Джина Лоллобриджида

італійська акторка

Джи́на Лоллобриджи́да (італ. Gina Lollobrigida; нар. 4 липня 1927(19270704), Суб'яко, Лаціо) — італійська акторка, фотожурналістка і скульпторка. Трикратна володарка премії «Давид ді Донателло» за найкращу головну жіночу роль.

Джина Лоллобриджида
італ. Gina Lollobrigida
Ivo Lollobrigida sw.jpg
Ім'я при народженні Luigina Lollobrigida
Народилася 4 липня 1927(1927-07-04) (93 роки)
Суб'яко, Лаціо, Італія
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Діяльність акторка
Роки діяльності 19461997
Чоловік Мілко Скофік (з 1949, 1971 — розлучена)
Діти син, Мілко Скофік мол.
IMDb ID 0518178
Нагороди та премії

CMNS: Джина Лоллобриджида у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

МолодістьРедагувати

 
1979

Луїджина, відома як Джина Лоллобриджида, народилася 4 липня 1927 р. в місті Суб'яко за 55 км на схід від Риму. Батько — Джованні Лоллобриджида був досить багатим виробником меблів, який усе втратив під час Другої світової війни (його фабрика і дім були знищені бомбардуванням і сім'я переселилася в мальовниче гірське село), мати — Джозефіна Меркурі. Джина в сім'ї була другою донькою; мала трьох сестер: Фернанду, Джуліану й Марію. У 1945 році її сім'я переїхала на околиці Риму, де Джина заробляла свої перші гроші як вулична художниця — малюванням карикатур і шаржів. У той же час вона брала уроки оперного вокалу і вчилася в театральному училищі. У Луїджіни з дитинства була мрія: вона пристрасно хотіла стати скульптором або оперною співачкою. Луїджіну неодноразово запрошували зніматися в кіно, але спочатку це не цікавило її, і вона відмовлялася. Умовляння матері та перспективи заробітку привели її на кіномайданчик. У 1946 році Луїджіна почала зніматися в кіно в епізодичних ролях у фільмах «Чорний Орел», «Любовний напій», «Злочин Джованні Епіскопо», «Паяци», «Безумства за оперою», «Молодий Карузо». У 1947 році вона вирішила спробувати сили на конкурсі «Міс Італія» і не прогадала, посівши третє місце. Перше і друге місце зайняли Лючія Бозе і Джіана Марія Каналі, в майбутньому теж стали актрисами, але не домоглися такого успіху, як Луїджіна.

Кар'єраРедагувати

Незабаром в кар'єрі актриси з'явилися головні ролі в італійських фільмах «Аліна» (1950), «Місто захищається» (1951), «Небезпечно, бандити!» (1951). Перший великий успіх у великому кіно Лоллобриджиді принесла головна роль Аделіни в картині знаменитого французького кінорежисера Крістіана-Жака «Фанфан-тюльпан» (1952) з великим французьким актором театру і кіно Жераром Філіпом у головній ролі. Французький фільм «Фанфан-тюльпан» завоював призи Каннського і Берлінського кінофестивалів і відразу ж після виходу на екрани досяг безпрецедентної міжнародної популярності, а Джина Лоллобриджида, поряд зі своїм великим партнером по фільму Жераром Філіпом, стала дуже популярною.

Після феноменального безпрецедентного міжнародного успіху французького фільму «Фанфан-тюльпан» на Джину Лоллобриджиду звернули увагу голівудські режисери, і в 1953 році актриса знялася в першому американському фільмі в своїй кар'єрі — «Осором диявола» (1953), де Лоллобриджида знімалася разом з Гамфрі Богартом. Із зростанням популярності Джина навіть отримала прізвисько «Найкрасивіша жінка в світі». У неї також були примітні ролі у фільмах «Трапеція» (1956), де вона знімалася з Бертом Ланкастером і Тоні Кертісом. У 1959 році вона знялася в головній ролі у фільмі «Так мало ніколи» з Френком Сінатрою, в тому ж році знялася в головній ролі у фільмі «Соломон і цариця Шеви» з Юлом Бріннером, а в 1961 році знялася у фільмі «Приходь у вересні» з Роком Хадсоном.

 
1979.

Тим часом у Європі Лоллобриджида залишалася дуже популярною, її із задоволенням запрошували зніматися провідні європейські режисери, її роботи в кіно прихильно приймала критика, а її ролі на довгі роки ставали популярними і улюбленими у глядачів. У 1952 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Нічні красуні», де вона знову зіграла в парі з Жераром Філіпом.

У 1953 році Джина Лоллобриджида знялася в драмі «Провінціалка» (за однойменним романом знаменитого італійського письменника Альберто Моравіа) разом з Гарбіелем Феретті, який отримав за роль в цьому фільмі приз гільдії італійських кінокритиків за найкращу чоловічу роль. Цей фільм був номінований на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. У 1954 році Лоллобриджида знялася в італійському фільмі «Римлянка». У тому ж році Джина знялася в італійській картині «Учитель Дон Жуана» («Схрещені мечі»), в якому зіграла разом з Ерролом Флінном, що знімався в ті роки в Європі.

У 1953 році Лоллобриджида знялася у режисера Луїджі Коменчіні в романтичній комедії «Хліб, любов і фантазія» разом з Вітторіо де Сіка. Цей фільм став дуже успішним і популярним. У 1954 році Лоллобриджиді за головну роль в цьому фільмі була присуджена премія італійських кінокритиків «Срібна стрічка». У тому ж році фільм отримав приз Берлінського кінофестивалю «Срібний ведмідь», 2 номінації на премію BAFTA в номінації «Найкраща актриса» (Джина Лоллобриджида) і в номінації «Найкращий іноземний фільм»(1955), номінація на «Оскар» за найкращий сценарій (1955). Цей фільм поклав початок співпраці актриси з режисером Луїджі Коменчіні. Згодом Джина Лоллобриджида з успіхом знімалася у цього режисера у фільмі «Хліб, любов і ревнощі» (1954), в якому тривала історія, розпочата в попередньому фільмі.

У 1956 році знаменитий французький кінорежисер Жан Делануа запросив Лоллобриджиду на головну роль у фільмі за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», де вона знімалася з Ентоні Куїнном і Аленом Кюні. Цей фільм визнаний найкращою і найбільш достовірною екранізацією роману, а роль Есмеральди у виконанні Джини Лоллобриджиди вважається найкращим екранним втіленням образу Есмеральди.

У 1956 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Найкрасивіша жінка в світі» з Вітторіо Гассманом, який став дуже популярним. У цьому фільмі Лоллобриджида з успіхом продемонструвала різні грані свого таланту, виконавши всі пісні і арію з опери Джакомо Пуччіні «Тоска» сама. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Джині Лоллобриджіді була присуджена престижна італійська кінопремія «Давид ді Донателло» в номінації «Найкраща актриса».

У 1960 році Джина Лоллобриджида знялася у знаменитого італійського кінорежисера Ренато Кастеллані у фільмі «Бурхливе море» разом з Жаном-Полем Бельмондо.

У 1963 році Джина Лоллобриджида знову знялася у знаменитого французького кінорежисера Жана Делануа — у фільмі «Імперська Венера», що став помітним у її кар'єрі, де вона знімалася зі Стівеном Бойдом і Раймоном Пеллегреном. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Лоллобриджида отримала відразу дві престижні премії: премію «Давид ді Донателло» і премію Nastri d'Argento (обидві — в номінації «Найкраща актриса»), а в 1964 фільм «Імперська Венера» з її участю став лауреатом кінопремії «Срібна стрічка», яку присуджує італійська асоціація кінокритиків.

У 1969 році Джина Лоллобриджида знялася в італо-французької драмі «Прекрасний листопад» режисера Мауро Болоньіні за романом Ерколе Патті.

У 1972 році Джина Лоллобриджида знялася в інтернаціональній драмі «Король, дама, валет» режисера Єжи Сколімовського за однойменним романом Володимира Набокова.

Наступні рокиРедагувати

В 1960-х роках Лоллобриджида стала рідше зніматися в кіно, пояснюючи це тим, що не хоче повторюватися, у своїх інтерв'ю актриса говорила, що кожна наступна роль повинна бути кращою за попередню, але це практично неможливо через велику кількість стандартних сценаріїв. Крім того, у своїх інтерв'ю Лоллобриджида говорила, що воліла б зніматися в картинах режисерів, які говорять з екрану правду, що шукають щось своє, а не в дорогих бойовиках. Все це призвело до того, що в 1970-х роках кар'єра Лоллобриджиди пішла на спад і майже завершилася в 1973 у участю у фільмі «Смертний гріх». Після цього протягом наступних десятиліть вона знялася всього в парі фільмів і кілька разів брала пропозиції про зйомки на телебаченні.

У 1972 році Джина зіграла Блакитну фею в телефільмі Луїджі Коменчіні «Пригоди Піноккіо». Саме цього року Джина вирішила присвятити себе іншій діяльності, вона зайнялася фотожурналістикою, і серед знаменитостей, фотографії яких вона робила, були Пол Ньюмен, Сальвадор Далі, Фідель Кастро, Генрі Кіссінджер, Девіда Кессіді, Одрі Хепберн, Елла Фіцджеральд, а також Збірна Німеччини з футболу. У 1973 році був опублікований фотоальбом її фоторобіт під назвою «Моя Італія» («Italia Mia»). Крім фоторепортажів, вона деякий час займалася ліпкою скульптур, її роботи виконані в бронзі і мармурі. Створена нею статуетка «Дівчина, що тримає на долоні перлину» стала призером Міжнародного кінофестивалю «Балтійська перлина». У 1976 році акторка вирішила спробувати себе як режисер і зняла документальний фільм про Кубу, для якого взяла інтерв'ю у Фіделя Кастро.

У 1984 році Джина зіграла в американському серіалі «Фелкон Крест», де вона була як і раніше у чудовій формі, незважаючи на те, що їй майже 60 років, вона у червоному вбранні танцювала тарантелу, за цю роль їй номінували на «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль другого плану у серіалі. Через кілька років Джина зіграла у телесеріалі «Римлянка» режисера Джузеппе Патроні Гріффі в ролі матері головної героїні, яку зіграла Франческа Деллера, з якою вона відкрито ворогувала. Після цього вона обмежилася періодичною появою в кіно та на телебаченні в ролях камео.

У 1973 році Лоллобриджида була членом журі VIII Московського кінофестивалю, а в 1997 році на XX Московському кінофестивалі їй вручили приз за вклад в кіномистецтво, У 1986 році Джина була головою журі на 36-му Берлінському кінофестивалі. У 1992 році її скульптура «Життя разом», що символізує гармонію між дитинством і природою, представляла Італію на Всесвітній виставці в Севільї в Іспанії. У тому ж році за цю роботу Лоллобриджида була нагороджена Орденом почесного легіону особисто з рук президента Франції Франсуа Міттерана.

Джина багато займається фотографією, проводить фотовиставки у всьому світі, особливо в Китаї, Франції, Іспанії, Катарі, Сполучених Штатах Америки і Росії, працює в художній майстерні. Її фотоальбом «Моя Італія», багаторазово перевиданий, став своєрідною італійської енциклопедією. Один з її останніх фотоальбомів називається «Діти і тварини», а її картини і скульптури охоче купують поціновувачі прекрасного.

Пізня кар'єраРедагувати

У 1996 році Джина отримала нагороду «Давид ді Донателло» за життєві досягнення, а в 2006 році — спеціальне визнання з нагоди п'ятдесятої річниці нагороди, першим переможцем якої стала вона у 1956 році. У 1999 році вона безуспішно висувалася до Європейського парламенту за списком лівоцентристської партії «Демократи».[4]

У жовтні 2010 року Джина була гостем ведучого Піппо Баудо на телепередачі «Novecento», де вона розповіла про свою довгу і успішну кар'єру як акторки, фотографа і скульптора.[5] У 2011 році, після 14 років відсутності в кіно, Джина повернулася на великий екран з'явившись у екстраординарній картині «Box Office 3D — фільм про фільми», зняту Еціо Греджо, зігравши головну роль. Наприкінці того ж року, вперше разом на великому екрані, Джина Лоллобриджида і Софі Лорен вперше з'явилися разом на великому екрані, увійшовши до числа головних героїв документального фільму «Шуберт — ательє солодкого життя» режисера Антонелло Сарно.

У травні 2012 року Джина була почесним гостем на церемонії «Давид ді Донателло», де вона розповіла деякі анекдоти зі своєї довгої та насиченої акторської кар'єри. 2 лютого 2018 року Джині Лоллобриджиді на знаменитій Алеї слави в Голлівуді була присвячена зірка, вона стала чотирнадцятою італійкою, яка отримала цю престижну нагороду.[6]

Особисте життяРедагувати

У 1949 році Лоллобриджида вийшла заміж за словенського лікаря Мілко Скофіча (слов. Milko Škofič), який служив серед біженців, які тимчасово перебували на студії «Чінечітта».[7] У них була одна дитина — син Андреа Мілко (Мілко Скофіч-молодший), який народився 28 липня 1957 року.[8] В даний час син знаменитої акторки — економіст, у нього сім'я: дружина — журналіст і син Димитрій (народився у 1994 році). Скофіч був лікарем, згодом він відмовилася від медичної практики, ставши менеджером Джини.[9][10] У 1960 році Лоллобриджида переїхала зі своєї рідної Італії в Торонто, Канада, зі Скофічем і їхньою дитиною. Вони розлучилися у 1971 році.[11] Скофіч до цього вже 5 років жив окремо і мав відносини з австрійською оперною співачкою.

У січні 1968 року у неї також був позашлюбний зв'язок на одну ніч з Крістіаном Барнардом, південноафриканським лікарем, піонером в хірургії пересадки серця.[12][13] У 1969 році вона ненадовго заручилась із Джорджем Кауфманом, нью-йоркським спадкоємцем нерухомості.

Після загибелі колишнього чоловіка в 1979 році в автокатастрофі Лоллобриджида більше не виходила заміж.

У жовтні 2006 року, у віці 79 років, іспанському журналу «¡Hola!» Джина розповіла про свої заручини з 45-річним іспанським бізнесменом Хав'єром Рігау, що вони зустрілися на вечірці в Монте-Карло у 1984 році і з тих пір стали компаньйонами.[14] Заручини були скасовані 6 грудня 2006 року, як повідомлялося, через напружений інтерес ЗМІ.[15] 26 березня 2011 року іспанська газета «El Mundo» відновила звістку про те, що Джина таємно вийшла заміж за Рігау в Барселоні в листопаді 2010 року, хоча в РАЦСі каталонського міста немає запису про шлюб.[16] У січні 2013 року Джина почала судовий процес проти Хав'єра Рігау, стверджуючи, що її колишній хлопець влаштував секретну церемонію, на якій він «одружився» на самозваниці, що відбулася в РАЦСі Барселони. Джина сказала, що він мав намір претендувати на її майно після її смерті. Лоллобриджида звинуватила Рігау в шахрайстві, заявивши, що раніше він отримав законне право діяти від її імені з довіреністю і провів змову, щоб отримати додаткові права. «Деякий час тому він переконав мене видати йому мою довіреність. Він мав потребу в ній для деяких юридичних справ. Але замість цього я боюся, що він скористався тим, що я не розумію іспанську… Хто знає, що він міг підписати».[17] У березні 2017 року вона програла судовий позов, але сказала, що подасть апеляцію.[18] В інтерв'ю, опублікованим 2 лютого 2019 року Рігау заявив, що вони зустрічалися ще в 1970-х роках, коли він був ще неповнолітнім. За його словами багато людей в Іспанії і Римі знали про відносини 15-річного хлопчика і Джини, які носили сексуальний характер. Хоча на той час не було незаконним мати відносини з неповнолітніми в Іспанії, Ріго хотів уникнути скандалу, а також захистити Лоллобриджиду, яка боялася ЗМІ.[19] Їхній шлюб так і не був зареєстрований: на сьогодні підприємець фактично розірвав відносини з акторкою, в заяві його адвоката було уточнено, що «він завжди буде [кохати] і [поважати] її».[20]

Перебуваючи на пенсії Лоллобриджида не знімалася у фільмах з 1997 року. Вона розповіла журналу «Parade» в квітні 2000 року: «Я вчилася живопису і скульптурі в школі і помилково стала акторкою… У мене було багато коханців і у мене як і раніше романи. Я дуже розбещена. Все життя у мене було дуже багато шанувальників». Завдяки розуму і красі, різнобічним талантам, силі волі й працьовитості Джина Лоллобриджида завжди і у всьому домагалася успіху. В даний час вона практично не знімається, однак нею як і раніше захоплюються. Зараз вона живе одна у своєму будинку Аппієвій дорозі в Римі, у якому поселилася з 1950-х років, там у неї є сад, у який вона вклала чимало своєї праці, у ньому налічується близько 600 різних видів птахів, і на віллі в Монте-Карло.[17] З 2009 року Лоллобриджида не пускає відвідувачів в свій будинок.[17] Джина обожнює свого онука, веде активне світське життя, бере участь в благодійних акціях. На добровільних засадах співпрацює з ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ.

У 2013 році Лоллобриджида продала свою колекцію ювелірних виробів, серед яких були 22 дорогоцінні камені, через аукціон «Sotheby's» в Женева. Аукціон приніс 3 800 000 євро. Найважливішою частиною була пара перлинних і діамантових сережок, проданих за 1 850 000 євро.[21] Вона пожертвувала майже 5 мільйонів доларів на лікування людей, які потребують лікування стовбуровими клітинами.[22]

З 2007 року Джина є почесною громадянкою П'єтразанти, де вона організувала свою першу виставку скульптур.

Лоллобриджида має звичку називати себе в третій особі.[23][24]

Двоюрідна онука Джини — чемпіонка Італії з ковзанярського спорту Франческа Лоллобриджида (народжена в 1991 році).

