Станиця — 1) У 18 — 20 ст. (до 1920) адміністративно-територіальна одиниця на території козацьких війська у Російській імперії: Кубанського, Донського, Терського тощо. Станиця об'єднувала кілька козацьких поселень — селищ і хуторів.

Станиці вважалися військовим поселенням, здатним виставляти для козачого війська одну сотню (ескадрон) вершників.

Станиці могли ділитись на райони — юрти.

Від Царя і Великого Князя Михайла Федоровича на Дон, в нижні і верхні юрти, отаманам і козакам і всьому Донському війську тощо.

Тлумачний словник Даля, Юрт.

Все козацьке населення станиці, за винятком осіб, що не належали до козацького стану (іногородні), становило станичну громадськість, органом влади якої був станичний сход з домовласників-козаків, що на ньому обиралося станичне управління (станичний отаман, його помічники і скарбник) та станичний суд. Сход розподіляв козацькі землі і повинності, завідував громадськими магазинами, школами тощо; станичний суд розглядав дрібні кримінальні і цивільні справи. По всіх поселеннях, які мали не менше 60 дворів, діяли хутірське управління і хутірський отаман. Іногородні, що жили на території станиці, вносили за своє дворове місце і за право користування ріллею плату за кожний сажень (також за право користування пасовищами, лісами тощо).

2) В СРСР— сільський населений пункт на території колишніх козацьких областей; органом влади в станиці була станична Рада депутатів трудящих.

3) У сучасній Росії станиці відносяться до типу сільських населених пунктів і переважають в основному у південних районах Ростовської області, Краснодарському і Ставропольському краях, а також у більшості республік Північного Кавказу.

Джерела ред.