Білозірка (Лановецький район)

село в Україні, в Лановецькому районі Тернопільської області.

Білозі́рка — село Лановецького району, Тернопільської області. Розташоване на річці Самець, на південному сході району.

село Білозірка
Дорожній знак Білозірка.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Лановецький
Рада/громада Білозірська сільська рада
Код КОАТУУ 6123880901
Облікова картка Білозірка 
Основні дані
Засноване 1545
Населення 1 102
Територія 4.103 км²
Густота населення 268.58 осіб/км²
Поштовий індекс 47453
Телефонний код +380 3549
Географічні дані
Географічні координати 49°46′20″ пн. ш. 26°10′03″ сх. д.H G O
Водойми Самець
Відстань до
районного центру
15 км
Найближча залізнична станція Ланівці
Відстань до
залізничної станції
17 км
Місцева влада
Адреса ради 47453, с. Білозірка
Карта
Білозірка. Карта розташування: Україна
Білозірка
Білозірка
Білозірка. Карта розташування: Тернопільська область
Білозірка
Білозірка

CMNS: Білозірка у Вікісховищі

Центр сільради, якій підпорядковане село Шушківці. Населення — 1002 особи (2001).

Походження назвиРедагувати

Походження назви населеного пункту достеменно невідоме. Існує кілька легенд, з якими пов'язана назва села.

Одна з них оповідає, що мандрівники йдучи своїми нескінченними дорогами неодмінно заходили до села, у якому на небосхилі сяяла біла зірка. Здавалося, що вона могла освітити все навколо і без місяця. Ймовірно тому й назвали село Білозіркою.

Інша говорить що за селом на пагорбі стояла біла хата. Ввечері її здалека було видно. Мандрівники ідучи говорили: «Зайдім до села. Там щось біліє як зірка на землі».

Третя легенда така. За селом на Збручі є білі озера. На жаль, внаслідок невдалої меліорації вони висохли. Тільки коли йдуть великі дощі, то озера частково наповнюються водою. Ймовірно, від назви озер походить назва села.

ІсторіяРедагувати

Перша писемна згадка — 1545 р. У 1583 р. король Сигізмунд І подарував цю місцевість князям Збаразьким. Згодом Білозірка перейшла до князів Вишневецьких, потім — до Огінських, з 1743 р. — до Бржостовських. Полоцький каштелян, учасник Барської конфедерації Адам Бржостовський (1722—1790) перетворив Білозірку на справжнє містечко, яке ярмаркувало чотири рази на рік. Шляхтич збудував тут костел і власну резиденцію. В селі діяла фабрика вітрильного полотна. В 1781 р. її відвідав на шляху до Кам'янця-Подільського Станіслав Август Понятовський. Міські права Білозірка отримала у другій половині 18 ст. Волосний центр Кременецького повіту Волинської губернії від 1797 року.

Період занепадуРедагувати

Одна з праправнучок Адама Бржостовського, Марія Анеля (померла в 1903 р.) заповіла Білозірку своєму сину, графу Ігнацію Красицькому (1839—1924). В ті часи в Білозірці пани вже не мешкали, маєтком заправляв адміністратор, котрий і довів містечко до стану руїни. Після смерті матері Ігнацій Красицький відразу продав Білозірку росіянам Тепляковим. Ті теж виявились поганими господарями і потроху розпродували маєток, зовсім не піклуючись про садибний будинок.

У 1900 році в Білозірці жило 1070 євреїв. У 1911 році в Білозірці були волосна і міська управи, 27 крамниць, телеграф, кредитне товариство, пошта. Діяло товариство «Просвіта».

Радянська владаРедагувати

У січні 1918 року в селі проголошено Радянську владу. У червні—липні 1919, липні-вересні 1920 року тривало радянське будівництво. Селяни організували сільськогосподарський кооператив.

Під владою Польщі село було резиденцією сільської комуни Білозірка в Кременецькому повіті Волинської губернії. До другої світової війни більшість населення становили українці, а євреїв було трохи менше. Крім того, у місті проживали десятки польських родин.

1939 року радянська влада перевела Білозірку в статус села.

Колгосп було створено 1940, відновив діяльність 1949 року.

Під час німецької окупації навесні 1942 року близько 1000 євреїв з Білозірки переселили до гетто в Ланівці, де їх згодом розстріляли.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися проти нацистів 296 чоловік. 82 чоловіка полягли в боях. На початок зими 1943 біля сільської церкви відбулася збройна сутичка між УПА і радянськими партизанами.

Колгосп ім. Толбухіна користувався 4,2 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4,1 тис. га орної землі. Господарство спеціалізувалося на вирощуванню зернових культур і насіння кормових буряків. Було тваринництво — м'ясо-молочного напряму. З допоміжних підприємств був млин, деревообробні майстерні, цегельний завод в с. Шушківці. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено голову колгоспу І. В. Брегу, секретаря партійної організації колгоспу С. Д. Жаловську, орденом «Знак Пошани» — свинарку Г. М. Мельничук, телятницю М. П. Гудзюк, тракториста колгоспу ім. Толбухіна Г. С. Друзюка.


НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1250 осіб, з яких 527 чоловіків та 723 жінки[1].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1097 осіб[2].

МоваРедагувати

Село розташоване на порубіжжі наддністрянського говору та волинського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено слово, вживане у Білозірці, шталендра (худа худобина), зафіксоване тільки у цій місцевості.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Відсоток
українська 99,09 %
вірменська 0,54 %
російська 0,36 %

ЕкономікаРедагувати

Основне виробництво здійснюється в галузі сільського господарства. В селі зареєстроване підприємство ПСП «Агрофірма „Білозірська“», яке займається вирощуванням сісльськогосподарських культур та декілька приватних підприємців.

Соціальна сфераРедагувати

Діють Білозірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (директор — Гераймович Антоніна Миколаївна), дитячий садок. До 2003 року в селі була лікарня, яка надавала медична обслуговування декільком навколишнім селам. Проте, її було перереформовано в амбулаторію (денний стаціонар) на 10 ліжко-місць. В амбулаторії є стоматологічний кабінет.

 
Церква Св. Михаїла

Є каплиця-усипальниця (1879), церква св. Архістратига Михаїла (1898; кам'яна).

В селі організований футбольний клуб «Ентузіаст», який виступає на першість району.

Вулиці, куткиРедагувати

Центральна, Шкільна, 1-ше Травня, Івана Франка, Жовтнева, Базарна, Софіївка, Лиса Гора, Вербова, Затишшя, Об'їздова.

Історичні пам'яткиРедагувати

Палац у БілозірціРедагувати

Тадеуш Й. Стецький згадував про класицистичну резиденцію в Білозірці так: «Палац на кшталт кляштору обмурований». Ще одне свідчення епохи, від Юзефа Дунін-Карвицького: «Мурований двір з виразними амбіціями на палац, оточений високим муром, з затишним парком, помереженим каналами, з'єднаний гарною терасою з прилеглим павільйоном». Найдавніше зображення будівлі — на літографії Йосифа Піллера з 1820-х рр. Наполеон Орда малював палац через півстоліття і з іншого боку. Відомо, що фронтон палацу прикрашали герби Огінських та Бржостовських. На архітраві містився напис: HAEC DOMUS RESTAURATA ANNO DOMINI 1814. В одному з палацових крил була домашня каплиця (Тадеуш Стецький згадував, що вона розташовувалась у залі, котрий колись слугував аматорським театром). Про інтер'єри палацу жодних свідчень не лишилося — якщо не вважати згадку про те, що в палаці зберігалося кілька родинних портретів. Білозірський великий парк був одним з найгарніших на Волині.

Пам'ятникиРедагувати

Пам'ятник на честь загиблих у Великій Вітчизняній війні — композиція, яка складається зі скульптурної групи, стели, на якій викарбувані прізвища загиблих односельчан і стела з — написом: «Вічна слава героям, які віддали своє життя за Радянську Батьківщину. Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Скульптурна група складається: жінка з дитиною на руках; солдат у шинелі, касці з автоматом на лівому боці. Матеріал — мармурова крихта.

При визволенні Білозірки загинули 2 радянські воїни, поховані на сільському цвинтарі. У 1981 р. на їх могилах встановлено пам'ятники — обеліски з мармурової крихти.

Насипані могили:

  • невідомим борцям за волю України часів визвольних змагань 1918—1921 (1990)
  • загиблим 1944 воякам УПА (1992).

Відомі людиРедагувати

Народилися:

  • килимарниця, народна майстриня Г. Борковська
  • поетеса Т. Фролова
  • господарник, громадсько-політичний діяч Б. Якубишин.
  • Юркевич Андрій Михайлович — Командир 2-го взводу 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Член УНСО. Активний учасник Революції Гідності, витягував поранених з вул. Інститутської 20 лютого. Загинув під Луганськом.
  • Романюк Руслан Богданович (1977—2018) — український військовик, учасник російсько-української війни[4].

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати