Відкрити головне меню

Палеолітична Венера — первісні статуетки жінок, які виготовляли первісні люди. Назва застосовується для окреслення фігурок оголених жінок з дуже повними формами, що пов'язані з культом родючості і походять з часів пізнього палеоліту. Поширені на територіях від Піренеїв до Уралу[1].

Типи венерРедагувати

Історія дослідженняРедагувати

Перші археологічні знахідки венер датуються 1864 роком. Вони були знайдені маркізом де Вібре в Ложері-Бас, у південно-західній Франції.  1894 року Едуард П'єт у печерному житлі на території французького містечка Брассемпуі знаходить ще одну фігурку такого типу і називає її «Венерою Брассемпуйською». Відома «Венера Вілендорфська» була знайдена 1908 року у покладах лесу в долині австрійського Дунаю.

У  2008 році археологи Тюбінгенського університету знайшли шість фрагментів 6-сантиметрової фігурки у печері Холе-Фельс, що у Німеччині. Звідси й назва чергової венери – «Венера із Холе-Фельсу». Висічена вона із бивня мамонта, датується 35 тисячоліттям до н. е. і вважається найдавнішою венерою.

«Венера із Тан-Тана» датується 300—500 тис. років до н. е., однак це досі не доведено.

 Вчені ХХ ст,, котрі займалися вивченням цих статуеток, вважали їх ідеалами краси тогочасного суспільства, тому й охрестили ці фігурки на честь римської богині краси Венери.

Ідейні засадиРедагувати

Подібні пам'ятки дрібної пластики виявлені у багатьох регіонах світу. Взагалі у культурах поширений мотив оголеної жінки — невеличкі статуетки, переважно вирізьблені з мамонтової кістки, поширені на просторах Європи та Азії до Забайкалля.

Зовнішній виглядРедагувати

Одним із видів пізньопалеолітичного мистецтва є скульптурні зображення малих форм. Здебільшого це образ жінки (також зустрічаються антропоморфні фігури без ознак статі, тварини, птахи). Ці скульптури невеликі, всього 5-12 см, вирізані із кістки чи каменю, трапляються також із бивнів мамонта, — фігурки оголеної жінки в повний ріст із складеними на животі руками.

Скульптор нехтує іншими частинами тіла, зображаючи лише суто жіноче начало – груди, стегна, живіт. Трапляються фігурки з головою, однак без промальованого обличчя.

Сама ж скульптура виготовлена так, що утворює ромб. Якщо ж навколо ромба описати коло(із центром у тому ж таки ромбі), то в окреслене коло вміщаються форми великих грудей, живота і нижніх ліній торса. Це типово для «Віллендорфської Венери» (Австрія), «Венери із Леспюг» (Франція), і «Венери із Костенок» (на Дону, Росія). Датуються ці знахідки близько 20 тис. років до н. е.[2]

Відомі дві групи таких статуеток: європейська і сибірська. У європейській групі жінку зображено із  яскраво вираженими особливостями жіночого тіла: звисаючі груди, масивні стегна, випуклий живіт. Сибірська група не має таких форм. Фігурки цієї групи більш видовжені, із завуженими стегнами і плечима.

Палеолітичні венери також представлені трьома типами:

  • класичні — зображають жінку правильної тілобудови;
  • худорляві — зображають жінку з більш видовженими пропорціями, з подовженими ногами і тулубом;
  • пишні — зображають жінку із великими грудьми, яскраво вираженими стегнами і об'ємним животом.[3]. Також виділяють чотири великі центри такого мистецтва: піренейсько-дордонський, дунайсько-моравський, деснинсько-донський і ангарський[3].

Знахідки Венер на території УкраїниРедагувати

Чільне місце в мистецтві пізнього палеоліту в контексті  палеолітичних венер посідає стоянка в Мізині. Фігурки звідти вирізняються своїм особливим орнаментом — саме в Мізині виявлені пам'ятки, вперше декоровані орнаментом з використанням меандру. Знайдені жіночі фігурки у Мізині оздоблені таким меандром.


ПриміткиРедагувати

  1. Міфологічні уявлення мисливців пізнього палеоліту на сучасних українських землях
  2. Пластика пізнього палеоліту на півдні Східної Європи. Архів оригіналу за 16 березень 2015. Процитовано 26 грудень 2015. 
  3. а б Мартынов А. И. Археология: Учебник/А. И. Мартынов. — 5-е изд., перераб. — М.: Высш. шк., 2005. — 447 с. — ISBN 5-06-005131-5

ПосиланняРедагувати