Джурин (Чортківський район)

село в Україні, в Чортківському районі Тернопільської області

Джури́н — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Білобожницька сільська громада. Адміністративний центр колишньої Джуринської сільської ради, якій було підпорядковане село Джуринська Слобідка. До села приєднано хутори Бучацький (Бучацька) і Кадуб.

село Джурин
Beauplan special fragment 7 Buchach.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Громада Білобожницька сільська громада
Основні дані
Населення 1131 (на 1.01.2018)[1]
Поштовий індекс 48531
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 49°01′46″ пн. ш. 25°34′38″ сх. д. / 49.02944° пн. ш. 25.57722° сх. д. / 49.02944; 25.57722Координати: 49°01′46″ пн. ш. 25°34′38″ сх. д. / 49.02944° пн. ш. 25.57722° сх. д. / 49.02944; 25.57722
Водойми Джурин (річка)
Відстань до
районного центру
18 км
Місцева влада
Карта
Джурин. Карта розташування: Україна
Джурин
Джурин
Джурин. Карта розташування: Тернопільська область
Джурин
Джурин
Мапа

CMNS: Джурин у Вікісховищі

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Білобожницької сільської громади.[2]

НазваРедагувати

За переказами, назва села походить від слова «джура». На думку вченого О. Трубачова, назва р. Джурин, а відтак і села походить від німецького слова «gerund», що означає джерело.

РозташуванняРедагувати

Розташоване на правому березі р. Джурин, ліва притока Дністра, за 18 км від районного центру; залізнична зупинка. Через село пролягли автошлях Т 2001 і залізниця Чортків–Бучач.

Територія — 3,02 км². Дворів — 449.

Пам'ятки природиРедагувати

МісцевостіРедагувати

  • Бучацький (Бучацька) — хутір приєднаний до с. Джурин; розташований за 1 км від нього. У 1952 р. на хуторі — 3 будинки, 6 жителів.
  • Кадуб — хутір приєднаний до с. Джурин; розташований за 0,2 км від нього. У 1952 р. на хуторі — 2 будинки, 6 жителів.[3]

ІсторіяРедагувати

 
Австрійська поштова марка у 5 крейцерів 1890 року випуску зі штампом канцелярії Джурина

Перша письмова згадка датована 1607 роком.

У Джурині була дерев'яна церква (1773 р.).

1785 р. в селі проживали 667 осіб.

1880 р. велика земельна власність належала Миколі Волянському; 1902 р. — Марії Богуцькій.

У 1884 р. відкрита Залізниця Станиславів — Гусятин зі станцією в селі.

За статистикою, у селі в 1900 р. — 1794 жителі, 1910—1907, 1921—1836, 1931—1986 жителів; у 1921 р. — 323, 1931—421 двір. За Австро-Угорщини функціонували 2-класна школа з українською мовою навчання; за Польщі — 5-класна утраквістична (двомовна).

Деякі мешканці Джурина виїхали на заробітки у Канаду, Арґентину і США.

Під час Першої світової війни до Леґіону УСС зголосився мешканець села Володимир Починок.

Біля Джурина відбувалися бої російських і австро-угорських військ. Ці події описані в творах письменника-мемуариста, ґенерал-майора Кубанського козачого війська Євгена Тихоцького, який за один з таких боїв нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня.

Під час пацифікації в Джурині польські жандарми знищили зерно, борошно, ікони в хатах мешканців.

10 жовтня 1930 р. за приналежність до УВО та ОУН засуджено пароха села о. М. Івахнюка, студентів Антона Івахнюка та Омеляна Тарнавського, М. Білинського, М. Горячого, В. Карочка, С. Олеськіва, М. Ростковича;

19 березня 1931 р. — Олексу Ганкевича, Юліана Думного, Миколу Кузьмака, Петра Опиханого, Осипа Осадчука, Володимира Пирога, Любомира Прокоповича, Мирослава Чорненького.

У лютому 1939 р. за розповсюдження листівок ОУН засуджено мешканця Джурина Романа Мончаківського.

Протягом 1939—1941 рр. у Чортківській тюрмі органи НКВС замучили жителів села Пилипа Винника та Миколу Іванціва;

20–21 липня 1941 р. розстріляли в Умані на Черкащині Миколу Квасницю та Миколу Сисака.[4] Перед Другою світовою війною в селі зведено костел. До ОУН належала мешканка Джурина Марія Стадник (нар. 1927), згодом зв'язкова УПА.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 85 мешканців села:

  • Петро Андрухов (нар. 1924);
  • Степан Андрухов (нар. 1903),
  • Ярко Андрюшин (нар. 1907),
  • Василь Блаженко(нар. 1911),
  • Володимир Блаженко (нар. 1924),
  • Михайло Блаженко (нар. 1917),
  • Теодор Блаженко (нар. 1923),
  • Ярослав Блаженко (нар. 1919),
  • Іван Боднарчук (нар. 1910),
  • Степан Боднарчук (нар. 1916),
  • Михайло Брек (нар. 1923),
  • Петро Бурко (нар. 1924),
  • Іван Велещук (нар. 1910),
  • Яким Винник (нар. 1926),
  • Роман Гаврилюк (нар. 1919),
  • Іван Гнатів (нар. 1921),
  • Григорій Гребенюк (нар. 1903),
  • Василь Гушляк (нар. 1919),
  • Михайло Дацишин (нар. 1914),
  • Семен Дацишин (нар. 1900),
  • Михайло Десь (нар. 1911),
  • Йосип Дзвіка (нар. 1926).

В УПА воювали:

  • Богдан Альбін,
  • Йосип Андрухів,
  • Михайло Блаженко,
  • Федір Блаженко,
  • Євген Братків,
  • Іван Братків,
  • Роман Іванович Братків,
  • Роман Семенович Братків,
  • Василь Брик,
  • Михайло Брик,
  • Антін Грицик,
  • Михайло Гулак,
  • Василь Зозуля,
  • Микола Івахнюк,
  • Йосип Кучер,
  • Роман Мончаківський.

За зв"язок з підпіллям засуджені Віра Коцюк, Михайлина Ціцерська, Юлія Федів, Стефанія Коцюк, Марія Стадник, Галина Стадник, Ганна Данилюк (1923-1981, з дому Стадник). У селі після 13-річного заслання (1944-1957) жив і похований Григорій Данилюк (1923-1997) - районовий референт Надвірнянщини з ідеології , псевдо "Яструб".

 
Село Джурин Чорткіського району Тернопільської області

З 26 листопада 2020 року Джурин належить до Білобожницької сільської громади.[5]

РелігіяРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

 
Хрест на честь скасування панщини, с. Джурин

1993 року насипано символічну могилу Борцям за волю України.

Споруджено:

  • пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967);

Встановлено:

  • пам'ятний хрест на честь скасування панщини;
  • фігуру Пресвятої Богородиці (2002).

НаселенняРедагувати

Чисельність населення, чол.
1900 1910 1921 1931 2014 2018
1794 1907 1836 1986 1161 1131[1]

Мовні особливостіРедагувати

У селі побутує говірка наддністрянського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Джурині:

  • блят (верхня частина плити)
  • воринє (жердка)
  • вужиско (мотузка, якою прив'язують рубель)
  • гробовиско (місце поховання тварин)
  • гулькотіти (геглготати (про індиків)
  • засівки (манжети)
  • змолоцок (молотник)
  • каравуш (віз для перевезення картоплі)
  • кобелі (кошик)
  • логожина (зарості)
  • моркв'єнє (гичка моркви)
  • оповка (торба, у якій дорогою коням дають сіна)
  • тра (треба, потрібно)
  • траба (треба, потрібно)
  • трунва (труна)
  • ув'яска (ув'язь, ремінь, який скріплює било ціпа з держаком)
  • цмок (затягати, засмоктувати (про болото)
  • чворак (будинок, у якому живе чотири родини найманих робітників)
  • черкати (кресати кресалом)
  • чоловічок (зіниця)
  • шушувиця (сочевиця)
  • щепка (живець для щеплення)
  • юрко (коротка палка, якою в'яжуть снопи)

Соціальна сфераРедагувати

Жителі Джурина займалися рільництвом, ткацтвом, столярством, кравецтвом.

За Австро-Угорщини працювали пошта, залізнична станція, корчма, кілька єврейських крамниць.

Діяли філії товариств «Просвіта», «Луг», «Союз Українок», «Рідна школа» та інших; кооператива «Згода», читальня ім. Качковського з кооперативою «Джерело».

1927 р. побудовано читальню «Просвіти» — з ініціативи Івана Блаженка, який повернувсь із США. При читальні працювали бібліотека, філії «Союзу Українок» та інших товариств. У селі функціонували духовий оркестр, театральний гурток, хор (керівник Антон Івахнюк).

Нині працюють школа, дитячий садочок (від 1964 року)[7], громадський музей духовного відродження «Берегиня» (1972), Будинок культури, бібліотека, музична школа, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв'язку, пекарня, млин, торговий центр, стадіон

Відомі людиРедагувати

Народилися:

Проживали:

ПриміткиРедагувати

  1. а б Відповідь Чортківської РДА на інформаційний запит №01-1026 від 9 липня 2018 року. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 4 січня 2019. 
  2. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021. 
  3. М. Мельничук Джурин // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 466. — ISBN 978-966-457-246-7.
  4. Маланюк, Мирон; Квасниця-Кубіч, Франя; Горин (2000). Село Джурин (Українська). Тернопіль: Джура. с. 41, 45. 
  5. Габруський, Л. На Чортківщині ОТГ провели свої перші сесії // Голос народу. — 2020. — № 49 (3 грудня). — С. 2. — (Життя громад).
  6. Об’єднавчий собор закріпив незалежність від керованої Росією церкви – Die Presse // Укрінформ. — 2018. — 17 грудня.
  7. Білик, І. Музичні дарунки // Голос народу. — 2017. — № 24 (16 червня). — С. 4. — (Новинар).
  8. Б. Мельничук, Г. Яворський. Німчук Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — 706 с. — ISBN 966-528-199-2. — С. 634.
  9. Ю. Макотерський. Тигровий скок. — Чортків, 2004. — 52 с. — С. 17.
  10. І. Дем'янова. Сеніна Тамара Григорівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 245-246.
  11. Б. Волинський, І. Дуда. Кузик Костянтин // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — 706 с. — ISBN 966-528-199-2. — С. 265-266.
  12. Степан Шипилявий. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина»… — С. 778.
  13. Сьогодні у селі Джурин перепоховали Руслана Коцюка, який загинув в «Іловайському котлі» (ФОТО) [Архівовано 27 червня 2015 у Wayback Machine.] // Золота пектораль. — 2015. — 14 березня.
  14. Степан Шипилявий. Бучаччина в боротьбі за самостійну Українську Державу // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 75.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати