Об’єднання Албанії та Косова
Об’єднання Албанії та Косово — це політична ідея, яка відродилася з моменту проголошення Косово незалежності у 2008 році.[1] Ця ідея була пов’язана з іредентистською концепцією Великої Албанії.[2][3][4] Станом на 2010-ті 93% громадян Косова є етнічними албанцями.
| Об’єднання Албанії та Косова | |
 | |
| Країна |
 Албанія і  Косово |
|---|---|
 | |
Уніфікації на практичному рівні вже досягнуто. Населення Косово переважно албанське. Косово та Албанія мають спільні адміністративні сектори, такі як освіта, поліція та зовнішня політика.
Історія ред.
Під час протестів 1981 року в Косово Югославія побоювалася потенційного об'єднання Косова з Албанією.[5] На початку 90-х років висловлювання албанських політиків були суперечливими.[6] Політичний активіст Укшин Хоті, засновник Партії Албанського національного союзу, яку в кінцевому підсумку вбила сербська поліція в 1999 році, був дуже гучним прихильником об'єднання Косово з Албанією.[7] У 2001 році Арбен Імами, політик з Демократичної партії Албанії, заявив, що об'єднання Косово з Албанією має бути партійною метою, але ця заява була зустрінута з критикою всередині його власної партії.[8]
План Ахтісаарі зумовив незалежність Косово, прийнявши багатоетнічну "косовську", а не албанську ідентичність.[9] Тим не менше, опитування Gallup показали, що 75% косовських албанців воліли б жити об'єднаними з Албанією в одній країні. Така ж підтримка спостерігалася в Албанії, де 68% громадян Албанії віддали перевагу об'єднанню Албанії з Косово. У 2017 році деякі основні албанські політики, такі як Бен Блуші, виступили на підтримку об'єднання.[10] У Косово найбільша опозиційна партія "Ветевендосьє" підтримує об'єднання.
У травні 2019 року президент Хашим Тачі запропонував провести референдум щодо об'єднання Косово та Албанії, якщо повільний інтеграційний процес з боку Європейського Союзу не прискориться. Однак деякі просто розглядають це як спробу Тачі "утримати себе в центрі уваги", без реального наміру об'єднати дві країни.[11]
Громадська думка ред.
Станом на січень 2020 року, в Албанії об’єднання з Косовом підтримують 74,8% опитаних. У Косові відсоток підтримки уніфікації дещо нижчий – близько 64%.
Проти об’єднання особливо налаштовані міські жителі, як в Албанії, так і в Косові. Аргументи проти об'єднання різні, але віра в те, що дві країни окремо житимуть краще, переважає.
Респонденти в Албанії, які вважають, що об'єднання можливе, дотримуються думки, що ключовим фактором у його реалізації буде міжнародне співтовариство, опитані з Косова поділяють думку, що такий сценарій може бути реалізований тільки лідерами двох країн.[12]
Незважаючи на опитування, що підтримують об'єднання Косово з Албанією, метою албанських політиків є вступ до ЄС, а не національне об'єднання.[13] Деякі римо-католицькі та православні християнські албанці побоюються, що будь-яке можливе об'єднання балканських територій, яке приведе до нової держави значну кількість мусульман, може призвести до посилення "мусульманізації" Албанії.[14]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Sharon L. Wolchik; Jane Leftwich Curry (2011). Central and East European Politics: From Communism to Democracy. Rowman & Littlefield. с. 390. ISBN 978-0-7425-6734-4. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 6 вересня 2020.
Undoubtedly, Kosovo's independence has revived the idea of the national unification of Albanians
- ↑ Tristan James Mabry; John McGarry (2013). Divided Nations and European Integration. University of Pennsylvania Press. с. 175.
- ↑ Lenard J. Cohen; Jasna Dragović-Soso (2008). State Collapse in South-Eastern Europe: New Perspectives on Yugoslavia's Disintegration. Purdue University Press. с. 194.
- ↑ Winston Langley (2013). Encyclopedia of Human Rights Issues Since 1945. Routledge.
- ↑ Howard Clark (2000). Civil Resistance in Kosovo. Pluto Press. с. 44–. ISBN 978-0-7453-1569-0. Архів оригіналу за 12 травня 2020. Процитовано 6 вересня 2020.
- ↑ Geert-Hinrich Ahrens (6 березня 2007). Diplomacy on the Edge: Containment of Ethnic Conflict and the Minorities Working Group of the Conferences on Yugoslavia. Woodrow Wilson Center Press. с. 323. ISBN 978-0-8018-8557-0. Архів оригіналу за 26 березня 2019. Процитовано 6 вересня 2020.
CSCE mission of May 1992 judged that “on the question of the relations with Albania and of a possible unification, the answers were unclear, vague, and sometimes contraddictory
- ↑ Heike Krieger (12 липня 2001). The Kosovo Conflict and International Law: An Analytical Documentation 1974-1999. Cambridge University Press. с. 75. ISBN 978-0-521-80071-6. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 6 вересня 2020.
- ↑ Maria Koinova (1 липня 2013). Ethnonationalist Conflict in Postcommunist States: Varieties of Governance in Bulgaria, Macedonia, and Kosovo. University of Pennsylvania Press. с. 197. ISBN 978-0-8122-0837-5. Архів оригіналу за 12 травня 2020. Процитовано 6 вересня 2020.
- ↑ Tristan James Mabry; John McGarry; Margaret Moore; Brendan O'Leary (30 травня 2013). Divided Nations and European Integration. University of Pennsylvania Press. с. 182. ISBN 978-0-8122-4497-7. Архів оригіналу за 12 травня 2020. Процитовано 6 вересня 2020.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 6 вересня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Thaci's Pan-Albania Union Plea Scorned as Populism. Balkan Insight (амер.). 3 червня 2019. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 9 червня 2019.
- ↑ Більшість мешканців Албанії і Косова підтримують об'єднання двох країн. Європейська правда. 10 січня 2020. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2023.
- ↑ Henry H. Perritt (2010). The Road to Independence for Kosovo: A Chronicle of the Ahtisaari Plan. Cambridge University Press. с. 94. ISBN 978-0-521-11624-4. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 6 вересня 2020.
- ↑ Lesser, Ian O.; Larrabee, F. Stephen; Zanini, Michele; Vlachos-Dengler, Katia (2001). Greece's new geopolitics. Santa Monica: Rand Corporation. с. 51. ISBN 9780833032331.