Відкрити головне меню

Міфологічний сюжетРедагувати

Часто Богиня — мати співвідноситься із землею, вона є цілковитим втіленням жіночого творчого начала. Як і богині пізніших релігій, чий образ сходить до доісторичного образу Богині-матері, вона в різних культурах асоціюється також з печерами (які сприймаються як лоно богині), водною стихією, рослинністю[1], астральними об'єктами[2], що вказує на універсальний характер культу цього божества. Мати дарує життя, тому самий найважливіший її атрибут — плодючість. Але в найдавнішій міфології Богиня-мати не тільки дарувала життя, а й відбирала. Звідси часто вона і богиня підземного царства.

В давнину культ Матері носив майже універсальний характер. Археологія дає свідоцтва поширення культу Матері в кам'яній добі. На величезному просторі від Піренеїв до Сибіру: в ​​доарійській Індії, в доізраільській Палестині, в Фінікії, в Шумері, і сьогодні знаходять жіночі фігурки, вирізані з каменю або кістки. Такі статуетки називають палеолітичними «Венерами». У них є спільні риси: великі груди, стегна, живіт. Голова і руки не виражені або відсутні.

В епоху неоліту уявлення про жіноче начало як джерела всього сущого під впливом зміни умов життя трансформувалися, але не втратили своєї початкової концепції. В неолітичному мистецтві Богиня-мати іноді зображувалася з дитиною на руках або у вигляді жінки, що народжує (в Чатал-Хююці вона зображується народжуючою голови биків і баранів). Образ Богині-матері є «проекцією» зрілої стадії життя жінки, на відміну від двох інших — образів юної Діви і старої Прародительки. Цей культ дожив до історичних часів у збірному образі Великої Матері Близького Сходу і греко-римського світу. Релігійна спадкоємність його виразно простежується в образах таких відомих богинь, як Ісіда, Нут і Маат в Єгипті; Іштар, Астарта і Ліліт і регіоні Родючого Півмісяця; Деметра, Кора і Гера в Греції; Атаргатіс, Церера і Кібела в Римі.

Богиня-Мати не має рівновеликого собі чоловіка, вона може породжувати його, брати в чоловіки і потім губити (давньогрецькі Гея і Уран). Інший варіант — вона проковтує своє дитя і вагітніє від цього (єгипетська Нут).

У більш пізній період, коли в релігії провідне місце зайняли боги, а не богині, культ Богині-Матері часто набуває оргіастичний характер. Прихильники міфологічної школи вважають, що традиція вшанування Богині-матері знайшла відображення в образах Цариці Небесної, каббалістичної Шехіни та християнської Богородиці-Мадонни[3].

Богиня-мати в різних міфологіяхРедагувати

Вірменська міфологіяРедагувати

  • Анаїт — богиня-матір, богиня родючості й любові.

Африканська міфологіяРедагувати

Галлська міфологіяРедагувати

Грецька міфологіяРедагувати

Давньоарабська міфологіяРедагувати

Єгипетська міфологіяРедагувати

Зороастрійська міфологіяРедагувати

  • Анаїта — богиня чистоти і непорочності

Індуїстська міфологіяРедагувати

Кельтська міфологіяРедагувати

 
Статуетка «Великої богині» з Чатал-Хююка (7500 р. до н. е. — 5700 р. до н. е.)

Малоазійський міфологіяРедагувати

Міфологія КавказуРедагувати

Міфологія Центральної АмерикиРедагувати

Міфологія Південної АмерикиРедагувати

Римська міфологіяРедагувати

Слов'янська міфологіяРедагувати

  • Мати - Сира Земля — прародителька людини і всього живого.
  • Мокоша, Мока — богиня шлюбу та пологів, богиня долі, пряха, що пряде нескінченну пряжу
  • Лада — богиня весни, весняної оранки та сівби, покровителька шлюбу і кохання
  • Рожаниці — жіночі божества родючості, покровительки роду, родини, домашнього вогнища

Тюркська міфологіяРедагувати

Шумеро-аккадська міфологіяРедагувати

Міфологія модернуРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Горшунова О. В. Священні дерева Ходжі Барора. Фітолатрія і культ жіночого божества в Середній Азії//Етнографічний огляд. 2008, № 1. Сс.71-82.
  2. Горшунова О. В. Ідея двох начал в культі родючості у народів Середньої Азії//Середньоазіатський етнографічний збірник. Ред. В. І. Бушков. Москва: Наука, 2001. Сс. 219—231.
  3. Горшунова О. В. Жіноче божество в системі релігійно-світоглядних уявлень народів Середньої Азії. М .: ІЕА РАН, 2007. — С. 380.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати