Відкрити головне меню

Голубович Сидір Тимофійович

український правник і політик

Сидір (Ісидор) Тимофійович Голубович (6 березня 1873, с. Товстеньке, нині Чортківський район, Тернопільська область — 12 січня 1938, м. Львів) — український галицький державний діяч, адвокат, доктор права, посол австрійського парламенту (від 1911) та Галицького сейму (від 1913). Голова Ради державних секретарів ЗУНР.

Голубович Сидір Тимофійович
Ісидор Голубович
Coin of Ukraine Holubovych r.jpg
Пам'ятна монета, присвячену Сидорові Голубовичу
Голова Ради державних секретарів (прем'єр-міністр) ЗУНР
4 січня 1919 — 9 червня 1919
Попередник: Кость Левицький
Наступник: посада скасована
 
Партія: Українська Народна Трудова Партія
Освіта: правничий факультет Львівського університету
Науковий ступінь: доктор права
Народження: 6 березня 1873(1873-03-06)
с. Товстеньке, нині Чортківський район, Тернопільська область
Смерть: 12.1.1938]
м. Львів
Похований: Личаківський цвинтар
Національність: українець
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Віросповідання: католик

Медіафайли у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився 6 березня 1873 року в с. Товстеньке, нині Чортківського району, Тернопільська область, Україна, тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина) в селянській родині.

Навчався в народній школі в Копичинцях та Першій гімназії в Тернополі (1884—1893,[1] зокрема, у другому півріччі 1887 року був учнем ІIa класу,[2] у 1892/1893 році — VIII-го[3]). Закінчив правничий факультет Львівського університету (навчався у 1893—1897[4]). Від 1903[4][5] ([6] року жив і працював у Тернополі, очолював місцеві філії товариств «Просвіта» і «Сокіл», брав активну участь у роботі інших українських організацій, у виданні часописів «Подільське слово» і «Подільський голос». Співзасновник, член управи «Повітового кредитного товариства», «Народного дому», «Подільського союзу кооператив».[4]

Як адвокат був захисником на політичних процесах, зокрема: в 1908 році — один із адвокатів Мирослава Січинського, котрий на знак помсти за кривди українського населення Галичини вбив намісника краю графа Анджея Потоцького; у 1911 році — українських студентів, які брали участь в акціях протесту проти невідкриття представниками влади (переважно поляками) в Галичині українського університету.[5]

В 1911 р. обраний послом (депутатом) австрійського парламенту, в 1913 р. — послом Галицького сейму.

Від початку Першої світової війни перебував у Відні, член Загальної Української Ради (від травня 1915 р.); співпрацював із Союзом визволення України. Член Української парламентської репризентації в 1916—1918 рр., яка була політичним проводом галицьких українців. Восени 1915 р. повернувся до Львова, очолював Український банк.

9 листопада 1918 р. призначений у першому уряді ЗУНР державним секретарем судівництва, один із авторів тимчасової конституції та законів республіки. Від середини грудня, коли уряд перебував у Тернополі, очолив його після відставки Костя Левицького. 3 січня (за іншими даними, 4 січня[4]) 1919 року затверджений Українською Національною Радою у Станіславі головою Ради державних секретарів, одночасно обіймав портфелі державних секретарів фінансів і торгівлі та промислу. Уряд під керівництвом С. Голубовича здійнив вагомі заходи з метою розбудови держави за умов польсько-української війни, однак у цій діяльності були й значні прорахунки.

Від 9 червня 1919 р. уповноважений з внутрішніх справ Диктатора ЗУНР Евгена Петрушевича.[4] На початку вересня 1919-го перебував у Кам'янці-Подільському на державній нараді у Головного отамана Симона Петлюри як представник ЗОУНР; було досягнуто повної згоди між інтересами УНР та ЗОУНР. Разом з ним у листопаді цього року виїхав до Відня.

У 1924 р. повернувся до Львова, очолив Українську народно-трудову партію. Брав участь у переговорах щодо заснування УНДО, однак через різні звинувачення влітку 1925 р. змушений відійти від політичної діяльності.

Працював адвокатом спочатку у Львові, з 1929 р. — у Заложцях (нині смт Залізці) на Тернопільщині. Колишні соратники С. Голубовича стосунків з ним більше не підтримували, не був членом Союзу українських адвокатів.

Помер 12 січня 1938 року у Львові, похований на Личаківському кладовищі у місті.

Пам'ятьРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. за іншими даними, навчався до 1892 року → Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 387.
  2. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1887. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1887. — S. 93. (пол.)
  3. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1893. — Tarnopol : drukarnia St. Kossowskiego, 1893. — S. 43. (пол.)
  4. а б в г д Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 387.
  5. а б Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович… — С. 120.
  6. є й інша дата — від 1904

ДжерелаРедагувати

  • Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 387. — ISBN 966-528-197-6.
  • Гуцал П. Сидір Голубович // Рада: Інформаційно-методичний вісник. — 2005. — № 6. — С. 54—56.
  • Гуцал П. Українські правники Тернопільського краю. — Тернопіль, 2008. — С. 39—40.
  • Енциклопедія Львова. Т. 1. — Львів, 2007. — С. 543.

ПосиланняРедагувати