Голубович Сидір Тимофійович

український правник і політик

Сидір (Ісидор) Тимофійович Голубович (6 березня 1873, с. Товстеньке, Гусятинський повіт, нині Чортківський район, Тернопільська область — 12 січня 1938, м. Львів) — український галицький державний діяч, адвокат, доктор права, посол австрійського парламенту (від 1911) та Галицького сейму (від 1913). Голова Ради державних секретарів ЗУНР.

Сидір Тимофійович Голубович
Сидір Тимофійович Голубович
Голова Ради державних секретарів (прем'єр-міністр) ЗУНР
4 січня 1919 — 9 червня 1919
Президент Євген Петрушевич
Попередник Кость Левицький
Наступник посада скасована
державний секретар (міністр) судівництва ЗУНР
9 листопада 1918 — 4 січня 1919
Президент Євген Петрушевич
Прем'єр-міністр Кость Левицький
Попередник посада заснована
посол Райхсрату Цислейтанії
1911 — 12 листопада 1918
уповноважений з внутрішніх справ Диктатора ЗУНР
9 червня 1919 — вересень 1919
Попередник посада заснована
Наступник посада скасована
Народився 6 березня 1873
Товстеньке, Чортківський район, Україна
Помер 12 січня 1938(1938-01-12) (64 роки)
Львів, Польська Республіка
Похований
Виборчий округ член УНРади
Відомий як адвокат, політик
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Підданство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща Польща
Національність Українець
Освіта правничий факультет Львівського університету
Alma mater Львівський університет
Політична партія Українська Народна Трудова Партія
Професія адвокат
Релігія греко-католик
Почесні звання доктор права

БіографіяРедагувати

Народився 6 березня 1873 року в селянській родині в с. Товстеньке, Гусятинський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківського району, Тернопільська область, Україна).

Навчався в народній школі в Копичинцях та Першій гімназії в Тернополі (1884—1893,[2] зокрема, у другому півріччі 1887 року був учнем ІIa класу,[3] у 1892/1893 році — VIII-го[4]). Закінчив правничий факультет Львівського університету (навчався у 1893—1897[5]). Від 1903[5][6] ([7] року жив і працював у Тернополі, очолював місцеві філії товариств «Просвіта» і «Сокіл», брав активну участь у роботі інших українських організацій, у виданні часописів «Подільське слово» і «Подільський голос». Співзасновник, член управи «Повітового кредитного товариства», «Народного дому», «Подільського союзу кооператив»[5].

Як адвокат був захисником на політичних процесах, зокрема: в 1908 році — один із адвокатів Мирослава Січинського, котрий на знак помсти за кривди українського населення Галичини вбив намісника краю графа Анджея Потоцького; у 1911 році — українських студентів, які брали участь в акціях протесту проти невідкриття представниками влади (переважно поляками) в Галичині українського університету[6].

У 1911 році обраний послом Райхсрату (депутатом австрійського парламенту) від округу Козова — Тернопіль — Збараж[8], у 1913 році — послом Галицького сейму від Збаразького повіту.

Від початку першої світової війни перебував у Відні, член Загальної Української Ради (від травня 1915 року); співпрацював із Союзом визволення України. Член Української парламентської репризентації у 1916—1918 роках, яка була політичним проводом галицьких українців. Восени 1915року п овернувся до Львова, очолював Український банк.

9 листопада 1918 року призначений у першому уряді ЗУНР державним секретарем судівництва, один із авторів тимчасової конституції та законів республіки. Від середини грудня, коли уряд перебував у Тернополі, очолив його після відставки Костя Левицького. 3 січня (за іншими даними, 4 січня[5]) 1919 року затверджений Українською Національною Радою у Станіславі головою Ради державних секретарів, одночасно обіймав портфелі державних секретарів фінансів і торгівлі та промислу. Уряд під керівництвом С. Голубовича здійснив вагомі заходи з метою розбудови держави за умов польсько-української війни, однак у цій діяльності були й значні прорахунки.

Від 9 червня 1919 року уповноважений з внутрішніх справ Диктатора ЗУНР Евгена Петрушевича[5]. На початку вересня 1919 року перебував у Кам'янці-Подільському на державній нараді у Головного отамана Симона Петлюри як представник ЗОУНР; було досягнуто повної згоди між інтересами УНР та ЗОУНР. Разом з ним у листопаді цього року виїхав до Відня.

У 1924 році повернувся до Львова, очолив Українську народно-трудову партію. Брав участь у переговорах щодо заснування УНДО, однак через різні звинувачення влітку 1925 року змушений відійти від політичної діяльності.

Працював адвокатом спочатку у Львові, з 1929 року — у Заложцях (нині смт Залізці) на Тернопільщині. Колишні соратники С. Голубовича стосунків з ним більше не підтримували, не був членом Союзу українських адвокатів.

Помер 12 січня 1938 року та похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Вшанування пам'ятіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Личаківський некрополь — С. 355.
  2. за іншими даними, навчався до 1892 року → Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 387.
  3. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1887. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1887. — S. 93. (пол.)
  4. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1893. — Tarnopol : drukarnia St. Kossowskiego, 1893. — S. 43. (пол.)
  5. а б в г д Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 387.
  6. а б Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 120.
  7. є й інша дата — від 1904
  8. Kurzbiografie Holubovyč (Holubowycz), Sydir (Isidor) Dr. iur. (нім.)
  9. Пам'ятна монета «Сидір Голубович»

ДжерелаРедагувати

  • Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 387. — ISBN 966-528-197-6.
  • Гуцал П. Сидір Голубович // Рада: Інформаційно-методичний вісник. — 2005. — № 6. — С. 54—56.
  • Гуцал П. Українські правники Тернопільського краю. — Тернопіль, 2008. — С. 39—40.
  • Енциклопедія Львова. Т. 1. — Львів, 2007. — С. 543.

ПосиланняРедагувати