Відкрити головне меню
Бетельгейзе
Position Alpha Ori.png
Положення у сузір'ї Оріона
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Оріон
Пряме піднесення 05h 55m 10,3s
Схилення +07° 24′ 25″
Видима зоряна величина (V) от +0,2 до +1,2
Характеристики
Спектральний клас M2Iab
Показник кольору (B−V) 1,86
Показник кольору (U−B) 2,06
Тип змінності SR c (Напівправильна)
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +21,0 км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 27,33 мас/р
Схил.: 10,86 мас/р
Паралакс (π) 7,63 ± 1,64 мас
Відстань ≈ 430 св. р.
(≈ 130 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
−5,14
Фізичні характеристики
Маса 17 M
Радіус 650 R
Світність 40 000—100 000
(болометрична) L
Ефективна температура 3600 K
Вік 0,6 млрд. років
Інші позначення
Alpha Orionis, 58 Ori, HR 2061, BD+7°1055, HD 39801, SAO 113271, FK5 224, HIP 27989.
Посилання
SIMBADдані для HD39801

Бетельге́йзе (Alpha Orionis, α Ori) — друга за яскравістю зоря в сузір'ї Оріона, десята — списку найяскравіших зір на нічному небі. Разом із СіріусомВеликого Пса, −1,46m), та ПроціономМалого Пса, 0,38m) утворює астеризм Зимовий Трикутник в екваторіальній частині неба та є центром астеризму Зимове Коло.

Зміст

НазваРедагувати

Назва походить від арабського слова إبط الجوزاء  - «пахва», що позначає розташуванням зорі у фігурі Оріона. Існує варіант перекладу назви як يد الجوزاء   - «Рука Близнюка».

2016 року Міжнародний астрономічний союз створив робочу групу щодо назв зір (англ. WGSN — Working Group on Star Names), щоби стандартизувати та каталогізувати власні назви зір для потреб міжнародної астрономічної спільноти; перший опублікований WGSN список[1] закріплював назву Betelgeuse для цієї зорі. Під цією ж назвою вона внесена до IAU Catalog of Star Names.[2]

ХарактеристикаРедагувати

Бетельгейзе — червоний надгігант, напіврегулярна змінна зоря, блиск якої змінюється від 0,2m до 1,2m й у середньому становить близько 0,7m. Відстань до зорі становить приблизно 430 св. років, а її світність у 14 000 разів більша сонячної[джерело?]. Це одна з найбільших відомих зір: якби її розташувати на місці Сонця, то в мінімальному розмірі вона заповнила б орбіту Марса, а в максимальному — досягала б орбіти Юпітера. Об'єм Бетельгейзе щонайменше в 160 млн разів перевищує сонячний; маса зорі перевищує масу Сонця у 15-20 разів. Один оберт навколо своєї осі Бетельгейзе здійснює за 17 років.

Історія спостереженьРедагувати

Червоний колір Бетельгейзе був помічений ще в античності: про нього, зокрема, згадував давньогрецький вчений Клавдій Птолемей. Цікаво, що три століття до Птолемея астрономи Давнього Китаю [3] визначали колір зорі, як жовтий. У ХІХ столітті, до появи сучасної системи класифікації зір, італійський астроном, священник Анджело Секкі у своїй класифікації відніс Бетельгейзе до ІІІ[4] класу зір (помаранчеві та червоні гіганти).

Вперше зміна блиску Бетельгейзе була описана Джоном Гершелем у його праці «Нариси з астрономії» (Outlines of Astronomy, 1849). Вчений спостерігав цикли зміни блиску Бетельгейзе у 1836-1852 роках та описав максимуми блиску у 1837 та 1839 роках, коли вона стала яскравішою за Рігель[джерело?].

У записах Американської асоціації спостерігачів змінних зір (AAVSO) зафіксовано максимум яскравості 0,2m у 1933 та 1942 році, та мінімум 1,2m у 1927 та 1941 роках.

13 грудня 1920 року американський фізик Майкельсон та астроном Піз в обсерваторії Маунт-Вілсон за допомогою астрономічного інтерферометру виміряли видимий із Землі кутовий розмір зорі, що склав 0,047"[5].

Бетельгейзе стала першою після Сонця зорею, для якої було отримано зображення диска та плям на ньому: спочатку за допомогою телескопів Stratoscope[6][відсутнє в джерелі] [7] та пізніше, у 1997-2000 роках, телескопом COAST[8].

Спостереження у високій роздільній здатності, зроблені супутником AKARI, виявили навколо Бетельгейзе ударну хвилю, що виникає внаслідок руху зорі в міжзоряному середовищі. Інтенсивний зоряний вітер, характерний для зір на пізній стадії еволюції, зіштовхується з навколишнім середовищем. На зйомці в інфрачервоному випромінюванні це помітно у вигляді дуг навколо зорі. Розмір і вигляд цих дуг дозволили оцінити швидкість Бетельгейзе відносно навколишнього середовища: близько 30 км/с [9]

Лауреат Нобелівської премії з фізики Чарлз Гард Таунс планує продовжувати моніторинг Бетельгейзе за допомогою спеціального спектрометра для інтерферометра [10].

ВидимістьРедагувати

У нічному небі Бетельгейзе досить легко помітити неозброєним оком унаслідок її червоно-помаранчевого кольору. У Північній півкулі, починаючи з січня, Бетельгейзе піднімається на східній стороні неба після заходу сонця. У середині вересня до середини березня вона видима практично в кожній точці земної кулі, за винятком декількох дослідницьких станцій в Антарктиді на південь від широти 82°. У травні (для помірних північних широт) або червні (для південних широт), зорю можна спостерігати низько на західному горизонті після заходу сонця; від середини серпня її видно у передсвітанкові години. У червні-липні Бетельгейзе ховається в денному світлі й невидима для неозброєного ока (її можна побачити лише в телескоп).

Найкращим часом для спостереження вважається середина грудня.

ЕволюціяРедагувати

Бетельгейзе є червоним надгігантом, який еволюціонував від O-зорі головної послідовності. Із фізичних характеристик зорі (розміру, спектрального класу, кольору) видно, що Бетельгейзе перебуває на завершальній стадії еволюції й невдовзі завершить своє існування спалахом наднової. Можливо, Бетельгейзе перетвориться на білого карлика. Варіанти залежать від маси та інших фізичних параметрів цієї зорі.

У разі спалаху зоря може збільшити свою яскравість до −9m, що приблизно дорівнює яскравості півмісяця. Після вибуху блиск поступово спадатиме, що зробить зорю невидимою неозброєним оком. За кілька століть на місці плеча Оріона з'явиться туманність.

Згадки в культуріРедагувати

Назва фільму Бітлджус (Beetlejuice, 1988) є алюзію на назву зорі[джерело?].

У книзі та фільмі Путівник Галактикою, Форд Префект походить з «планети неподалік Бетельгейзе».

ПосиланняРедагувати

  1. Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1. 
  2. IAU Catalog of Star Names. 
  3. Information, Reed Business (22 October 1981). Ancient Chinese Suggest Betelgeuse is a Young Star. New Scientist 92 (1276): 238. 
  4. http://www.nationalpubliclibrary.com/articles/Secchi_classes
  5. https://books.google.com.ua/books?id=pG_7AgAAQBAJ&pg=PA280&lpg=PA280&dq=кутовий+діаметр+Бетельгейзе++1920&source=bl&ots=-6zy0Yzsgh&sig=f1DPA-F1R8od_APly0scPiDwc7U&hl=ru&sa=X&ved=0ahUKEwjpoYD4667UAhXkIJoKHcN3AYQQ6AEILTAC#v=onepage&q=кутовий%20діаметр%20Бетельгейзе%20%201920&f=false
  6. NASM Space Artifacts: Stratoscope I Primary Mirror. Процитовано 18.08.2017. 
  7. Space History Division (DHD/DL 7/98). NASM Space Artifacts: Stratoscope II Model, 1:16 scale. Smithsonian, National Air and Space Museum. Процитовано 18.08.2017. 
  8. http://www.mrao.cam.ac.uk/outreach/radio-telescopes/coast/coast-astronomical-results/surface-imaging-of-betelgeuse/
  9. http://www.esa.int/Our_Activities/Space_Science/Akari_infrared_space_telescope_latest_science_highlights
  10. http://iopscience.iop.org/article/10.1088/0004-637X/697/2/L127/meta;jsessionid=67BED4E1DF754B97877691180479BFEE.c1.iopscience.cld.iop.org