Коцюк Руслан Володимирович

<img src="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1b/Nuvola_apps_kaboodle.svg/30px-Nuvola_apps_kaboodle.svg.png" decoding="async" width="30" height="30" class="mw-file-element" data-file-width="128" data-file-height="128"> Зовнішні відеофайли
<img src="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1b/Nuvola_apps_kaboodle.svg/16px-Nuvola_apps_kaboodle.svg.png" decoding="async" width="16" height="16" class="mw-file-element" data-file-width="128" data-file-height="128">	<img src="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/09/YouTube_full-color_icon_%282017%29.svg/15px-YouTube_full-color_icon_%282017%29.svg.png" decoding="async" width="15" height="10" class="mw-file-element" data-file-width="512" data-file-height="358"> Тернопільщина знову у скорботі на YouTube // Телеканал ІНТБ, 20 березня 2015

Руслан Володимирович Коцюк
Руслан Володимирович Коцюк;
Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження	3 травня 1978; Джурин, Чортківський район, Тернопільська область
Смерть	29 серпня 2014 (36 років); під Іловайськом, Донецька область
Поховання	Чортківський район
Alma Mater	Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Військова служба
Роки служби	2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	51 ОМБр
Війни / битви	Війна на сході України Іловайський котел;
Командування
	Командир взводу
Нагороди та відзнаки
	Почесний громадянин Тернопільської області
	Почесний громадянин Тернопільської області
	Коцюк Руслан Володимирович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коцюк.

Русла́н Володи́мирович Коцю́к (3 травня 1978, с. Джурин Чортківського району Тернопільської області — 29 серпня 2014, під Іловайськом Донецька області) — український військовик, старший лейтенант, командир взводу розвідки 3-го батальйону 51-ї окремої мехбригади (Володимир-Волинський).

Життєпис

Народився 1978 року в селі Джурин Чортківського району Тернопільської області. Здобув 1995 року середню освіту; 2000-го закінчив Чернівецький національнмй університет імені Юрія Федьковича, здобувши фах інженера-радіотехніка. До мобілізації ремонтував телефони і телевізійну техніку. З дружиною та двома дітьми проживав у Чорткові.

Мобілізований до лав Збройних сил України 11 квітня 2014 року. Вишкіл проходив у військовій частині у Володимирі-Волинському. Наприкінці травня направлений до Іловайська. Останній раз виходив на зв'язок 28 серпня, перебуваючи під Іловайськом. З того часу рідні бійця кинули всі сили, щоб знайти його.

Загинув 29 серпня 2014 під час прориву з оточення під Іловайськом (Донецька область). Перебував в списках зниклих безвісти.^[1]

Спочатку герой був похований на військовому кладовищі у селищі Кушугум під Запоріжжям поряд з ішими своїми бойовими побратимами, тіла яких не вдалося розпізнати. Дружина чотири рази робила ДНК-аналіз та кожен раз результат був негативним. Його прізвище навіть числилося у списку полонених. Ступінь рідності визначено судмедекспертами за відповідним матеріалом ДНК-експертизи доньки, підтвердження рідні отримали 16 березня.

Перепохований у рідному селі 20 березня 2015 року. Панахиду в катедральному собор верховних апостолів Петра і Павла у Чорткові відслужили єпарх Бучацької єпархії УГКЦ Владика Дмитро Григорак і чортківські священики.

Батьки Руслана передчасно пішли з життя. Залишилася дружина Іванна і двоє дітей — 5-річна донька Марічка і 15-річний син Ігор.

Нагороди

4 червня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)^[2].
почесний громадянин Тернопільської області (26 серпня 2022, посмертно)^[3].

Вшанування

3 вересня 2018 року на фасаді Джуринської загальноосвітньої школи відкрито меморіальну дошку Русланові Коцюку^[4].

Меморіальна дошка Героєві на фасаді Джуринської школи.

Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 3, місце 38
Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії^[5]