Бетельгейзе
Position Alpha Ori.png
Положення у сузір'ї Оріона
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Оріон
Пряме піднесення 05h 55m 10,3s
Схилення +07° 24′ 25″
Видима зоряна величина (V) от +0,2 до +1,2
Характеристики
Спектральний клас M2Iab
Показник кольору (B−V) 1,86
Показник кольору (U−B) 2,06
Тип змінності SR c (Напівправильна)
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +21,0 км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 27,33 мас/р
Схил.: 10,86 мас/р
Паралакс (π) 7,63 ± 1,64 мас
Відстань ≈ 642 св. р.
(≈ 197[1] пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
−5,14
Фізичні характеристики
Маса 17 M
Радіус 650 R
Світність 40 000—100 000
(болометрична) L
Ефективна температура 3600 K
Вік 0,6 млрд. років
Інші позначення
Alpha Orionis, 58 Ori, HR 2061, BD+7°1055, HD 39801, SAO 113271, FK5 224, HIP 27989.
Посилання
SIMBADдані для HD39801

Бетельге́йзе (Alpha Orionis, α Ori) — друга за яскравістю зоря в сузір'ї Оріона, десята — списку найяскравіших зір на нічному небі. Разом із СіріусомВеликого Пса, −1,46m), та ПроціономМалого Пса, 0,38m) утворює астеризм Зимовий Трикутник в екваторіальній частині неба та є центром астеризму Зимове Коло.

НазваРедагувати

Назва походить від арабського слова إبط الجوزاء  — «пахва», що позначає розташуванням зорі у фігурі Оріона. Існує варіант перекладу назви як يد الجوزاء   — «Рука Близнюка».

2016 року Міжнародний астрономічний союз створив робочу групу щодо назв зір (англ. WGSN — Working Group on Star Names), щоби стандартизувати та каталогізувати власні назви зір для потреб міжнародної астрономічної спільноти; перший опублікований WGSN список[2] закріплював назву Betelgeuse для цієї зорі. Під цією ж назвою вона внесена до IAU Catalog of Star Names[3].

ХарактеристикаРедагувати

Бетельгейзе — червоний надгігант, напіврегулярна змінна зоря, блиск якої змінюється від 0,2m до 1,2m й у середньому становить близько 0,7m. Відстань до зорі становить приблизно 430 св. років, а її світність — 40 000—100 000 світності Сонця (болометрична). Це одна з найбільших відомих зір: якби її розташувати на місці Сонця, то в мінімальному розмірі вона заповнила б орбіту Марса, а в максимальному — досягала б орбіти Юпітера. Об'єм Бетельгейзе щонайменше в 160 млн разів перевищує сонячний; маса зорі перевищує масу Сонця у 15-20 разів. Один оберт навколо своєї осі Бетельгейзе здійснює за 17 років.

Історія спостереженьРедагувати

Червоний колір Бетельгейзе був помічений ще в античності: про нього, зокрема, згадував давньогрецький вчений Клавдій Птолемей. Цікаво, що три століття до Птолемея астрономи Давнього Китаю[4] визначали колір зорі, як жовтий. У XIX столітті, до появи сучасної системи класифікації зір, італійський астроном, священник Анджело Секкі у своїй класифікації відніс Бетельгейзе до ІІІ[5] класу зір (помаранчеві та червоні гіганти).

Вперше зміна блиску Бетельгейзе була описана Джоном Гершелем у його праці «Нариси з астрономії» (Outlines of Astronomy, 1849). Вчений спостерігав цикли зміни блиску Бетельгейзе у 1836—1852 роках та описав максимуми блиску у 1837 та 1839 роках, коли вона стала яскравішою за Рігель[джерело?].

У записах Американської асоціації спостерігачів змінних зір (AAVSO) зафіксовано максимум яскравості 0,2m у 1933 та 1942 році, та мінімум 1,2m у 1927 та 1941 роках.

13 грудня 1920 року американський фізик Майкельсон та астроном Піз в обсерваторії Маунт-Вілсон за допомогою астрономічного інтерферометра виміряли видимий із Землі кутовий розмір зорі, що склав 0,047"[6].

Бетельгейзе стала першою після Сонця зорею, для якої було отримано зображення диска та плям на ньому: спочатку за допомогою телескопів Stratoscope[7][відсутнє в джерелі][8] та пізніше, у 1997—2000 роках, телескопом COAST[9].