ФільмографіяРедагувати

КіноРедагувати

Рік Назва українською мовою Назва мовою оригіналу Роль Режисер
1946 Чорний орел Aquila nera дівчина на вечірці Ріккардо Фреда
1946 Любовний напій L'elisir d'amore подруга Адіни Маріо Коста
1947 Лючія ді Ламмермур Lucia di Lammermoor епізод П'єро Баллеріні
1947 Злочин Джованні Епіскопо Il delitto di Giovanni Episcopo дівчина на вечірці Альберто Латтуада
1947 Секрет для Дона Жуана Segreto di Don Giovanni епізод Камілло Мастрочінкве
1948 Помста на сонці A Man About the House епізод Леслі Арлісс
1948 Без розуму від опери Follie per l'opera Дора Скала, подруга Гвідо Марчі Маріо Коста
1948 Паяци Pagliacci Недда Маріо Коста
1949 Дзвони, що б'ють на сполох Campane a martello Агостіна Бортолодзі Луїджі Дзампа
1949 Дружина не може чекати La sposa non può attendere Доната Вентурі Джанні Франчоліні
1950 Міс Італія Miss Italia Лісетта Міннечі Дуїліо Колетті
1950 Безмежні серця Cuori senza frontiere Доната Себастьян Луїжі Дзампа
1950 Аліна Alina Аліна Джорджо Пастіна
1950 Собаче життя Vita da cani Маргеріта «Ріта Бутон» Маріо Монічеллі і Стено
1951 Місто захищається La città si difende Даніела П'єтро Джермі
1951 Молодий Карузо Enrico Caruso: leggenda di una voce Стелла Джакомо Джентіломо
1951 Паспорт на схід A Tale of Five Cities Марія Северіні Ромоло Марчелліні
1951 Небезпечно, бандити! Achtung! Banditi! Анна Карло Лідзані
1951 Любові у меня немає... але... але... Amor non ho… pero… pero… Джина Джорджо Б'янкі
1952 Фанфан-Тюльпан Fanfan la Tulipe Аделіна Ла Франшизе Крістіан-Жак
1952 Наречена на одну ніч Moglie per una notte Оттавія Маріо Камеріні
1952 Інші часи Altri tempi Марі-Антонія Алессандро Блазетті
1952 Нічні красуні Les Belles de nuit Лейла Рене Клер
1953 Невірні Le infedeli Лулла Поссенті Маріо Монічеллі і Стено
1953 Провінціалка La provinciale Джемма Форезі Маріо Солдаті
1953 Хліб, любов і фантазія Pane, amore e fantasia Марія Де Рітіс Луїджі Коменчіні
1953 Осором диявола Beat the Devil Марія Данрейтер Джон Х'юстон
1954 Велика гра Le Grand Jeu Хелена Річчі Роберт Сьодмак
1954 Учитель Дон Жуана Crossed Swords Франческа Мілтон Крімс
1954 Римлянка La romana Адріана Луїджі Дзампа
1954 Хліб, любов і ревнощі Pane, amore e gelosia Марія Де Рітіс Луїджі Коменчіні
1955 Найкрасивіша жінка в світі La donna più bella del mondo Ліна Кавальєрі Роберт Зіглер Леонард
1956 Трапеція Trapeze Лола Керол Рід
1956 Собор Паризької Богоматері Notre Dame de Paris Есмеральда Жан Деланнуа
1958 Анна з Брукліна Anna di Brooklyn Анна Вітторіо Де Сіка і Карло Ластрікаті
1959 Закон La legge Марієтта Жуль Дассен
1959 Соломон і цариця Савська Solomon and Sheba цариця Савська Кінг Відор
1959 Так мало ніколи Never So Few Карла Везарі Джон Стьорджес
1961 Іди голим в світ Go Naked in the World Джульєтта Камерон Ренелд Макдугалл
1961 Приходь у вересні Come September Ліза Гелена Фелліні Роберт Малліган
1962 Краса Іполіти La bellezza di Ippolita Іполіта Джанкарло Дзаньї
1963 Імперська Венера Venere imperiale Поліна Бонапарт Жан Деланнуа
1963 Бурхливе море Mare matto Маргеріта Ренато Кастеллані
1964 Вірна дружина Woman of Straw Марія Марчелло Безіл Дірден
1965 Лялечки Le bambole Беатріче Мауро Болоньїні
1965 Дивні подружжя Strange Bedfellows Тоні Вінсенте Мелвін Френк
1966 Я, я, я й інші Io, io, io... e gli altri Тітта Алессандро Блазетті
1966 Султани Les Sultans Ліза Жан Деланнуа
1966 Готель Парадізо Hotel Paradiso Марчелла Котте Пітер Гленвілл
1966 Приємні ночі Le piacevoli notti Домічілла Армандо Кріспіно і Лучано Лучіньяні
1967 Сервантес Cervantes Джулія Вінсент Шерман
1968 Смерть, яка знесла яйце La morte ha fatto l'uovo Анна Джуліо Квесті
1968 Приватний флот сержанта О'Фаррелла The Private Navy of Sgt. O'Farrell Марія Френк Тешлін
1968 Доброго вечора, місіс Кемпбелл Buonasera, signora Campbell Карла Кемпбелл Мелвін Френк
1968 Трюкач Stuntman Евелін Лейк Марчелло Бальді
1969 Прекрасний листопад Un bellissimo novembre Четтіна Мауро Болоньїні
1971 Річка негідників Bad Man's River Алісія Евгеніо Мартін
1972 Король, дама, валет King, Queen, Knave Марта Дрейєр Єжи Сколімовський
1973 Смертний гріх Peccato mortale Нетті Ровіра Белета
1995 Сто і одна ніч Симона Синема Les cent et une nuits de Simon Cinéma епізод Аньєс Варда
1997 XXL XXL Габі Берребі Аріель Цайтун
2011 Блокбастер Box Office 3D - Il film dei film камео Еціо Греджо

Премії і нагородиРедагувати

16 жовтня 1999 року Джина Лоллобриджида була призначена послом доброї волі FAO.

2 лютого 2018 року, Джина Лоллобриджида отримала свою зірку на Алеї слави в Голлівуді. Її зірка має номер 2628.

Давид ді ДонателлоРедагувати

Срібна стрічкаРедагувати

Золотий глобусРедагувати

Премія БАФТАРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. VIAF (Virtual International Authority File) — 2012.
  2. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118728954 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. LOLLO, LA GRANDE BELLEZZA piaceridellavita.com Процитовано 7 січня 2020
  5. Novecento 04/10/2010 rai.it Процитовано 7 січня 2020
  6. Tanti auguri a Gina Lollobrigida, "The Last Diva" - See more at: http://www.rainews.it/dl/rainews/media/Gina-Lollobrigida-compie-92-anni-the-last-diva-109bc225-dc5f-4120-a2c5-e2449ef39131.html rainews.it Процитовано 7 січня 2020
  7. Luis Canales: "Imperial Gina: The Very Unauthorized Biography of Gina Lollobrigida", Publisher: Brookline Village (Boston), Page: 113, Year: 1990 ISBN 0828319324
  8. People. Time. 12 August 1957.   (необхідна підписка)
  9. Gina Lollobrigida, "Four ways out", New York University
  10. Berman, Eliza. The Italian Bombshell Who Proved That Life Is About Much More Than Curves. TIME. Процитовано 26 квітня 2018. 
  11. Réka C. V. Buckley (2000). National Body: Gina Lollobrigida and the cult of the star in the 1950s. Historical Journal of Film, Radio and Television 20 (4): 527–547. doi:10.1080/713669741. 
  12. Chris Logan (2004). Celebrity Surgeon: Christiaan Barnard – A Life. Jonathan Ball Publishers. ISBN 978-1-86842-163-3. 
  13. Barnard, Chris (1994). Druhý dech [The Second Life] (cs). Prague: Lidové noviny. с. 70–71. ISBN 978-80-7106-096-3. 
  14. "Lollobrigida to marry younger man", BBC News, 20 October 2006
  15. "La Lollo's wedding called off" Архівовано 2 February 2009 у Wayback Machine. News 24, 7 December 2006
  16. Tra conferme e smentite su 'El Mundo' il giallo delle nozze segrete della Lollo, AdnKronos, 26 marzo 2011
  17. а б в Squires, Nick (29 January 2013) 'Most beautiful woman in the world' Gina Lollobrigida in bizarre fake marriage plot The Telegraph, Retrieved 26 July 2013
  18. Italian film diva Gina Lollobrigida loses court battle in bizarre 'fake marriage' case The Telegraph, 24 March 2017
  19. Rigau me acostaba con Gina Lollobrigida desde que yo tenia 15 anos larazon.es Процитовано 6 січня 2020
  20. Niente nozze per la Lollo: «La colpa è dei media», corriere.it, 7 dicembre 2006
  21. Gina Lollobrigida, raccolti 4 milioni con l'asta dei gioielli Bulgari - MarieClaire> Архівовано 2013-06-16 у Wayback Machine.
  22. Demarco, Anthony (16 May 2013). Gina Lollobrigida's jewels sell for nearly 5m; includes auction record for natural pearl ear pendants. Forbes. Процитовано 16 May 2013. 
  23. Murrow to visit Gina Tonight: Producer Opposes Film on TV Deseret News, 7 February 1958
  24. Canales, Luis. Imperial Gina. 

ПосиланняРедагувати