Відкрити головне меню

Дельжилер

село в Одеській області

Дельжилер (у 1940—2016 роках — Дмитрівка; болг. Делжилер) — село в Україні, в Татарбунарському районі Одеської області. Кількість населення — 4071 особа, здебільшого болгари. Є найбільш густонаселеним селом в районі.

село Дельжилер
Георгіївська церква
Георгіївська церква
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Татарбунарський район
Рада/громада Дмитрівська сільська рада
Код КОАТУУ 5125081901
Облікова картка Дельжилер 
Основні дані
Засноване 1818
Колишня назва Дмитрівка
Населення 4071
Площа 3,38 км²
Густота населення 1204,44 осіб/км²
Поштовий індекс 68110
Телефонний код +380 4844
Географічні дані
Географічні координати 45°50′18″ пн. ш. 29°29′04″ сх. д. / 45.83833° пн. ш. 29.48444° сх. д. / 45.83833; 29.48444Координати: 45°50′18″ пн. ш. 29°29′04″ сх. д. / 45.83833° пн. ш. 29.48444° сх. д. / 45.83833; 29.48444
Середня висота
над рівнем моря
42 м
Місцева влада
Адреса ради 68110, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Дельжилер, вул. Сільська, 49б, тел. 93-2-34
Карта
Дельжилер. Карта розташування: Україна
Дельжилер
Дельжилер
Дельжилер. Карта розташування: Одеська область
Дельжилер
Дельжилер

Дельжилер у Вікісховищі?

Село розташоване на висоті 42 метрів в західній частині Татарбунарського району. Відстань до районного центру — 10 км та 25 км від найближчої залізничної станції Арциз (на лінії Одеса — Ізмаїл).

Історія селаРедагувати

У вісімнадцятому столітті ця місцевість за одним з місць стоянки табору татар називалася Дельжилер.

Згідно з Бухарестським мирним договором, підписаним 16/28 травня 1812 між Російською та Османською імперіями після російсько-турецької війни в 1806—1812, Росія приєднала до себе територію між Прутом та Дністром, назвала ці ділянку Бессарабією (1813) та перетворила її в окрему губернію поділивши на 10 повітів.

Після приєднання ця територія була дуже слабко заселена, тому імператорська влада стимулювала переселенню сюди мігрантів. Так село Дельжилер було засновано в 1818 році болгарськими поселенцями на місці колишнього татарського табору.

Після Паризького договору від 1856, яким завершилася Кримська війна (1853—1856), Росія була змушена віддати Румунії смугу землі за узбережжям Дунаю. Село Дельжилер залишалася на території Росії, і знаходиться поблизу її нового кордону. Але потім кордон з Румунією за фарватером річки Дунай був відновлений.

Під час Першої світової війни з села була мобілізована значна кількість чоловіків, багато хто з них там загинули. Під час перебування в полоні декілька чоловіків почали сповідувати баптизм, і після повернення до дому заснували баптистську общину, що існує і досі.

Румунська окупаціяРедагувати

У 1918 році, користуючись слабкістю УНР, Румунія окупувала всю колишню Бесарабську губернію — від Дунаю до Дністра.

Роки румунської окупації у селі були дуже суворими — проводилась політика насильницької румунізації (аналогічна до політики русифікації на підрадянській Україні), були встановлені високі податки, що робило життя селян дуже важким. Через це у 1924 році вибухнуло Татарбунарьське повстання, Дельжилер опинився в самому його епіцентрі. Повстання було дуже жорстко придушене румунськими військами, після чого багато жителів села були заарештовані та над ними проводилось катування.

Перепис населення 1930 року засвідчив, що загальна чисельність населення становила 4397 жителів, серед них 4281 болгари (97,36 %), 37 росіян (0,84 %), 30 молдаван (0,68 %), 17 євреїв, 7 греків та 2 гагаузи.

Друга світова війнаРедагувати

У 1940 році Радянський Союз окупував територію Бесарабії та Буджаку, згідно із пактом Молотова-Ріббентропа. У цьому ж році була розпочата примусова колективізація селян.

У 1940 році на сході селян було прийнято рішення про перейменування села Дельжилер на село Димитрівку на честь болгарського комуніста Георгія Димитрова. Однак під час виготовлення печатки сільської ради назву села на ній було помилково зазначено як «Дмитрівка». Відтоді по документах село офіційно значилося як «Дмитрівка»[1].

Але вже 1941 року, через початок німецько-радянської війни Румунія — спільник Німеччини — знову окупувала Бессарабію та село знов опинилось під владою румунів. Одразу ж після захоплення села були заарештовані та страчені перші організатори колгоспу та голова селищної ради.

Але в серпні 1944 року під час наступу на Румунію червона армія знову відвоювала село Дельжилер.

Друга більшовицька окупаціяРедагувати

Під час того ж 1947 року через сильну посуху урожай загинув, внаслідок чого виник сильний голод, який забрав багато життів жителів села.

Знову розпочалась колективізація та створення колгоспів. Спочатку були утворені 4 окремі господарства: ім Калиніна, ім. Жданова, ім. Леніна та ім. Димитрова, які згодом були об'єднанні у один колгосп імені Димитрова.

У 1954 році Ізмаїльська область була ліквідована, і її територія була включена до Одеської області.

Незалежна УкраїнаРедагувати

З 1991 року після розпаду Радянського Союзу село Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області увійшло до складу незалежної України. В наш час[коли?] в селі мешкає близько 4071 осіб, здебільшого — болгари.

У 2016 році село внесено до переліку населених пунктів, що підлягають перейменуванню за законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».[2].

Постановою Верховної Ради України «Про перейменування деяких населених пунктів» від 12 травня 2016 року № 1353-VIII селу було повернуто історичну назву Дельжилер[3]. Постанова набрала чинності з 22 травня 2016 року.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4465 осіб, з яких 2178 чоловіків та 2287 жінок.[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 4066 осіб.[5]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
болгарська 93,10 %
російська 3,32 %
українська 3,05 %
молдовська 0,39 %
караїмська 0,05 %
білоруська 0,02 %
гагаузька 0,02 %

Відомі мешканціРедагувати

НародилисьРедагувати

Пам'яткиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Державний архів Одеської області. — фонд Р-7386. — опис 2. — справа 406 «Справка по истории с. Дмитровка Татарбунарского района. 1975—1977». — арк. 2.
  2. Український інститут національної пам'яті. Перелік міст та сіл до перейменування
  3. Постанова Верховної Ради України «Про перейменування деяких населених пунктів» від 12 травня 2016 року № 1353-VIII
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019. 
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019. 
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019. 

ПосиланняРедагувати