Спостереження у високій роздільній здатності, зроблені супутником AKARI, виявили навколо Бетельгейзе ударну хвилю, що виникає внаслідок руху зорі в міжзоряному середовищі. Інтенсивний зоряний вітер, характерний для зір на пізній стадії еволюції, зіштовхується з навколишнім середовищем. На зйомці в інфрачервоному випромінюванні це помітно у вигляді дуг навколо зорі. Розмір і вигляд цих дуг дозволили оцінити швидкість Бетельгейзе відносно навколишнього середовища: близько 30 км/с[10].

Лауреат Нобелівської премії з фізики Чарлз Гард Таунс планує продовжувати моніторинг Бетельгейзе за допомогою спеціального спектрометра для інтерферометра[11].

ВидимістьРедагувати

У нічному небі Бетельгейзе досить легко помітити неозброєним оком унаслідок її червоно-помаранчевого кольору. У Північній півкулі, починаючи з січня, Бетельгейзе піднімається на східній стороні неба після заходу сонця. У середині вересня до середини березня вона видима практично в кожній точці земної кулі, за винятком декількох дослідницьких станцій в Антарктиді на південь від широти 82°. У травні (для помірних північних широт) або червні (для південних широт), зорю можна спостерігати низько на західному горизонті після заходу сонця; від середини серпня її видно у передсвітанкові години. У червні-липні Бетельгейзе ховається в денному світлі й невидима для неозброєного ока (її можна побачити лише в телескоп).

Найкращим часом для спостереження вважається середина грудня.

ЕволюціяРедагувати

Бетельгейзе є червоним надгігантом, який еволюціонував від O-зорі головної послідовності. Із фізичних характеристик зорі (розміру, спектрального класу, кольору) видно, що Бетельгейзе перебуває на завершальній стадії еволюції й невдовзі завершить своє існування спалахом наднової[12]. Можливо, Бетельгейзе перетвориться на білого карлика. Варіанти залежать від маси та інших фізичних параметрів цієї зорі.

У разі спалаху зоря може збільшити свою яскравість до −9m, що приблизно дорівнює яскравості півмісяця. Після вибуху блиск поступово спадатиме, що зробить зорю невидимою неозброєним оком. За кілька століть на місці плеча Оріона з'явиться туманність.

Згадки в культуріРедагувати

Назва фільму Бітлджус (Beetlejuice, 1988) є алюзію на назву зорі[13].

У книзі та фільмі «Путівник Галактикою» Форд Префект походить із «планети неподалік Бетельгейзе».

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Graham M. Harper, Alexander Brown, Edward F. Guinan (квітень 2008). A New VLA-Hipparcos Distance to Betelgeuse and its Implications. The Astronomical Journal 135 (4). с. 1430–1440. doi:10.1088/0004-6256/135/4/1430. 
  2. Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1. 
  3. IAU Catalog of Star Names. 
  4. Information, Reed Business (22 October 1981). Ancient Chinese Suggest Betelgeuse is a Young Star. New Scientist 92 (1276): 238. 
  5. http://www.nationalpubliclibrary.com/articles/Secchi_classes
  6. https://books.google.com.ua/books?id=pG_7AgAAQBAJ&pg=PA280&lpg=PA280&dq=кутовий+діаметр+Бетельгейзе++1920&source=bl&ots=-6zy0Yzsgh&sig=f1DPA-F1R8od_APly0scPiDwc7U&hl=ru&sa=X&ved=0ahUKEwjpoYD4667UAhXkIJoKHcN3AYQQ6AEILTAC#v=onepage&q=кутовий%20діаметр%20Бетельгейзе%20%201920&f=false
  7. NASM Space Artifacts: Stratoscope I Primary Mirror. Процитовано 18.08.2017. 
  8. Space History Division (DHD/DL 7/98). NASM Space Artifacts: Stratoscope II Model, 1:16 scale. Smithsonian, National Air and Space Museum. Процитовано 18.08.2017. 
  9. http://www.mrao.cam.ac.uk/outreach/radio-telescopes/coast/coast-astronomical-results/surface-imaging-of-betelgeuse/
  10. http://www.esa.int/Our_Activities/Space_Science/Akari_infrared_space_telescope_latest_science_highlights
  11. http://iopscience.iop.org/article/10.1088/0004-637X/697/2/L127/meta;jsessionid=67BED4E1DF754B97877691180479BFEE.c1.iopscience.cld.iop.org
  12. Вчені спрогнозували потужний вибух зірки в небі: коли він станеться
  13. https://beetlejuice.fandom.com/wiki/Betelgeuse