Булавицький Олекса Васильович
Оле́кса Васи́льович Булави́цький (англ. Oleksa Bulavytsky; 8 жовтня 1916, Умань — 28 липня 2001, Міннеаполіс) — американський живописець і педагог українського походження; член Об'єднання митців-українців в Америці та Асоціації мистців Міннесоти[2].
| Булавицький Олекса Васильович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 8 жовтня 1916 Умань, Київська губернія | |||
| Смерть | 28 липня 2001 (84 роки) | |||
| Міннеаполіс, Міннесота, США | ||||
| Поховання | Міннеаполіс | |||
| Національність | українці[1] | |||
| Країна |  Російська імперія УНР.svg){kind=small} Українська Радянська Соціалістична Республіка СРСР США | |||
| Жанр | пейзаж, портрет, натюрморт і марина | |||
| Навчання | Київський державний художній інститут (1941) | |||
| Діяльність | художник, педагог | |||
| Вчитель | Яровий Михайло Михайлович, Мучник Леонід Овсійович, Наумов Павло Семенович, Єржиковський Сергій Миколайович, Фомін Олександр Іванович і Кричевський Федір Григорович | |||
| Працівник | Кіностудія ім. О. Довженка | |||
| Член | Об'єднання митців-українців в Америці | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
|
| ||||
Біографічні відомості
ред.Народився 8 жовтня 1916 року в місті Умані (нині Черкаська область, Україна). Українець. Протягом 1934—1935 років навчався у майстерні Михайла Ярового у Києві; у 1935—1938 роках — в Одеській художній школі у класі Леоніда Мучника; у 1938—1939 роках — у Ленінградському інституті живопису, скульптури й архітектури у майстерні Павла Наумова та В'ячеслава Траубенберга[3].
З 1939 року працював декоратором у київських театрах та художником-макетчиком на Київській кіностудії художніх фільмів. Водночас у 1939—1941 роках навчався у Київському художньому інституті, де його педагогами були зокрема Сергій Єржиковський, Олександр Фомін[3], Федір Кричевський[4].
В роки німецько-радянської війни служив червоноармійцем у стрілецьких підрозділах у Червоній армії[5]. Потрапив у оточення і полон. Після втечі дістався до окупованого Києва, де зустрів свою стару знайому Ніну Орлову, з якою взяв шлюб. З Києва подружжя перебралося до Львова, де у 1943 році відбулася персональна виставка художника[4].
У 1944 році опинився у Словаччині[6], працював театральним декоратором у Братиславі. Після закінчення війни перебував у таборах переміщених осіб у Німеччині. Протягом 1945—1950 рів мешкав у Карлсфельді і Берхтесгадені, виставляв свої твори на виставках Української спілки образотворчих митців[3].
За пропозицією Олександра Грановського-Неприцького у 1950 році переїхав до Сполучених Штатів Америки, де оселився у Міннеаполісі. Працював для архітектурних фірм креслярем та дизайнером. З 1959 року мав власні мистецьку студію та приватну школу, в якій навчав малювання дітей і дорослих. Працював викладачем образотворчого мистецтва в Центрі мистецтв та освіти у місті Міннетонці[2].
Творчість
ред.Працював у галузі станкового живопису (його стиль хитається між реалізмом та імпресіонізмом). Писав переважно олійними фарбами, а також використовував темперу, акварель та туш. Створював пейзажі, морські краєвиди, натюрморти, портрети[6]. Серед робіт:
- пейзажі «Соняшники над Дніпром», «Зимовий пейзаж», «Альпійський пейзаж», «Сірий день»; натюрморти; композиція «Втікачі», портрети «Гуцулка», «Портрет», «Генерал Борис Палій-Неїло» (до 1950 року; виставлялися на виставках Української спілки образотворчих митців)[3];
- «Після дощу», «Задвірок», «Берези», «Сосни», «Церква в Гантері», «Катедра в Сент Полі», «Хата в околиці Сандавна», «Церква в лісі поблизу Арбаки», «Бандурист», «Андрій», «Оля», «Портрет діда Мокухи», «Натюрморт з бандурою», «Натюрморт з вишнями», «Бузок» (1960–1980-ті)[8].
Створив цикл пейзажів українських церков, хат, клунь переселенців з України до США й Канади кінця XIX — початку XX століть, а також портрети Івана Багряного, Симона Петлюри, дружини, сина та інші[8].
Протягом 1938—1940 років брав участь у виставках в Українській РСР, згодом у Мюнхені, Берхтесгадені, Регенсбурзі, Елльвангені, Парижі, Амстердамі[8]; в українських галереях у Торонто, Вінніпезі, Нью-Йорку, Філадельфії, Детройті, Чикаго[6]; у штаті Міннесоті у містах Сент-Полі, Міннеаполісі та Мургеді[7]. У 1990-х роках провів дві виставки у Києві: у 1992 році в Музеї українського мистецтва та у 1994 році в Музеї історії Києва[6].
Картини художника зберігаються у багатьох приватних і корпоративних колекціях. У 1994 році подарував Україні 40 своїх полотен[4], виконаних у 1970—1990-х роках. Вони стали прикрасою постійної експозиції залів Музею культурної спадщини у Києві[9].
Примітки
ред.- ↑ Память народа — 2015.
- ↑ а б Українські митці у світі, 2013, с. 98.
- ↑ а б в г Українські митці у світі, 2013, с. 97.
- ↑ а б в Олекса Булавицький: Головне, залишатися українцем / Український інтерес.
- ↑ Булавицкий Алексей Васильевич / Память народа. (рос.)
- ↑ а б в г Енциклопедія української діяспори, 2009.
- ↑ а б Українські митці у світі, 2013, с. 100.
- ↑ а б в Енциклопедія сучасної України, 2004.
- ↑ Олекса Булавицький / Музей української діаспори.
Література
ред.- Степовик Дмитро Власович. Булавицький Олекса Васильович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — С. 570. — ISBN 966-02-2682-9.;
- Богдан Титла. Булавицький Олекса // Енциклопедія української діяспори / Василь Маркусь, головний редактор; Дарія Маркусь, співредактор. — Наукове товариство ім. Шевченка в Америці. — Нью-Йорк—Чикаго, 2009. — Т. 1 Сполучені Штати Америки. Книга 1 А—К. — С. 84. — ISBN 0-88054-145-8.;
- Г. Г. Стельмащук. Булавицький Олекса // Українські митці у світі. Матеріали до історії українського мистецтва XX ст.. — Львівська національна академія мистецтв (Науково-дослідний сектор). — Львів : Апріорі, 2013. — С. 97—100. — ISBN 978-617-629-152-7.