Велика Албанія

	Велика Албанія
Континент	Європа
Країна	Албанія, Косово, Чорногорія, Греція і Стародавня Македонія
Категорія мап на Вікісховищі	d
	Велика Албанія у Вікісховищі

Велика Албанія (алб. Shqipëria Etnike — «етнічна Албанія») — іредентистська^[1] концепція об'єднання всіх територій, в яких албанський етнос переважає над державотворчим.

Як випливає з ідей Великої Албанії, до сучасної Албанії повинні бути приєднані північно-західні райони Республіки Македонія, південні рубежі Сербії, що включають Косово та Прешевську долину, і населені албанцями південні райони Чорногорії. Неофіційно своєю землею ідеологи албанського націоналізму вважають північні райони Греції, де майже не залишилося албанського населення.

У роки Другої світової війни концепція була реалізована за допомогою країн Осі.

Друга світова війна ред.

Італійський протекторат Албанії, створений Італією в серпні 1941

Після капітуляції Югославії в квітні 1941 територія країни була поділена між країнами осі. 12 серпня 1941 указом італійського короля Віктора-Емануїла III на анексованих албанських територіях засновувано велике герцогство Албанію, що включає також у себе території Метохії, центрального Косово, західної частини Республіки Північна Македонія та східної Чорногорії.

У перші ж місяці протекторату десятки тисяч будинків сербських поселенців спалили албанці, а самих сербів депортовано. За час війни близько 100 тисяч сербів покинули Косово й утекли до Сербії та Чорногорії. Близько 10 тисяч сербів загинуло від рук албанців. Будинки та садиби біженців займали албанці, що прибували з Албанії відповідно до плану уряду Мусоліні. Всього в Косово за період війни розселилося від 80 до 100 тисяч албанців. Ці дії в Косово очолювала націоналістична організація Бали Комбетар.

Після капітуляції і виходу Італії з війни в 1943 році Косово взяли під контроль німці. У квітні 1944 року з албанців була сформована 21-ша гірська дивізія СС «Скандербег» (1-ша албанська).

Албанський націоналізм в кінці XX — на початку XXI століття ред.

Армія звільнення Косово ред.

Кріс Хеджес, який довгий час працював кореспондентом газети «Нью-Йорк Таймс» на Балканах провів ретельний аналіз внутрішнього складу та ідеології Армії визволення Косова і умовно виділив у ній три «фракції»:^[2]^{[відсутнє в джерелі]}

Албанська мафія, що спеціалізується на торгівлі героїном за маршрутом Афганістан-Туреччина-Косово-Боснія-Західна Європа^{[джерело?]}.
Сталіністи, коріння яких у невеликих воєнізованих загонах маоїського штибу. Їх створення було інспіровано албанськими спецслужбами за життя Енвера Ходжі. Ця «фракція» довгий час служила каменем спотикання між албанським президентом-антикомуністом Салі Беріша і повстанцями UÇK. Відносини між Берішею і UÇK нормалізувалися тільки після того, як більша частина сталіністів і прихильників колишнього члена Союзу комуністів Ібрагіма Ругову було вбито за наказом Хашима Тачі. Частина вбивств була здійснена повстанцями UÇK, одягненими у форму сербських поліцейських^{[джерело?]}.
Неофашисти. «Фракцію» очолюють діти й онуки тих, хто у Другу світову війну були учасниками воєнізованих формувань «Бали Комбетар» і 1-ї албанської дивізії СС «Скандербег». Це почасти пояснює рішення лідерів UÇK одягнути повстанців у чорну форму і як вітання викидати вперед руку^{[джерело?]}. На Заході були сильно здивовані такою атрибутикою^{[джерело?]}. Під тиском Заходу лідери УЧК змінили привітання: тепер воно схоже на те, що прийнято в армії США, — відкрита долоня біля скроні^{[джерело?]}.

Див. також ред.

Примітки ред.

↑ Dennison I. Rusinow (1978). The Yugoslav Experiment 1948-1974. Los Angeles, California: University Of California Press. с. 245. ISBN 978-0-52003-730-4. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2020.
↑ Хашим Тачі пішов ва-банк / / Ехо планети. № 28 (587) 9-15 липня 1999.

Посилання ред.

Олександр Ворона. Проєкт «Великої Албанії» – мрії націоналістів чи цілеспрямована державна політика?. Аналітичний центр ADASTRA, 30 Jun 2020

[1] Dennison I. Rusinow (1978). The Yugoslav Experiment 1948-1974. Los Angeles, California: University Of California Press. с. 245. ISBN 978-0-52003-730-4. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2020.

[2] Хашим Тачі пішов ва-банк / / Ехо планети. № 28 (587) 9-15 липня 1999.

[1]

[2]