Відкрити головне меню

Алессандро Блазетті

Італійський кінорежисер і сценарист

Алесса́ндро Блазе́тті (італ. Alessandro Blasetti; нар. 3 липня 1900, Рим, Італія — пом. 1 лютого 1987, та же) — італійський кінорежисер, сценарист, актор і монтажер, «батько-засновник сучасного італійського кіно»[1].

Алессандро Блазетті
італ. Alessandro Blasetti
Alessandro Blasetti-1951.png
Алессандро Блазетті, 1950
голова жюрі Каннського кінофестивалю[d]
Дата народження 3 липня 1900(1900-07-03)
Місце народження Рим, Італія
Дата смерті 1 лютого 1987(1987-02-01) (86 років)
Місце смерті
Рим, Італія
Поховання Кампо Верано
Національність італієць
Громадянство Італія Італія
Професія кінорежисер, сценарист, актор, монтажер
Alma mater Римський університет ла Сапієнца
Роки активності 19171981
IMDb ID 0087704
Нагороди та премії
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Срібна стрічка (1946, 1951),
Давид ді Донателло (1966),
Золотий лев за кар'єру (1982)
Commons-logo.svg Алессандро Блазетті у Вікісховищі

Зміст

Життєпис та творча кар'єраРедагувати

Алессандро Блазетті народився 3 липня 1900 року в Римі, Італія. Закінчив адвокатську школу, але в 1920-х роках став журналістом і кінокритиком. Заснував декілька журналів, зокрема, Cinematografo та «Світ на екрані», навколо якого об'єдналася група молодих кінематографістів, що прагнули до оновлення італійського кіно"[2]. У 1928 році приступив до зйомок фільму «Сонце», в якому зображував суворе життя селян. Поступив на роботу в студію Cines, де зняв «Воскресіння» і «Нерон[en]». Після смерті засновника Cines, Стефано Пітталугі[it], став директором студії. Серед відомих його фільмів — «Трапеза бідних[it]» та «1860», останній з яких — епопея про Гарібальді вважається передвісником післявоєнного неореалізму і його найвизначнішим фільмом. «За словами самого режисера на формування його естетичних поглядів plsqcybkb великий вплив роботи російських режисерів — Сергія Ейзенштейна, Всеволода Пудовкіна і Миколи Екка»[3].

Буіши поборником італійського фашизму, Блазетті зняв фільми про нього, які багато в чому реабілітують методи влади: «Стара гвардія» (1935), «Альдебаран» (1936), «Ніхто не повертається назад» (1943). Оскільки фільм «Альдебаран» не знайшов особливої підтримки, режисер звернувся до сентиментальних стрічок, відомих як «кіно білих телефонів» і зняв єдиний в цьому жанрі фільм «Графиня з Парми» (1936). Фільм «Залізна корона», що змішує казку, пригоду і історію, приніс режисерові в 1941 році Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм на 9-му Венеційському кінофестивалі, незважаючи на його явний антимілітаристський пафос. У 1942 році поставив за сценарієм Чезаре Дзаваттіні комедію «Чотири кроки в хмарах», яка стала однією зі стрічок, що підготували неореалізм в Італії[3].

Серед костюмованих стрічок Блазетті виділяється «Вечеря блазнів[it]». Режисер відкритіше виразив свою позицію до руху Опору у фільмі «Один день в житті». Після війни вніс значний внесок у розвиток італійської кінокомедії («Шкода, що ти каналія», «Щастя бути жінкою»). У 1948 році поставив фільм з життя древніх римлян — «Фабіола»[en], а в 1957 році сатиричну комедію «Кохання і плітки»[3]. У 1961 році знімався в ролі режисера А. Блазетті у фільмі Л. Вісконті «Найкрасивіша»[4]. У 1960-і зняв критичне кіно про нове італійське суспільство «Я, я, я… та інші». У 1961 році поставив фільм нового жанру — художню антивоєнну стрічку, побудовану на документалізмі, — «Я люблю, ти любиш», «деякі сцени цього фільму знімалися в Москві»[3].

У 1970-і роки Блазетті продовжував працювати в кіно та на телебаченні, де створив цілу низку цікавих циклів про те, як робилося національне кіно. Випустив декілька книг, найоб'ємнішою з яких є мемуари «Кіно, яке я прожив» (1979).

У 1967 році Алессандро Блазетті очолював міжнародне журі 20-го Каннського міжнародного кінофестивалю.[5]

ФільмографіяРедагувати

Рік Назва українською Оригінальна назва Режисер Сценарист Монтажер
1929 Сонце Sole!      
1930 Нерон Nerone      
1931 Воскресіння Resurrectio      
1931 Мати-земля Terra madre      
1932 Паліо Palio      
1932 Трапеза бідних La tavola dei poveri    
1933 Службовка тата L'impiegata di papà      
1933 Справа Галлера Il caso Haller    
1934 1860 1860      
1934 Стара гвардія Vecchia guardia      
1936 Альдебаран Aldebaran    
1938 Графиня з Парми La contessa di Parma      
1938 Етторе Ф'єрамоска Ettore Fieramosca      
1939 Пригоди Сальватора Рози Un'avventura di Salvator Rosa      
1939 Куліси Retroscena    
1941 Залізна корона La corona di ferro    
1942 Вечеря блазнів La cena delle beffe    
1942 Чотири кроки в хмарах 4 passi fra le nuvole    
1943 Люди з гір Quelli della montagna  
1945 Ніхто не повертається назад Nessuno torna indietro    
1946 Один день в житті Un giorno nella vita    
1947 Міланський собор Il duomo di Milano  
1949 Фабіола Fabiola    
1950 Перше причастя Prima comunione    
1952 Інші часи Altri tempi — Zibaldone n. 1    
1952 Спалах полум'я La fiammata (1952)    
1954 Наші часи Tempi nostri — Zibaldone n. 2    
1954 Шкода, що ти каналія Peccato che sia una canaglia  
1956 Щастя бути жінкою La fortuna di essere donna    
1958 Любов і базікання Amore e chiacchiere (Salviamo il panorama)    
1959 Ніч над Європою Europa di notte  
1962 Я люблю, ти любиш Io amo, tu ami  
1962 Чотири істини Les quatre vérités    
1964 Ліола Liolà      
1965 Я, я, я… та інші Io, io, io…. e gli altri    
1967 Наречена стрільця La ragazza del bersagliere    
1969 Симон Болівар Simón Bolívar  

ВизнанняРедагувати

Нагороди та номінації Алессандро Блазетті[6]
Рік Категорія Фільм Результат
Венеційський міжнародний кінофестиваль
1941 Кубок Муссоліні за найкращий італійський фільм Залізна корона Нагорода
1950 Золотий лев Перше причастя Номінація
Міжнародний приз Нагорода
1952 Золотий лев Інші часи Номінація
1980
Нагорода П'єтро Б'янкі
Нагорода
1982
Золотий лев за кар'єру
Нагорода
Каннський міжнародний кінофестиваль
1946 Гран-прі фестивалю за найкращий художній фільм Один день в житті Номінація
Італійський національний синдикат кіножурналістів
1946 Премія «Срібна стрічка» за найкращу режисерську роботу Один день в житті Нагорода
1951 «Срібна стрічка» за найкращу режисуру Перше причастя Нагорода
«Срібна стрічка» за найкращий сюжет/сценарій Нагорода
1967 «Срібна стрічка» за найкращу режисуру Я, я, я… та інші Номінація
«Срібна стрічка» за найкращий оригінальний сценарій Номінація
Золотий кубок
1959 Найкращий режисер Ніч над Європою Нагорода
Давид ді Донателло
1963
Золота пластина за кар'єру
Нагорода
1900 Премія «Давид ді Донателло» за найкращу режисерську роботу Я, я, я… та інші Нагорода
1981
Золота медаль Рима
Нагорода

ПриміткиРедагувати

  1. Kezich T. Il Corriere della Sera, 2000
  2. Енциклопедія Кіно і ТБ
  3. а б в г Алессандро Блазетті (ru). Енциклопедія Кіно і ТБ. Архів оригіналу за 2012-09-29. Процитовано 2012-08-13. 
  4. Кіно: Енц. словник, 1986
  5. Juries 1967 : Feature Films — Festival de Cannes (International Film Festival) Архівовано 4 March 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine.. Дата доступу 03.03.2017
  6. Нагороди та номінації Алессандро Блазетті на сайті IMDb (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Блазетти, Алессандро // Кино: Энциклопедический словарь / Гл. ред. С. И. Юткевич. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — С. 49. — 100 000 прим.(рос.)
  • Blasetti, Alessandro. Il cinema che ho vissuto. — Bari : Dedalo, 1982. (італ.)
  • Gori, Gianfranco. Alessandro Blasetti. — Florence : La Nuova Italia, 1984. (італ.)
  • Masi, Stefano. A. Blasetti: 1900—2000. — Rome : Comitato Alessandro Blasetti. (італ.)
  • Moliterno, Gino. The A to Z of Italian cinema. — 2008. — ISBN 978-0-8108-6896-0.
  • Л. Алова. Блазетти Алессандро // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — 204 с. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)

ПосиланняРедагувати