Вікіпедія

Демієлінізуючі захворювання

Демієлінізу́ючі захворювання — хвороби нервової системи, при яких пошкоджується мієлінова оболонка нейронів. Це пошкодження погіршує провідність сигналів в уражених нервах. У свою чергу, зниження провідності здатність викликає зниження чутливості, рухової активності, сприйняття тощо — залежно від рівня й локалізації ураження.

Демієлінізуючі захворювання
Мікрофотографія демієлінізуючого ураження. Імуногістохімічне зафарбування CD68 виділяє чисельні макрофаги (коричневим). Оригінальне збільшення 10×.
Мікрофотографія демієлінізуючого ураження. Імуногістохімічне зафарбування CD68 виділяє чисельні макрофаги (коричневим). Оригінальне збільшення 10×.
Мікрофотографія демієлінізуючого ураження. Імуногістохімічне зафарбування CD68 виділяє чисельні макрофаги (коричневим). Оригінальне збільшення 10×.
Спеціальність неврологія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 G35-G37, G61.0
DiseasesDB 17472
MeSH D003711
CMNS: Demyelinating diseases у Вікісховищі

Деякі демієлінізуючі захворювання генетично зумовлені, деякі з них спричинюються інфекційними агентами, аутоімунними реакціями, чи взагалі невідомими факторами. Окремо слід сказати про хімічні агенти — промислові, побутові й навіть лікарські. Відомо, що органічні фосфіти, клас хімічних речовин, активних інгредієнтів комерційних інсектицидів, гербіцидів, препаратів проти бліх для домашніх тварин тощо, також демієлінізують нерви. Навіть деякі психотропні препарати, наприклад, нейролептики також можуть призвести до демієлінізації.[1]

Демієлінізуючі захворювання традиційно класифікують на два види: мієлінопатії й мієлінокластії. У першій групі нормальний і здоровий мієлін руйнується токсичними, хімічними або аутоімунними речовинами. До другої групи входять захворювання, в основі котрих лежить ненормальна структура й дегенерація мієліну.[2] Захворювання другої групи були названі дисмієліновими захворюванями згідно з «критеріями Позера[en]»  (діагностичними критеріями розсіяного склерозу) [3]

У випадку найвідомішого прикладу, розсіяного склерозу, є достовірні свідчення, що власна імунна система тіла, щонайменше, частково відповідальна й задіяна в патологічному процесі. Представники системи набутого імунітету, так звані Т-клітини, як відомо, присутні на місці ушкоджень. Інші клітини імунної системи, так звані макрофаги (і, можливо, мастоцити також) теж сприяють пошкодженню.[4]

Відомо також, що дефіцит Вітаміну B12 дефіцит може призвести до демієлінізації.

Типи ред.

Демієлінізуючі захворювання можуть бути розділені на тих, які впливають на центральну нервову систему (ЦНС) і периферичну нервову систему, представляючи різні варіанти демієлінізації. Вони також можуть бути розділені й за іншими критеріями на запальні  й незапальні (по наявності або відсутності запалення), і, нарешті, розділення також може бути зроблено в залежності від основної причини демієлінізації на мієлінопатії й мієлінокластії (пошкодження мієліну речовинами ззовні й мієлінові дегенерації без зовнішніх причин)

Демієлінізуючі захворювання ЦНС ред.

До демієлінізуючих захворювань центральної нервової системи належать:

  • Мієлінокластичні хвороби, при яких мієлін атакується зовнішніми речовинами
    • стандартний розсіяний склероз, оптикомієліт (хвороба Девіка) та інші порушення з участю імунної системи називають запальними демієлінізуючими захворюваннями.
  • Лейкодистрофії (мієлінопатії) — хвороби, при яких продукується «неправильний» мієлін:
    • ЦНС- Нейропатії, які спричинює дефіцит вітаміну В12
    • Центральний понтінний мієлоліз
    • Мієлопатії, подібні до спинної сухотки (сифілітичної мієлопатії)
    • Лейкоенцефалопатії, наприклад, прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія
    • Лейкодистрофія

Демієлінізуючі захворювання периферичної нервової системи ред.

Демієлінізуючі захворювання периферичної нервової системи:

    • Синдром Гієна — Барре 
    • Анти-MAG периферичні нейропатії
    • Хвороба Шарко–Марі–Тута 
    • Дефіцит міді й відповідні стани, що ним зумовлені: периферична нейропатія, мієлопатія, і рідко нейрооптикопатія.
    • Прогресивні запальні нейропатії

Еволюційні теорії патогенезу ред.

Роль тривалої кортикальної мієлінізації в еволюції людини було визнано фактором, що сприяє деяким демієлінізуючим захворюванням. На відміну від приматів, люди володіють унікальним зразком постпубертатної мієлінізації, який може сприяти розвитку психічних розладів і нейродегенеративних захворювань, присутніх у ранньому зрілому віці та поза його межами. Тривалий період мієлінізації кори головного мозку людини може забезпечити більшу можливість для порушень мієлінізації, в результаті чого починаються демієлінізуючі захворювання.[5] Крім того, було відмічено, що люди мають значно більший обсяг префронтальної білої речовини, ніж у приматів, що має велику щільність мієліну.[6] Збільшення щільності мієліну в організмі людини в результаті тривалої мієлінізації може спричинити структурний ризик для мієлінової дегенерації і дисфункції. Еволюційні міркування про  роль тривалої кортикальної мієлінізації, як фактору ризику демієлінізуючих захворювань особливо важливі, враховуючи, що гіпотези, які ставлять на перше місце генетику й аутоімунний чинник, не в змозі пояснити багато випадків демієлінізуючих захворювань. Як вже зазначалося, такі захворювання, як розсіяний склероз не можуть бути зумовлені лише аутоімунним чинником, але сильно чутливі до вад розвитку в патогенезі захворювання.[7] Таким чином, роль специфічного для людини тривалого періоду кіркової мієлінізації є важливим еволюційним фактором у патогенезі демієлінізуючих захворювань.

Епідеміологічні особливості ред.

Частота демієлінізуючих захворювань відрізнятися в залежності від розладу. Деякі умови, такі як третинний сифіліс із ураженням нервової системи, нейросифіліс) з'являються переважно у чоловіків, і починається в середині життя. Неврит зорового нерва з іншого боку, виникає переважно у жінок, зазвичай у віці від 30 до 35 років.[8] Інші стани, такі як розсіяний склероз, розрізняються за поширеністю в залежності від країни й населення[9], й можуть з'явитися як у дітей, так і дорослих.

Клінічні прояви ред.

Симптоми і ознаки, які присутні при демієлінізуючих захворюваннях різні для кожного стану. Але загальними є[10]:

Діагностика ред.

Для діагностики демієлінізуючих захворювань використовуються різноманітні діагностичні методики й підходи:

Діагностичні критерії враховують певні поєднання ознак, симптомів і результатів тестів, які лікар використовує при визначенні діагнозу.[11]:320

Лікування ред.

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад!
Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

Лікування звичайно включає в себе поліпшення якості життя пацієнта. Це досягається за рахунок дії на патогенетичні ланки, що призводить до уповільнення темпів демієлінізації. Лікування може включати медикаментозний вплив, зміни способу життя (наприклад, кинути палити, коригування розпорядку дня для збільшення періодів відпочинку, зміни раціону харчування), релаксацію, фізичні вправи, навчання пацієнтів і, в деяких випадках, глибинної таламичної стимуляції (у випадку значного тремору).:227–248 Також, в залежності від фази й перебігу захворювання, застосовується лікування, яке впливає на імунні процеси.[12]

Прогноз ред.

Прогноз залежить від самого захворювання. Так при розсіяному склерозі прогноз залежить від підтипу захворювання й особливостей хворого: вік, стать, початкові симптоми і ступінь втрати працездатності .[13] Очікувана тривалість життя у пацієнтів з розсіяним склерозом (за даними журналу Lancet), на 5-10 років менше, ніж у здорових людей.[14]

Наукові дослідження ред.

Дослідження ведуться в різних специфічних областях. Основна увага даного дослідження спрямоване на отримання більш детальна інформація про демієлінізуючі розлади, що впливають на центральну нервову систему і периферичну нервову систему,[15][16][17][18][19] , як вони розвиваються і яким чином ці порушення впливають різні зовнішні впливи[20][21][22][23][24]. Велика частина досліджень спрямована на вивчення механізмів, розвитку хвороб та порушень функцій для розробки методів лікування.

Ідеї ред.

Наразі вважається, що N-кадгерин відіграє важливу роль у процесі мієлінізації. Експерименти показали, що N-кадгерин відіграє важливу роль у створенні ремієлінізаційно-сприятливих умов, що було показано на тваринних моделях.

Вплив соматичних факторів ред.

Експерименти показали, що керування рівнем тиреоїдних гормонів може розглядатися як стратегія покращення ремієлінізації та запобігання незворотнім пошкодженням у пацієнтів з розсіяним склерозом.  Агоністи N-кадгерина були визначені й досліджені як стимулятори зросту й міграції клітин, розвитку аксонів та ремієлінізації після травми або хвороби. Було показано, що інтраназальні введення АТФ (трансферинів) може захистити мієлін і стимулювати ремієлінізацію.

Демієлінізуючі захворювання у тварин ред.

Демієлінізуючі захворювання/порушення були діагностовані у мишей, свиней, великої рогатої худоби, хом'яків, пацюків, овець, сіамських кошенят, ряду порід собак (у тому числі чау-чау, спанієля, далматина, золотистого ретривера, сенбернара, угорської вижли, веймаранера, австралійського шовковистого тер'єра, і змішаних порід).[25][26]

Не лише у тварин суходолу, а й у морських тварин діагностований даний тип захворювання. Найвідоміший з випадків — Зіггі Зірка, самка північного морського котика, яка лікувалася в морському Центрі ссавців починаючи з березня 2014 р.[27] Це був перший зафіксований випадок такого захворювання морських ссавців. Пізніше вона була перевезена в Mystic Aquarium & Institute for Exploration [Архівовано 27 серпня 2021 у Wayback Machine.] (Містичний акваріум та Дослідний Інститут) на довічний догляд.[28]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Konopaske GT; Dorph-Petersen KA; Sweet RA та ін. (April 2008). Effect of chronic antipsychotic exposure on astrocyte and oligodendrocyte numbers in macaque monkeys. Biol. Psychiatry. 63 (8): 759—65. doi:10.1016/j.biopsych.2007.08.018. PMC 2386415. PMID 17945195. Архів оригіналу за 30 липня 2019. Процитовано 15 травня 2017.
  2. ↑ Fernández O.; Fernández V.E.; Guerrero M. (2015). Demyelinating diseases of the central nervous system. Medicine. 11 (77): 4601—4609. doi:10.1016/j.med.2015.04.001.
  3. ↑ Poser C. M. (1961). Leukodystrophy and the Concept of Dysmyelination. Arch Neurol. 4 (3): 323—332. doi:10.1001/archneur.1961.00450090089013.
  4. ↑ Laetoli (January 2008). Demyelination. Архів оригіналу за 14 жовтня 2017. Процитовано 15 травня 2017.
  5. ↑ Miller Daniel J (2012). Prolonged Myelination in Human Neocortical Evolution. PNAS. 109 (41): 16480—16485. doi:10.1073/pnas.1117943109. PMC 3478650. PMID 23012402.
  6. ↑ Schoenemann, Thomas P., Sheehan Michael J., Glotzer L. Daniel; Sheehan; Glotzer (2005). Prefrontal White Matter Volume Is Disproportionately Larger in Humans than in Other Primates. Nature Neuroscience. 8 (2): 242—52. doi:10.1038/nn1394. PMID 15665874.
  7. ↑ Chaudhuri Abhijit (2013). Multiple Sclerosis Is Primarily a Neurodegenerative Disease. J Neural Transm. 120: 1463—466. doi:10.1007/s00702-013-1080-3.
  8. ↑ Rodriguez M, Siva A, Cross SA, O'Brien PC, Kurland LT (1995). Optic neuritis: a population-based study in Olmsted County, Minnesota. Neurology. 45 (2): 244—50. doi:10.1212/WNL.45.2.244. PMID 7854520.
  9. ↑ Rosati G (April 2001). The prevalence of multiple sclerosis in the world: an update. Neurol. Sci. 22 (2): 117—39. doi:10.1007/s100720170011. PMID 11603614.
  10. ↑ «Symptoms of Demyelinating Disorders — Right Diagnosis.»
  11. ↑ а б в г д е Freedman, Mark S (2005). Advances in Neurology Volume 98: Multiple Sclerosis and Demyelinating Diseases. Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins. с. 112. ISBN 0781751705.
  12. ↑ Mayo, Lior; Quintana, Francisco J.; Weiner, Howard L. (21 червня 2012). The Innate Immune System in Demyelinating Disease. Immunological Reviews. 248 (1): 170—87. doi:10.1111/j.1600-065X.2012.01135.x. PMC 3383669. PMID 22725961.
  13. ↑ Weinshenker BG (1994). Natural history of multiple sclerosis. Ann. Neurol. 36 (Suppl): S6—11. doi:10.1002/ana.410360704. PMID 8017890.
  14. ↑ Compston A, Coles A (October 2008). Multiple sclerosis. Lancet. 372 (9648): 1502—17. doi:10.1016/S0140-6736(08)61620-7. PMID 18970977.
  15. ↑ Hochmeister, S.; Romauch, M; Bauer, J; Seifert-Held, T; Weissert, R; Linington, C; Hurtung, H.P.; Fazekas, F; Storch, M.K. (2012). Re-expression of n-cadherin in remyelinating lesions of experimental inflammatory demyelination. Experimental Neurology. 237 (1): 70—77. doi:10.1016/j.expneurol.2012.06.010. PMID 22735489.
  16. ↑ Clarner, T.; Diederichs, F.; Berger, K.; Denecke, B.; Gan, L.; Van Der Valk, P.; Beyer, C.; Amor, S.; Kipp, M. (2012). myelin debris regulates inflammatory responses in an experimental demyelination animal model and multiple sclerosis lesions. GLIA. 60 (10): 1468—1480. doi:10.1002/glia.22367. PMID 22689449.
  17. ↑ Newcombe, J.; Eriksson, B.; Ottervald, J.; Yang, Y.; Franzen, B. (2005). Extraction and proteomic analysis of proteins from normal and multiple sclerosis postmortem brain. Journal of Chromatography B. 815: 119—202. doi:10.1016/j.jchromb.2004.10.073.
  18. ↑ Silverstroff, L.; Batucci, S.; Pasquini, J.; Franco, P. (2012). Cuprizone-induced demyelination in the rat cerebral cortex and thyroid hormone effects on cortical remyelination. Experimental Neurology. 235 (1): 357—367. doi:10.1016/j.expneurol.2012.02.018. PMID 22421533.
  19. ↑ Palumbo, S.; Toscano, C.D.; Parente, L.; Weigert, R.; Bosetti, F. (2012). The cyclooxygenase-2 pathway via the pge₂ ep2 receptor contributes to oligodendrocytes apoptosis in cuprizone-induced demyelination. Journal of Neurochemistry. 121 (3): 418—427. doi:10.1111/j.1471-4159.2011.07363.x. PMC 3220805. PMID 21699540.
  20. ↑ Burden-Gulley, S.M.; Gates, T.J.; Craig, S.E.L.; Gupta, M.; Brady-Kalnay, S.M. (2010). Stimulation of n-cadherin-dependent neurite outgrowth by small molecule peptide mimetic agonists of the n-cadherin hav motif. Peptides. 31 (5): 842—849. doi:10.1016/j.peptides.2010.02.002. PMID 20153391.
  21. ↑ Sherafat, M.A.; Heibatollahi, M.; Mongabadi, S.; Moradi, F.; Javan, M.; Ahmadiani, A. (2012). Electromagnetic field stimulation potentiates endogenous myelin repair by recruiting subventricular neural stem cells in an experimental model of white matter demyelination. Journal of Molecular Neuroscience. 48 (1): 144—153. doi:10.1007/s12031-012-9791-8. PMID 22588976.
  22. ↑ Clausi, M.G.; Paez, P.M.; Campagnoni, A.T.; Pasquini, L.A.; Pasquini, J.M.; Ahmadiani, A. (2012). Intranasal administration of atf protects and repairs the neonatal white matter after a cerebral hypoxic-ischemic event. GLIA. 60 (10): 1540—1554. doi:10.1002/glia.22374. PMID 22736466.
  23. ↑ Gasperini, C.; Ruggieri, S. (2012). Development of oral agent in the treatment of multiple sclerosis- how the first available oral therapy, fingolimod will change therapeutic paradigm approach. Drug Design, Development and Therapy. 6: 175—186. doi:10.2147/DDDT.S8927.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  24. ↑ Ransohoff, R.M.; Hower, C.L.; Rodriquez, M. (2005). Growth factor treatment of demyelinating disease- at last, a leap into the light. Trends in Immunology. 23 (11): 512—516. doi:10.1016/S1471-4906(02)02321-9. PMID 12401395.
  25. ↑ Merck Sharp; Dohme Corp (2011). The Merck Veterinary Manual – Demyelinating Disorders: Introduction. Merck Veterinary Manual. Архів оригіналу за 19 грудня 2010. Процитовано 30 жовтня 2012.
  26. ↑ Johnson RT. DEMYELINATING DISEASES. In: Institute of Medicine (US) Forum on Microbial Threats; Knobler SL, O'Connor S, Lemon SM, et al., editors. The Infectious Etiology of Chronic Diseases: Defining the Relationship, Enhancing the Research, and Mitigating the Effects: Workshop Summary. Washington (DC): National Academies Press (US). NCBI. 2004. Процитовано 30 жовтня 2012.
  27. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 жовтня 2016. Процитовано 15 травня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  28. ↑ Ziggy Star has a Neurologic Condition. The Marine Mammal Center. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 2 лютого 2014.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Демієлінізуючі_захворювання&oldid=41340412