Відкрити головне меню

Ве́прик — село Гадяцького району Полтавської області. Населення становить 2915 осіб. Орган місцевого самоврядування — Веприцька сільська рада.

село Веприк
Veprik gd gerb.png
Герб
В центрі села.jpg
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Гадяцький район
Рада/громада Веприцька сільська рада
Код КОАТУУ 5320482001
Основні дані
Засноване перша чверть 17 століття
Населення 2915
Площа 84,921 км²
Густота населення 34,33 осіб/км²
Поштовий індекс 37362
Телефонний код +380 5354
Географічні дані
Географічні координати 50°22′21″ пн. ш. 34°10′08″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
115 м
Водойми річки Псел, Веприк
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Гадяч
Відстань до
залізничної станції
16 км
Місцева влада
Адреса ради 37362, с.Веприк, вул.Васюти, 65; тел. 59-3-42
Карта
Веприк. Карта розташування: Україна
Веприк
Веприк
Веприк. Карта розташування: Полтавська область
Веприк
Веприк
Мапа

Веприк у Вікісховищі?

ГеографіяРедагувати

Розташоване на лівому березі річки Псла, по обидва боки його притоки річки Веприк. Вище за течією на відстані 4.5 км розташоване село Бобрик, нижче за течією на відстані 8 км розташоване село Вельбівка, на протилежному березі — село Книшівка. Річка у цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Крізь село пролягає автомобільний шлях Т 1706.

ІсторіяРедагувати

Перші згадкиРедагувати

Найдавніше поселення, яке стало основою Веприка, виникло на високому правому березі однойменної річки. Давні вали, що пролягали поблизу містечка Лютеньки і Веприка (про них згадують у своїх працях історики О. Ф. Шафонський і В. Г. Ляскоронський), є залишками прикордонних укріплень, які проходили тут у 16 ст. між Московією і Польщею.

Саме містечко Веприк вперше згадується в писемних історичних джерелах першої чверті 17 ст. Воно входило до складу Веприцької сотні Гадяцького полку (до 1782). Жителі Веприка брали активну участь у визвольній боротьбі українського народу 1648—54 проти польського гніту, у битві під Зборовом 1649. За переписом 1654 у Веприку — 1508 жителів, з них 700 козаків, 800 міщан. У 1658 містечко було спалене татарами, що їх закликав гетьман Іван Виговський. Тут була битва московських військ проти шведів (так звана Веприцька оборона 1708—09). У пам'ять про цю подію встановлено пам'ятний знак.

18-19 століттяРедагувати

1764 Катерина II подарувала Веприк останньому гетьману України Кирилу Розумовському. Наприкінці 18 ст. частина населення Веприка потрапила у власність поміщиків П. С. Масюкова[1] і П. К. Тимофеєвої.

1812 у Веприку проходило формування 9-го кінного козацького Полтавського полку[2]. Веприцький козацький полк (командир — майор Товбич) мав на той час у своєму складі 638 чоловік, 498 коней.

За переписом 1859[3] у Веприку — 545 дворів, 4027 жителів, 4 церкви — (2 муровані): Миколаївська та Успенська (побудовані 1823 і 1837) та 2 дерев'яні: Георгіївська і Троїцька (1787, 1793), відбувалося 4 ярмарки на рік.

У 1890-х роках поміщики Масюков, Ліщинський і Мельник заснували Веприцьке акціонерне товариство, яке стало власником цукроварні, ґуральні, цегельного заводу. Значного поширення у містечку набуло ткацтво (виробництво полотна, ряден, скатертин) і кравецтво (пошиття свит, чумарок, піджаків).

   
Миколаївська церква
Успенська церква

20 століттяРедагувати

На час перепису 1900 у Веприку (з прилеглими хуторами) Веприцької волості Гадяцького повіту — 930 дворів, 7085 жителів, 2 земські, 2 церковно-парафіяльні школи та 1 школа грамоти, відбувалося 4 ярмарки на рік.

Влітку 1905 у Веприку спалахнув селянський виступ, який тривав майже місяць. Після завершення слідства 40 селян було заарештовано і віддано до суду, керівників заворушення І. Хлібка та М. Ланчинського заслано до Сибіру. Кілька страйків відбулося в економії Веприцького товариства і в 1906 році. На 1910 у Веприку — 1176 дворів, 7393 жителі, діяло 2 парових млини, цукровий завод та миловарня.

Радянська окупаціяРедагувати

Радянська окупація в січні 1918. У 192332 Веприк — центр Веприцького району1930 віднесений до Сумської округи). На 7.IX 1923 — 8823 жителі. 1929 в селі організовано перший колгосп «Червоний колос», який об'єднав 24 селянських господарства. 1934 року створено МТС. Під час німецької окупації (6.ІХ 1941—10.ІХ 1943) до Німеччини вивезено 292 жителі, майже повністю була спалена головна вулиця села. У кінці серпня — на початку вересня 1943 Веприк став районом боїв з німцями. Село тричі переходило з рук у руки.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.

За часів незалежностіРедагувати

У 90-х роках 20 століття Веприк — центральна садиба колгоспу «Заповіт Ілліча» (м'ясо-молочний та зерновий напрям, технічні культури). Збудовані електропідстанція, заклади соціальої сфери, розвивається економіка.

16 листопада 2014 року у селі було завалено пам'ятник Леніну.

Пам'яткиРедагувати

  • Старі земляні вали в околицях села — залишки прикордонних укріплень XVI століття між Річчю Посполитою і Московським царством.
  • Архітектурні пам'ятники — Успенська (1815—1821 рр.) і Миколаївська (1823 г.) церкви, побудовані в стилі класицизму.
  • У Веприку встановлено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим (449 чол.) на фронтах Другої світової війни (1958); братська могила радянських воїнів, загиблих під час звільнення Веприка 1943 року.

НаселенняРедагувати

  • 1654 — 1508
  • 1859 — 4027
  • 1900 — 7085 (разом з прилеглими хуторами)
  • 1910 — 7393
  • 1923 — 8823
  • 1990 — 3680
  • 2001 — 2915

Соціальна сфераРедагувати

  • середня школа
  • дільнична лікарня на 25 місць
  • госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни (на 120 місць)
  • будинок для людей похилого віку на 16 місць
  • державний і колгоспний дитсадки на 130 місць
  • СПТУ-42
  • 2 їдальні
  • ветеринарна дільниця

Культура та спортРедагувати

  • Будинок культури на 450 місць
  • 2 бібліотеки (32,5 тис. одиниць збірки)
  • стадіон (1989)
  • Історико-краєзнавчий музей

ЕкономікаРедагувати

  • 10 магазинів
  • 2 пекарні
  • кондитерський цех
  • готель
  • будинок побуту
  • відділення зв'язку
  • АТС


Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Пов'язані з ВеприкомРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. В. В. Томазов. Масюкови // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 549. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  2. Абалихин Б. С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки. М., 1962. Т. 72. С. 87 — 118.
  3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати