "Жуків" і дата "1520".
Лазуровий колір означає озеро, біля якого, за легендою, оселилися перші жителі; зелений – колір поля і лісу. Основна фігура – три колоски і три дубових листки – означає розташування села на межі поля і лісу, водночас нагадуючи стилізовану першу літеру назви. Колоски – символ хліборобства, основного заняття жителів села. Дуб в геральдиці означає незламність, мудрість, довголіття. Корона означає статус населеного пункту. 1520 – рік першої писемної згадки про село.
Прапор
ред.Квадратне полотнище складається з двох рівношироких вертикальних смуг, на жовтій від древка зелений дубовий листок, на зеленій з вільного краю - жовтий колосок із двома листочками.
Відомі люди
ред.- Лотоцький Володимир Миколайович — підполковник Дієвої Армії УНР.
- Лубяницький Іван Захарович — підполковник Армії Української Держави.
- Сорока Петро Гнатович - доктор технічних наук, професор.
Література
ред.- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — 578 с.
- Жуків на Славутчині : [про село Хмельниц. обл.] / Володимир Новак ; Держ. архів Хмельниц. обл. — Хмельницький : Цюпак А. А., 2017. — 282 с. : табл., портр. — Бібліогр.: с. 276—280 (127 назв). — ISBN 978-617-513-447-4
Примітки
ред.- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Хмельницька область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Посилання
ред.- Історична довідка
- Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
- Погода в селі Жуків [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.]
