Відкрити головне меню

Гладишовський Омелян Антонович

український лікар, громадський діяч

Гладишовський Омелян Антонович
Народився 1843(1843)
Галичина
Помер 25 червня 1916(1916-06-25)
Тернопіль
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльність лікар, громадський діяч
Відомий завдяки суперник Івана Франка під час виборів
Alma mater Львівський та Віденський університети
Конфесія греко-католик
Нагороди
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа

Омеля́н Анто́нович Гладишовський (1843, Галичина — 25 червня 1916, м. Тернопіль) — український лікар, громадський діяч (москвофіл). Доктор медицини[джерело?]. Нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа (1908)[1].

ЖиттєписРедагувати

Народився 1843 року (Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Україна).

Навчався у Львівському та Віденському (Австрія) університетах. Від кінця 1860-х — лікар у м. Тернополі,[2] з часом став повітовим лікарем.[3][4]

Після усунення графа Казімежа Бадені з посади прем'єра австрійського кабінету міністрів його наступником став приятель — граф Леон Пінінський, який звільнив місце посла до Райхсрату від селянській курії Тернопільської виборчої округи. Щоб врятувати ситуацію, великі землевласники[5] вирішили не висувати кандидатури когось з представників родів графів Ґрохольських, Пінінських, Тишковських та інших землевласників, а іншу особу, яка б на противагу Іванові Франку змогла б остудити чи подолати запал українських мас. Цим урядовим контркандидатом став москвофіл, повітовий лікар д-р О. Гладишовський.[6] У 1898 році він був обраний послом до австрійського парламенту (державної ради) в окрузі Тернопіль — Збараж. При цьому набрав більше голосів, ніж його суперник Іван Франко,[2] хоча вважався технічним кандидатом (Степан Новаківський називався його урядовим кандидатом[7]). Є твердження, що йому допомагали польські політичні кола, які не хотіли бачити Франка в сеймі[8]. Яцко Остапчук у своїх спогадах стверджував, що на виборах переміг Франко, однак після тривалої паузи оголосили, що з перевагою в 4 голоси послом став лікар Гладишовський, якого підтримували як поляки, так і майже всі духівники — греко-католики[4]. Газета «Громадський голос» писала, що у жовтні 1898 року під час розгляду в Тернопільському суді позову щодо побиття Іваном Франком селянина Михайла Підгайного, який виявився наклепом, останній одному зі свідків сказав, що «мав відкричати своє, бо я дістав від Гладишовського 20 зр.» (золотих ринських).[9]

Син Антін[10] був директором «Крайового союзу кредитового» у Львові (1912—1923), у 1914 та 1919—1923 роках — голова вчительського товариства «Рідна школа».[11][12]

Помер 25 червня 1916 року в м. Тернопіль під окупації міста російськими військами в час Першої світової війни.

ПриміткиРедагувати

  1. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918. — Wien, 1918. — S. 200.
  2. а б Гуцал П. Гладишовський Омелян Антонович… — С. 144.
  3. Блажкевич І. Іван Франко в Купчинцях // Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 64.
  4. а б Остапчук Я. Із моїх споминів // Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 94.
  5. пани
  6. Гайда П. Іван Франко у Тернополі // Ї. — 2010. — Ч. 63.
  7. Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 82—83.
  8. Савак Б. Данина пам'яті Івана Франка.
  9. Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 48.
  10. Гладишовський Антін // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Т. 1. — С. 385.
  11. Гаврильцьо І. Гладишовський Антін // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 359. — ISBN 966-528-197-6.
  12. Герцюк Д. Гладишовський Антін // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — С. 650. — ISBN 966-02-3355-8.

ДжерелаРедагувати