Білозірка (Кременецький район)
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Білозі́рка — село в Україні, у Лановецькій міській громаді Кременецького району Тернопільської області. Розташоване на річці Самець, на південному сході району.
| село Білозірка | |
|---|---|
,_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B7%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0.jpg) | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Кременецький |
| Громада | Лановецька міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA61020090030030709 |
| Облікова картка | Білозірка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1545 |
| Населення | 1102 |
| Територія | 4,103 км² |
| Густота населення | 268,58 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47453 |
| Телефонний код | +380 3549 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°46′20″ пн. ш. 26°10′03″ сх. д.H G O |
| Водойми | Самець |
| Відстань до районного центру |
15 км |
| Найближча залізнична станція | Ланівці |
| Відстань до залізничної станції |
17 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47402, Тернопільська обл., Кременецький р-н, м. Ланівці, вул. Незалежності, 34 |
| Карта | |
  Білозірка | |
 Білозірка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
До 2020 року — центр сільської ради, якій було підпорядковане село Шушківці.
Населення — 1002 особи (2001).
Походження назви ред.
Походження назви населеного пункту достеменно невідоме. Існує кілька легенд, з якими пов'язана назва села.
Одна з них оповідає, що мандрівники, йдучи своїми нескінченними дорогами, неодмінно заходили до села, у якому на небосхилі сяяла біла зірка. Здавалося, що вона могла освітити все навколо і без місяця. Ймовірно тому й назвали село Білозіркою.
Інша говорить що за селом на пагорбі стояла біла хата. Ввечері її здалека було видно. Мандрівники ідучи говорили: «Зайдім до села. Там щось біліє як зірка на землі».
Третя легенда така. За селом на Збручі є білі озера. На жаль, внаслідок невдалої меліорації вони висохли. Тільки коли йдуть великі дощі, то озера частково наповнюються водою. Ймовірно, від назви озер походить назва села.
Історія ред.
Перша писемна згадка — 1545 рік («село Білозірка, в тому селі дві нові людини осіли, ще на волі сидять.» Литовська метрика. Ревізії українських замків 1545 р. Київ 2005 р. стор. 205). В 1545 році м. Білозірка належало до крем'янецького (кременецького) замку, пізніше надано князем Збаразьким і фігурує в документах як Верхниця. В 1583 році Білозірка належить до князя Петра Збаразького. Від князів Збаразьких переходить до князів Вишневецьких, а від них до Огінських. Від 1743 року — до Бржостовських (О.Цинкаловський «Стара Волинь і Волинське Полісся» том.1 стор. 101).
Полоцький каштелян, учасник Барської конфедерації Адам Бржостовський (1722—1790) перетворив Білозірку на справжнє містечко, яке ярмаркувало чотири рази на рік. Шляхтич збудував тут костел і власну резиденцію. В селі діяла фабрика вітрильного полотна. В 1781 році її відвідав на шляху до Кам'янця-Подільського Станіслав Август Понятовський. Міські права Білозірка отримала у другій половині XVIII століття. Волосний центр Кременецького повіту Волинської губернії від 1797 року.
В кінці XIX століття в Білозірці було 449 домів і 2865 жителів українців, 78 поляків і 445 жидів (О.Цинкаловський «Стара Волинь і Волинське Полісся» том.1 стор. 101).
Період занепаду ред.
Одна з праправнучок Адама Бржостовського, Марія Анеля (померла в 1903 р.) заповіла Білозірку своєму сину, графу Ігнацію Красицькому (1839—1924). В ті часи в Білозірці пани вже не мешкали, маєтком заправляв адміністратор, котрий і довів містечко до стану руїни. Після смерті матері Ігнацій Красицький відразу продав Білозірку росіянам Тепляковим. Ті теж виявились поганими господарями і потроху розпродували маєток, зовсім не піклуючись про садибний будинок.
У 1900 році в Білозірці жило 1070 євреїв. У 1911 році в Білозірці були волосна і міська управи, 27 крамниць, телеграф, кредитне товариство, пошта. Діяло товариство «Просвіта». Ярмарки проводились вісім разів на рік.
Радянська влада ред.
У січні 1918 року в селі проголошено Радянську владу. У червні—липні 1919, липні-вересні 1920 року тривало радянське будівництво. Селяни організували сільськогосподарський кооператив.
Під владою Польщі село було резиденцією сільської комуни Білозірка в Кременецькому повіті Волинської губернії. До Другої світової війни більшість населення становили українці, а євреїв було трохи менше. Крім того, у місті проживали десятки польських родин.
1939 року радянська влада перевела Білозірку в статус села.
Колгосп було створено 1940, відновив діяльність 1949 року.
Під час німецької окупації навесні 1942 року близько 1000 євреїв з Білозірки переселили до гетто в Ланівці, де їх згодом розстріляли.
На фронтах німецько-радянської війни билися проти нацистів 296 осіб. 82 особи полягли в боях. На початок зими 1943 року біля сільської церкви відбулася збройна сутичка між УПА і радянськими партизанами.
Колгосп ім. Толбухіна користувався 4,2 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4,1 тис. га орної землі. Господарство спеціалізувалося на вирощуванню зернових культур і насіння кормових буряків. Було тваринництво м'ясо-молочного напряму. З допоміжних підприємств був млин, деревообробні майстерні, цегельний завод в с. Шушківці. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено голову колгоспу І. В. Брегу, секретаря партійної організації колгоспу С. Д. Жаловську, орденом «Знак Пошани» — свинарку Г. М. Мельничук, телятницю М. П. Гудзюк, тракториста колгоспу ім. Толбухіна Г. С. Друзюка.
Незалежна Україна ред.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Лановецької міської громади. [1]
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Лановецького району, село увійшло до складу Кременецького району.[2]
Релігія ред.
- церква святого Архістратига Михаїла (1735, кам'яна, ПЦУ),
- каплиця-усипальниця (1879).
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року, чисельність наявного населення села становила 1250 осіб, з яких 527 чоловіків та 723 жінки[3].
За переписом населення України 2001 року, в селі мешкало 1097 осіб[4].
Мова ред.
Село розташоване на порубіжжі наддністрянського говору та волинського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено слово, вживане у Білозірці, шталендра (худа худобина), зафіксоване тільки у цій місцевості.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,09 % |
| вірменська | 0,54 % |
| російська | 0,36 % |
Економіка ред.
Основне виробництво здійснюється в галузі сільського господарства. В селі зареєстроване підприємство ПСП «Агрофірма „Білозірська“», яке займається вирощуванням сільськогосподарських культур та декілька приватних підприємців.
Соціальна сфера ред.
Діють Білозірська загальноосвітня школа І-III ступенів (директор — Гераймович Антоніна Миколаївна), дитячий садок. До 2003 року в селі була лікарня, яка надавала медичне обслуговування декільком навколишнім селам. Проте, її було перереформовано в амбулаторію (денний стаціонар) на 10 ліжко-місць. В амбулаторії є стоматологічний кабінет.
В селі організований футбольний клуб «Ентузіаст», який виступає на першість району.
Вулиці, кутки ред.
Центральна, Шкільна, 1-ше Травня, Івана Франка, Жовтнева, Базарна, Софіївка, Лиса Гора, Вербова, Затишшя, Об'їздова.
Історичні пам'ятки ред.
Палац у Білозірці ред.
Тадеуш Й. Стецький згадував про класицистичну резиденцію в Білозірці так: «Палац на кшталт кляштору обмурований». Ще одне свідчення епохи, від Юзефа Дунін-Карвицького: «Мурований двір з виразними амбіціями на палац, оточений високим муром, з затишним парком, помереженим каналами, з'єднаний гарною терасою з прилеглим павільйоном». Найдавніше зображення будівлі — на літографії Йосифа Піллера з 1820-х рр. Наполеон Орда малював палац через півстоліття і з іншого боку. Відомо, що фронтон палацу прикрашали герби Огінських та Бржостовських. На архітраві містився напис: «HAEC DOMUS RESTAURATA ANNO DOMINI 1814». В одному з палацових крил була домашня каплиця (Тадеуш Стецький згадував, що вона розташовувалась у залі, котрий колись слугував аматорським театром). Про інтер'єри палацу жодних свідчень не лишилося, якщо не вважати згадку про те, що в палаці зберігалося кілька родинних портретів. Білозірський великий парк був одним з найгарніших на Волині.
Пам'ятники ред.
Пам'ятник на честь загиблих у Великій Вітчизняній війні — композиція, яка складається зі скульптурної групи, стели, на якій викарбувані прізвища загиблих односельчан і стела з написом: «Вічна слава героям, які віддали своє життя за Радянську Батьківщину. Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Скульптурна група складається: жінка з дитиною на руках; солдат у шинелі, касці з автоматом на лівому боці. Матеріал — мармурова крихта.
При визволенні Білозірки загинули два радянські воїни, поховані на сільському цвинтарі. У 1981 р. на їх могилах встановлено пам'ятники — обеліски з мармурової крихти.
Насипані могили:
- невідомим борцям за волю України часів визвольних змагань 1918—1921 (1990)
- загиблим 1944 воякам УПА (1992).
Відомі люди ред.
Народилися:
- килимарниця, народна майстриня Г. Борковська
- Луцик Олександр Романович (1972—2022) — військовослужбовець Збройних сил України, учасник російсько-української війни[6].
- Фролова Тетяна Іллівна (1941—2021) — українська поетеса, педагогиня, громадська діячка.
- Богдан Якубишин — український господарник, громадсько-політичний діяч.
- Юркевич Андрій Михайлович — командир 2-го взводу 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Член УНСО. Активний учасник Революції Гідності, витягував поранених з вул. Інститутської 20 лютого. Загинув під Луганськом[7].
- Руслан Романюк (1977—2018) — український військовик, учасник російсько-української війни[8].
Галерея ред.
-
Дорога до села -
Дорожній знак Білозірка -
Адмінбудівля
Примітки ред.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 5 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ ЛУЦИК Олександр Романович. Тернопільщина (укр.). 12 травня 2022. Процитовано 17 квітня 2024.
- ↑ Юркевич Андрій Михайлович («Грізлі») - Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Процитовано 17 квітня 2024.
- ↑ [ http://irp.te.ua/romanyuk-ruslan/ [Архівовано 26 вересня 2019 у Wayback Machine.] Романюк Руслан]
Посилання ред.
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.
- Басюк Г., Наконечний О., Хаблюк О. Білозірка / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 135. — ISBN 966-528-197-6.
- Belozërka, Ukraine [Архівовано 6 лютого 2012 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Тернопільської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |