Відкрити головне меню

Протести в Косові 1981 року — численні міжетнічні озброєні зіткнення між косовськими албанцями та силами ЮНА, котрі відбувалися у березні-квітня 1981 року в автономному краї Косово і Метохія. Вони були організовані албанськими націоналістами, котрі вимагали негайного виходу Косова із складу СФРЮ. Виступи були розігнані поліцією і силами ЮНА, в результаті зіткнень були вбиті близько 12 чоловік, більше 4200 були арештовані. Конфлікт став початком численних антисербських і проалбанських виступів в південній частині СФРЮ, котрі стали передумовами для відокремлення Косово від Югославії. Цей конфлікт отримав в історіографії і пресі ім'я «албанської весни»[1] і «косовської інтіфади».

Протести в Косові (1981)
Сербсько-албанський конфлікт
Дата: 11 березня3 квітня 1981
Місце: Соціалістичний автономний край Косово
Результат: демонстрація розігнана силами Югославської Народної Армії
Сторони
Прапор Югославії (1945—1991) Соціалістична Федеративна Республіка Югославія

Logo of the JNA.svg Югославська Народна Армія

Flag of SFR Yugoslav Albanian Minority.svg Албанська меншість Косова (албанські націоналісти)
Командувачі
Прапор Югославії (1945—1991) Бранко Мамула

Прапор Югославії (1945—1991) Рахман Морина

Flag of SFR Yugoslav Albanian Minority.svg Аслан Пирева †
Військові формування
поліція і гарнізон ЮНА в Косові близько 200 тисяч протестантів
Втрати
5 вбитих (за даними ЮНА) 9 вбитих, близько 4200 затриманих (за даними ЮНА)

від 300 до 1000 чоловік (за даними Міжнародної амністії)

Зміст

ПередісторіяРедагувати

Після Другої світової війни, незважаючи на прихід до влади комуністів на чолі з Йосипом Брозом Тито, в Косово постійно виникали антисербські та антиюгославські заворушення: причиною тому були сепаратистські настрої серед косовських албанців. У період з 1971 по 1981 роки Косово вимушені були залишити близько 50000 сербів через постійні переслідування зі сторони албанців (з 1961 року процент сербського населення там упав з 18,4 % до 13,2 %), і зупинити їх не був в силах навіть Йосип Броз Тито, не дивлячись на надання широкої автономії Косову як Соціалістичному автономному краю[2].

Хроніка подійРедагувати

Албанські націоналісти, котрі були готові до активних дій, чекали відповідного приводу. Сприятливі умови почали складатися для албанців вже після смерті Йосипа Броза Тіто, який все-таки міг стримувати бунтівників. Жоден з його наступників не володів достатніми морально-вольовими якостями і жорстким характером, щоб запобігти збройному повстанню або бунту албанців. Довгоочікуваним приводом для демонстрації став бунт студентів Приштінського університету: 11 березня 1981 група студентів вийшла на вулиці Пріштіни із засудженнями якості житла та обслуговування студентів в університеті (за їхніми словами, в гуртожитках були жахливі умови, а в їдальні годували неякісною їжею). Мітинг був розігнаний міліцією, що і спровокувало албанців на подальші виступи.

Подальші подіїРедагувати

Після закінчення заворушень підрозділи ЮНА, задіяні в Косово і Метохії, повернулися до колишньої організаційно-штатної структури. Сербський військовий дослідник Боян Димитрієвич писав, що події в Косові змусили югославське військове керівництво задуматися про можливості застосування армії на своїй території з метою підтримки порядку і запобігання можливих заколотів[3].

События в крае вызвали серьезное беспокойство среди югославского руководства. В апреле 1981 года на заседании Президиума СФРЮ и Союзного совета по защите конституционного порядка, Л. Колишевский заявил[4]:

 
Мілошевич став першим головою сербських комуністів, що відкрито підтримав сербів Косова і Метохії

По мнению К. В. Никифорова, беспорядки в Косове стали основной причиной изменения настроений в среде сербской оппозиционной интеллигенции. Если раньше она придерживалась общеюгославских демократических идей и считала югославскую федерацию лучшим решением сербского вопроса, то после событий в Косове она начала все больше ориентироваться на национальные идеи и видеть в Югославии механизм для подавления всего сербского[5].

Напряженность в Косове негативно сказывалась на югославской экономике и подпитывала политико-идеологический кризис. Кроме албанских выступлений внимание привлекали также косовские сербы, чье положение в крае постепенно ухудшалось. Для того, чтобы обратить на себя внимание, представители живущих в Косове сербов начали инициировать коллективные петиции в вышестоящие органы власти и организовывать марши протеста на Белград. Спустя некоторое время югославские власти сформировали рабочую группу во главе с представителем Словении в Президиуме ЦК СКЮ Миланом Кучаном. В апреле 1986 года край также посетил Иван Стамболич, глава Президиума СР Сербии. Он отметил, что протесты местных сербов оправданы, но в то же время предостерег их от связи с теми, кто ими манипулирует[5].

24 апреля 1987 года край посетил новый глава Центрального комитета Союза коммунистов Сербии Слободан Милошевич. Во время его встречи с краевым руководством в Косово-Поле близ здания, где шли переговоры, произошла стычка между сербскими демонстрантами и состоящей из албанцев милицией, охранявшей встречу. Милошевич вышел к демонстрантам и произнес ставшую впоследствии знаменитой фразу: «Никто не смеет вас бить». Выступая перед сербскими демонстрантами, Милошевич критиковал как албанский, так и сербский национализм, однако с того момента в глазах многих сербов он стал выглядеть главным защитником сербских интересов в Югославии и в Косове в частности. По мнению К. В. Никифорова, встречи Милошевича с косовскими сербами оказали на него значительное влияние, с этого момента он встал во главе массового национального движения сербов[6][7].


ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Гуськова Е. Ю. История югославского кризиса (1990—2000). — М. : Русское право / Русский Национальный Фонд, 2001. — 720 с. — ISBN 5-9419-1003-7.
  • Югославия в XX веке: очерки политической истории. — М. : Индрик, 2011. — 888 с. — ISBN 9785916741216.
  • Никифоров К. В. Сербия на Балканах. XX век. — Индрик, 2012. — 176 с. — ISBN 978-5-91674-209-1.
  • Чиркович Сима. История сербов. — М. : Весь мир, 2009. — 448 с. — ISBN 978-5-7777-0431-3.
  • Dimitrijević B. Modernizacija i intervencija: jugoslovenske oklopne jedinice. — Beograd : Institut za savremenu istoriju, 2010. — 406 с. — 400 прим. — ISBN 978-86-7403-138-4.

ПосиланняРедагувати