Відкрити головне меню

Микола Дмитрович Ворвулєв (рос. Николай Дмитриевич Ворвулев; 9 (22) січня 1917(19170122), Павловськ — 29 серпня 1967, Київ) — білоруський і український співак (баритон), Народний артист СРСР. Батько хорового диригента Володимира Ворвулєва.

Микола Дмитрович Ворвулєв
Зображення
Основна інформація
Дата народження 9 (22) січня 1917(1917-01-22)
Місце народження Павловськ, Воронезька область
Дата смерті 29 серпня 1967(1967-08-29) (50 років)
Місце смерті Київ, СРСР
Громадянство Російська імперія і СРСР
Співацький голос баритон
Нагороди
орден Леніна орден «Знак Пошани»
народний артист СРСР

Народний артист Білоруської РСР[d]

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 9 (22 січня) 1917 року в місті Павловськ (нині Воронезька область Росії). Брав уроки співу в Мінську в В. Ф. Карина. Був учасником червоноармійській художньої самодіяльності (з 1939 року — соліст Ансамблю пісні і танцю Білоруського військового округу). У 1946 році дебютував в партії Ескамільо («Кармен» Бізе) на сцені Білоруського театру опери та балету, одночасно займався в Мінській консерваторії по класу співу Є. Е. Вітінга. В 1956 році отримав звання Народного артиста СРСР. У 19571967 роках — соліст Українського театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка в Києві. Гастролював за кордоном з 1955 року (Польща, Югославія, НДР, Англія).

Депутат Верховної Ради БРСР 4-го скликання і Верховної Ради УРСР 5-го скликання. Нагороджений двома орденами Леніна, трьома іншими орденами, медалями.

 
Могила Миколи Ворвулєва

Жив у Києві. Помер 29 серпня 1967 року. Похований на Байковому кладовищі.

ТворчістьРедагувати

Партії:

Наспівав на грамплатівки дві українські народні пісні («Ой чого ти, дубе», «Удовицю я любив»), а також ряд оперних арій і романсів російських та зарубіжних, композиторів (фірма «Мелодія», СРСР).

 
Меморіальна дошка на честь Миколи Ворвулєва на будинку в Києві, де він жив

Пам'ятьРедагувати

У 1994 році на фасаді будинку в Києві, де проживав співак, встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом Ворвулєва (скульптор Ю. Богашка, архітектор Р. Кухаренко)[1].

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати