Волинський говір

Волинський говір — діалект української мови, що належить до волинсько-подільської групи говорів південно-західного наріччя.

Карта українських наріч і говорів (2005).

   Волинський говір (7)

Географія

Волинський говір поширюється на територію південних районів Волинської, Рівненської, Житомирської та північних районів Львівської, Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей. На півночі він межує з середньополіським і західнополіським говорами північного наріччя, на сході — із середньонаддніпрянським говором південно-східного наріччя. На заході межею волинського діалекту на сучасному етапі є державний кордон з Польщею, хоч окремі українські волинські говірки зберігаються й за кордоном. На півдні волинський діалект межує з наддністрянським і подільським говорами.

Північна межа с західнополіським та середньополіським говорами простягається умовною лінією: Володава — Володимир — на північ від Луцька — Рівне — на північ від Звягеля — Житомир.

Південна межа волинського говору проходить приблизно по лінії: Белз — Великі Мости — Буськ — Золочів — Збараж — Красилів — Хмільник — Калинівка — Тетіїв.

Межі з наддністрянським говором

Волинський говір від наддністрянського по лінії Белз — Великі Мости — Буськ — Золочів — Збараж до Збруча відмежовується рисами:

• голосні звуки на місці давнього е в іменнику мед: мед — мід;
• голосні звуки на місці давнього носового ę після приголосного р: запряжу — запріжу і запрєжу;
• голосні звуки на місці давнього носового ę після губних приголосних: пам'ять і памнять — памніть;
• початкові приголосні звуки в дієслові мандрувати: мандрувати — вандрувати;
• початкові приголосні в іменнику квасоля: пасоля і квасоля — фасолі;
• звукова будова іменника ложка: ложка — лишка;
• звукова будова іменника війт: війт і вуйт — віт;
• звукова будова прикметника різний: різний — ріжний;
• приставні приголосні перед о: горати, горіх — ворати, воріх;
• твердість і м'якість приголосного л в іменнику мельник: мелник — мельник;
• м'якість і твердість приголосного ц в іменнику нецьки: нецьки — нецки;
• форма орудного відмінка однини іменників І відміни м'якої групи: долонею і долоньою — долонев, долонем і долоньом;
• форма місцевого відмінка іменників І відміни м'якої групи: у землі, на ріллі — у земли, на ріли;
• форма родового відмінка однини іменників III відміни: солі, злості — соли, злости;
• форма давального відмінка однини іменників II відміни м'якої групи: коневі, женцеві — коневи, женцеви;
• форма місцевого відмінка однини іменників II відміни з основою на -ц: у кінці, вінці — у кінци, вінци;
• форма давального відмінка однини іменників IV відміни з суфіксами -ат-, -ят-: лошаті, теляті — лошету, телєту і лошєтови, телєтови;
• форма орудного відмінка однини іменників IV відміни з суфіксами -ат-, -ят-: лошам, телям — лошетом, телєтом;
• форма називного відмінка числівника дев'яносто: дев'яносто і девиносто — дев'ядесєт і девідесєт;
• форма 2-ї особи однини теперішнього часу дієслів дати, їсти: даси, їси і дасиш, їсиш — дась, їсь і даш, їш;
• варіанти сполучників що, щоб: шо — же і шо; шоб і шоби — жеб, жеби і шоб, шоби;
• варіанти частки ся: ся — сі, си, се;
• уживання словосполучень: після обіду, війни і по обіді, війні — по обіді, війні;
• уживання словосполучень типу взяти ножа: взяв ножа — взєв ніж;
• уживання слів на позначення:
  • горища: гора — стрих;
  • шматка: кусок — кавалок і кавальчик;
  • курчати: курча — курі, курітко;
  • дятла: дятел — довбач;
  • дядька: дядько — вуйко;
  • яблука: яблуко — япко;
  • берегти: берегти — пильнувати;
  • навстіж: навстіж і навстежень — нардствір.

Ізоглоси явищ

Загалом, по цій лінії (з деякими уточненнями) межу між волинським і наддністрянським діалектами визначили їх дослідники Г. Ф. Шило і К. Дейна. Приблизно по цій межі за «Атласом української мови» проходять ізоглоси явищ (при протиставленні першими наводяться риси волинського, другими — подільського і наддністрянського говорів):

• голосні о — е після шиплячих приголосних. Наприклад: шо́стий — ше́стий.
• звукова будова іменника:
  • ковбаня: ковбаня і кобаня — калабаня
  • криниця: криниця — кирниця

Членування говору

Тернопільська область

Говірки Тернопільщини, що належать до волинського діалекту, у сфері фонетики мають такі специфічні риси:

• твердість звука р (але без й після нього): бура, порадок, зора або при відмінюванні Ігора, Лікара, Токара.
• перед голосними звуками часто виникає приставний звук г: гінший, голива.

Особливості на морфологічному рівні проявляються у формах:

• ногойу, рукойу, землейу, земльойу
• мейі, твейі, свейі, тейу, твейу
• до його йде, у йеї буде
• дасиш, йісиш
• зробляний, біляний, плетяний.