Волока (Чернівецький район)

село у Глибоцькому районі

Воло́ка (рум. Voloca pe Derelui) — село в Україні, центр Волоківської сільської територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області.

село Волока
Voloka glyb gerb.png Voloka glyb prapor.png
Герб Прапор
С. Волока.jpg
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район Чернівецький район
Громада Волоківська сільська громада
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 3035
Поштовий індекс 60413
Телефонний код +380 3734
Географічні дані
Географічні координати 48°11′41″ пн. ш. 25°56′34″ сх. д. / 48.19472° пн. ш. 25.94278° сх. д. / 48.19472; 25.94278Координати: 48°11′41″ пн. ш. 25°56′34″ сх. д. / 48.19472° пн. ш. 25.94278° сх. д. / 48.19472; 25.94278
Середня висота
над рівнем моря
193 м
Місцева влада
Адреса ради 60413, Чернівецька обл., Глибоцький р-н, с.Волока
Карта
Волока. Карта розташування: Україна
Волока
Волока
Волока. Карта розташування: Чернівецька область
Волока
Волока
Мапа

Розташоване поблизу Чернівців, на річці Дерелуї.

У селі струмок Храшовець впадає у річку Дерелую.

ІсторіяРедагувати

Навкруги село межує із селами з українською більшістю а саме: село Коровія, Великий Кучурів, Червона Діброва, Валя Кузьмин. Ці сусіди звикли здавна називати жителів нашого села «волохами». Інші називали Волоку — «Волоска змеля» тобто країна (земля) волохів, як писав наш великий літописець Мирон Костін  в книзі «З молдавського роду». І слов'яни зі сходу називали дако-романів волохами. В слов'янській  історіографії, територія населена румунами зазначена під назвою «Волохія». Так само, Дмитро Кантемир, відомий літописець  і правитель Молдавії, зазначає в своїй  «Хроніці», що румунів називали волохами.

Найближчі та довколишні села Волоки мають багато українського населення, а в деяких населення змішане. Ці сусіди, слов'янського походження, називали жителів села теж «волохами» а село називали: Волоха (або Олока). Буква  х   зі слова Волоха була легко перетворена з часом в к для того, щоб легше вимовлялося, дійшовши до назви «Волока».

Таким чином, Волока або Волоха на думку сусідів означало місце або місцевість з волохами, тобто село де живуть волохи.

Волочани були молдаванами з верхньої частини Молдавії. На той час, Молдова мала свій престол в Сучаві.

Як бачимо, Волоха була перетворена  у Волоку, змінивши букву х з к завдяки тому факту, що Буковина була зайнята  австрійцями в 1775 році, увесь цей час, майже півтора століття, село мало печатку Woloka, яку ставили в багатьох важливих актах. Як тільки оселилася в нас румунська адміністрація, назва села була написана вже через букву «к» — Волока, за румунською орфографією.

Волока -  в 1774 році згадується, як одне із сіл, яке належало до монастиря Путна. У зв'язку з тим, що жителям Волоки було далеко їздити до Путни, щоб відвозити свою частку зібраного урожаю, між ними і монахами Путни був встановлений договір: волочани платили свій внесок грішми. Це дозволяло їм бути вільними. У часи приєднання Буковини до Австрії багато жителів села належали до монастиря Путна. Спираючись на архівні дані, село Волока почало своє існування з 1574 рок, у якому нараховувалось 53 домівки, та в яких мешкало 49 сімей.

Місцевість села горбиста. Кожен із горбів має свою назву: Лісна, Шкінка, Калічанка, Городіще, Похоря, Комора, Круча, Буда, Кліпина, Крівєц, Май, Березва, Дьялу Полонікулуй, Бородач, Козмін, Холма, Моачера, Татінілор, Шпакіу. У Волоці завжди було розвинуте сільське господарство і тваринництво.

Уперше про Волоку можна  знайти в оповідані Ігумена  монастиря Путна Йосафа, який стверджує, що у 1488 році, одночасно з селом Коровія, на території села Великий Кучурів, виникло село Волока. З інших джерел про виникнення села можна прочитати у документі, виданому воєводою Петром Шкіопулом 30 березня 1575 року. У ньому визначено межі села Кучур: «… хай бере початок з боку Сторожинця на поляні Кріва через середину поляни і звідти до городища…. і на Тростянець… на річку Кам'яна і звідти до озера Бухуш…. і звідти вниз до річки і нижньої дороги біля Михальчі і звідти вниз до Козміна…. до річки за Волокою… і до річки за пасікою і звідти знову до річки Дереглей».

99 % відсотків населення Волоки — румуни, 1 % — українці, однак етнічних конфліктів тут ніколи не було.

Достовірний той факт, що людські поселення на території Волоки були значно раніше. Так, на одному із сільських пагорбів, котрий називається нині Городище, 1817 року було проведено розкопки. Археологи знайшли тут 8 срібних коштовностей VІІ століття. Зараз вони у Віденському музеї.

1775 року у селі Волока було 53 хати (нині 988 дворів). Прізвища селян походили від назв промислу, яким займався голова сім'ї, або від національності (наприклад, Іон Ротар — той, що виробляв колеса, Андрієш Рус — руська (українська) національність).

Сьогодні у Волоці проживає 3078 мешканців. Хати розкидані на численних горбах, кожен із яких має власну назву.

НаселенняРедагувати

Національний склад населення за даними перепису 1930 року у Румунії[1]:

Національність Кількість осіб Відсоток
румуни 3505 97,66 %
німці 32 0,89 %
євреї 31 0,86 %
поляки 19 0,53 %
українці 2 0,06 %

Мовний склад населення за даними перепису 1930 року[1]:

Мова Кількість осіб Відсоток
румунська 3502 97,58 %
німецька 44 1,23 %
польська 24 0,67 %
їдиш 15 0,42 %
українська 4 0,11 %

Цікаві фактиРедагувати

Волоку жартома називають весільним салоном розміром у ціле село. Про цей населений пункт недалеко від Чернівців знають в Росії, Молдові, в Італії і Франції, ба навіть в Арабських Еміратах, бо місцеві майстрині шиють весільні сукні, не гірше за іменитих модельєрів. Про те, що весільний бізнес є досить прибутковим, свідчать ошатні оселі та дорогі автомобілі місцевих жителів.

Однак до Волоки варто поїхати не лише аби придбати весільну сукню чи позаздрити на статки місцевих мешканців. Село має давню й багату історію, чарівну природу, у чому кореспонденти «Погляду» мали змогу переконатися особисто.

Існує легенда про те, що один заможний чоловік не мав нащадків, а тому зібрав усе своє багатство і закопав. Так з'явилася назва пагорба Комоара (укр.- скарб).

До речі, до Волоки можна рушати на пошуки скарбів. Як розповідає учитель креслення місцевої школи Іван Олентерюк, молдавський воєвода Штефан чел Маре виграв битву з поляками неподалік від Волоки. Польський шляхтич, тікаючи від ворогів, утопився у болоті разом із каретою, у котрій було повно золота. За місцевими переказами, жителі Волоки неодноразово намагалися відкопати польське добро, проте так нічого і не знайшли. Кажуть, що давно, пізно вночі, на тому місці палало яскраве світло і було чути дивні звуки. Зате викопали кілька ставків, у котрих тепер розводять рибу. Поблизу села ліс, тому мешканці Волоки — завзяті грибники.

ГалереяРедагувати

ПостатіРедагувати

  • Довгей Марія Прокопівна (1934—2004) — українська радянська колгоспниця, Герой Соціалістичної Праці (1958).
  • Онофрейчук Віталій Георгійович (1981—2018) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни[1].
  • Стратичук Олег (1910 — ?) — скрипаль, диригент і композитор.
  • Роговей Паун Аурелович (1970) — український дипломат.
  • Нікітович Корнелій Федорович — педагог, громадський діяч. Народився 12.01.1943 р., с. Волока, Глибоцький район. Закінчив Чернівецьке педучилище. Працював учителем СШ у с. Волока, у 1962—1966 рр. навчався на філологічному факультеті Чернівецького держуніверситету. По закінченню університету викладав російську мову і літературу у Волоцькій СШ, у 1967 р. обраний другим, у 1968 р. — першим секретарем Глибоцького райкому комсомолу. З 1969 р. — інструктор, завідуючий кабінетом політосвіти, завідуючий відділом пропаганди і агітації Глибоцького райкому Компартії України. З 1974 р. — інспектор шкіл, у 1981—1985 рр. — завідуючий Глибоцьким районним відділом освіти, впродовж 1985—1994 рр. — заступник завідуючого обласним відділом освіти, відтак — заступник начальника управління освіти облвиконкому, облдержадміністрації, у 1998 р. призначений заступником голови Чернівецької облдержадміністрації, керівником секретаріату, з 2000 р. — заступник голови ОДА з питань гуманітарної політики, пізніше — з питань організаційної, правової, кадрової роботи та державної служби. Обирався депутатом Чернівецької обласної ради 21-го та 22-го скликань. Був членом правління Румунського культурологічного центру «Еудосіу Гурмузакі», Нагороджений відзнакою «Почесний ветеран Буковини». Помер 05.04.2021 р. Юхим Гусар

ПриміткиРедагувати

  1. а б Recensământul general al populației României din 1930. Процитовано 18 жовтня 2018.  (рум.)(фр.)

ПосиланняРедагувати