Відкрити головне меню

Василь Пилипович Герасименко (11 (24) квітня 1900(19000424), Велика Бурімка — 13 лютого 1961, Київ) — радянський воєначальник, перший і єдиний в історії міністр оборони УРСР, генерал-лейтенант. У 1944 році Герасименко виступав за створення українських збройних формувань (по типу Армії Людової) у складі Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Член ЦК КП(б)У в 1940—1949 роках.

Василь Пилипович Герасименко
Герасименко.jpg
Народження 11 (24) квітня 1900(1900-04-24)
Велика Бурімка, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть 13 лютого 1961(1961-02-13) (60 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Лук'янівське військове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Приналежність КПРС
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 19181953
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Бессарабсько-Буковинський похід
Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова II ступеня
Герасименко Василь Пилипович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився 11 (24 квітня) 1900 року в селі Великій Бурімці (тепер Чорнобаївського району Черкаської області) в селянській родині. У дев'ятирічному віці разом з матір'ю переїхав до родичів на Кубань, у станицю Березанську. Там 1912 року закінчив сільську школу, потім двокласне міське училище імені Герасима Нкіля в Катеринодарi. З 1912 року працював пастухом, наймитував у заможних селян.

У Червоній армії з 1918 року. Служив червоноармійцем загону Сорокіна, 1-го революційного полку, 229-го полку РСЧА. Був помічником командира взводу. Учасник громадянської війни, воював на Північному Кавказі та півдні Росії. Член РКП(б) з 1920 року.

У 1922 році закінчив курси командного складу РСЧА. З 1922 року служив командиром роти і командиром батальйону 110-го полку 37-ї стрілецької дивізії Білоруського військового округу.

У 1927 році закінчив Мінську об'єднану військову школу, в 1931 році Військову академію імені М. Фрунзе.

Від 1931 року — на штабній роботі: начальник 1-ї частини штабу 3-ї Кримської дивізії Українського військового округу, з 1932 року — начальник 1-ї частини штабу військового з'єднання 3072. У 1936—1937 роках — начальник штабу 95-ї стрілецької дивізії Київського військового округу.

З серпня 1937 року — командир 8-го стрілецького корпусу Київського особливого військового округу. Від 1938 року — заступник командувача військами Київського особливого військового округу. Од липня 1940 року — командувач військами Приволзького військового округу.

У 1940 році отримав звання генерал-лейтенанта. Командувач 5-ї армії під час Бессарабсько-Буковинського походу РСЧА.

На початку німецько-радянської війни у червні-липні 1941 року командував 21-ю, 13-ю арміями на Західному фронті. У вересні-листопаді 1941 року — заступник з тилу командувача військами Резервного фронту, помічник начальника тилу Червоної армії з постачання фронтів. Від грудня 1941 року — командувач військами Сталінградського військового округу. З вересня 1942 року до листопаду 1943 року — командувач 28-ю армією, що діяла на Сталінградському фронті, Південному фронті та Четвертому Українському фронті. Очолювані ним війська відзначилися в Ростовській наступальній операції 1943 року і Мелітопольській наступальній операції 1943 та під час зайняття східних теренів України. З січня 1944 року — командувач військами Харківсьного військового округу. Від березня 1944 до липня 1945 року — командувач Київського військового округу.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11 березня 1944 призначений народним комісаром оборони України. Цей указ легалізував рішення, прийняте напередодні Ставкою Верховного Головнокомандування і Державним комітетом оборони (обидва органи очолював І. В. Сталін). Дослідники припускають, що своїм призначенням В. Герасименко певною мірою зобов'язаний Микиті Хрущову, з яким був добре знайомий ще з довоєнних часів. 1944 Герасименко року виступав за створення українських збройних формувань (по типу Армії Людової) у складі РСЧА.

13 листопада 1945 року рішенням Сталіна, як Верховного головнокомандувача Збройних Сил СРСР, генерал-лейтенанта В. Герасименка звільнено з посади наркома оборони України та командувача Київського військового округу й переведено до Риги, де розташовувалося командування Прибалтійського військового округу. Там він служив на посаді заступника командувача округу — спочатку зі стройової частини, потім з військово-навчальних закладів. У Ризі В. Герасименко пробув до лютого 1947 року, відтак його послали на перепідготовку на Вищі академічні курси при військовій академії ім. Ворошилова. З травня 1949 року, після закінчення курсів, він знову в Ризі. У вересні 1953 року звільнений у запас за станом здоров'я.

 
Могила В. Герасименка

Помер 13 лютого 1961 року. Похований в Києві на Лук'янівському військовому кладовищі (ділянка № 2).

Цікаві фактиРедагувати

Василь Герасименко належав до того незначного числа генералів-українців, які не стидалися свого українського походження та розмовляли рідною мовою. Останнє, правда, подекуди дратувало його колег-росіян. Скажімо, генерали І. Конєв і В. Толбухін через це між собою звали Герасименка не інакше, як «хохлом», і мали з ним не дуже приязні стосунки[1]. Однак, мабуть, саме через це він був ідеальною фігурою для призначення на посаду наркома оборони України.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати