Відкрити головне меню

Бербери

корінна північноафриканська етнічна група
(Перенаправлено з Бербер)

Бербери, або Амазиги[21] (бербер. ⵉⵎⴰⵣⵉⵖⵏ, Imaziɣen) — корінна етнічна група Північної Африки. Бербери проживають на території, що простягається від Атлантичного океану до Оази Сива, що в Єгипті, від Середземного моря до річки Нігер. Вони розмовляють берберськими мовами, що є гілкою сім'ї афразійських мов. В сьомому столітті відбулося Арабське завоювання Північної Африки, тому в більшості берберів, що проживали в Магрибі змінилася рідна мова, утворилися діалекти. Після колонізації Північної Африки Францією французьке управління успішно інтегрувало французьку мову в Алжирі, роблячи її офіційною національною мовою та вимагаючи, аби все навчання проводилося французькою.[22] Іноземні мови, зокрема Французька та Іспанська, унаслідувані від європейських колоністів, використовуються більшістю освічених берберів (елітою) в Алжирі та Марокко у формальному контексті, такому, як висока освіта або бізнес.

Бербери Амазиги ⵉⵎⴰⵣⵉⵖⵏ Imaziɣen
Nomadic Berber in Morocco.jpg
Бербер-кочівник в Марокко
Кількість від 25 до 36 млн чол., або від 38 до 50 млн чол.
Ареал Марокко від 13[1] до 20[2][3] млн. чол., або 27 078 593 чол.[4]
Алжир від 9[1] до ≈13[5] млн. чол., або 32 320 000 чол.[6]
Франція більш ніж 2 млн чол.[7]
Нігер 1,620,000[8]
Малі 850,000[9]
Лівія 3,850,000[10]
Мавританія 114,000[11]
Туніс 110,000[12] або >6,589,652[13]
Буркіна-Фасо 50,000[14]
Єгипет 34,000[15] або 1,826,580[16]
Канада 25,885[17]
Ізраїль 3,500[18]
Мова Берберські мови (Тамазит); записується тифіназьким алфавітом
Релігія Більшість — Іслам (Сунізм, Шиїзм та Ібадити)
Меншість — Апатеїзм, Християнство[19][20]

Сьогодні більшість берберів проживає в північноафриканських країнах: здебільшого в Алжирі та Марокко;[23] деякі невеликі поселення є також в Нігері, Малі, Лівії, Мавританії, Тунісі, Буркіна-Фасо та Єгипті; також є великі діаспори у Франції, Канаді, Бельгії, Нідерландах, Німеччині та інших країнах Європи.[24][25]

Берберська самобутність зазвичай ширша, ніж мова та етнос, і охоплює всю історію та географію Північної Африки. Бербери не є цілісним етносом, і це поняття охоплює цілий спектр фенотипів, спільнот та походжень. Силою, що їх об'єднує є їхня мова, колективна самоідентифікація та самоасоціація з берберським спадком та історією.

У Північній Африці проживає від 25 до 30 мільйонів людей, що розмовляють берберськими мовами.[23] Число етнічних берберів (включаючи тих, що не розмовляють берберськими мовами) є набагато більшим, бо велика їх частина протягом багатьох десятиліть та століть навчилися інших мов (асимілювалися), і вже не розмовляють жодною з берберських. Більшість мешканців Північної Африки вважаються корінними берберами, хоча внаслідок арабізації більшість етнічних берберів ідентифікують себе як Арабізовані Бербери.[26][27]

Бербери називають себе імазигами (a-Mazigh), що можливо означає «вільні люди», або «благородні люди».[24] Назву, яку вони мають зараз, скоріше за все, дали їм римляни, що з латинської означає «незрозуміло говорити», оскільки на той час бербери не розмовляли ні латиною, не грецькою мовою. Можна провести паралелі з тим, як римляни називали усіх диких народів: «варвари». Деякі з найвідоміших берберів були нумідійськими царями: Масинісса, Югурта; берберо-римськими авторами: Апулей, Августин Аврелій; та берберо-римськими генералами: Лусій Квієт, що брав участь в Другій Юдейській війні (115—117 рр). Дакія аль-Кахіна була берберським релігійним та військовим лідером, що керувала жорстоким повстанням проти мусульмансько-арабської експансії Північної Африки. Кусаіла — чоловік, що проживав у 17-ому столітті — був лідером Аврабських племен берберів та королем Санхаджійської держави.

Список найвідоміших берберів в історії включає в себе Юсуфа ібн Ташфіна — короля Альморавідської імперії; Таріка ібн Зіяда — генерала, що підкорив Іспанію; Аббаса ібн Фірнаса — плодовитого винахідника та піонера в авіації; Ібн Батуту — середньовічного мандрівника, що подорожував на найдовшу дистанцію, про яку тільки чули в його час.

НазваРедагувати

Назва «Бербер» походить від латинської мови (лат. barbarus (варвар)) та від грецька мова (грец. bàrbaros, βάρβαρος)[28]. Історія каже, що вперше термін «барбар» був використаний Римським консулом в Африці, аби описати Нумідію.[29] Використання терміну «берберський» поширилося, з приходом Вандалів в Африку, під час їхніх великих завоювань. Мусульманські історики деякий час після цього також згадували такий термін. Використання терміну «Berbers» в англомовній літературі розпочалося в 19-ому столітті, чим замінило більш давніший «Barbary» (Барбарія). Бербери були МаврамиMauri»), на яких посилались в Мосарабська хроніка 754 під час Арабського завоювання Піренейського півстрова, перед тим, як їх стали називати терміном Moorsанглійській мові) та Morosіспанській) в хартіях й хроніках експансії християнами іберійських королівств. Цим же терміном користувалися, щоби посилатися на Аль-Андалус (мусульманську державу на Піренейському півострові), на Північну Африку і її мешканців, та й на мусульман загалом.

Історик Абрагам Ісаак Ларедо[30] припускає, що назва Амазиги пішла від імені Мезеґ, що є перекладом ім'я біблійного предка Дедана, сина Шеби в Тарґумі. Згідно з Левом Африканським, назва «Амазиг» означає «вільна людина», однак справжнє походження є спірним, і етимологи не можуть дійти єдиної згоди щодо цього.

Єгиптяни, греки, римляни та візантійці згадували багато інших племен зі схожими назвами, що проживати в Північній Африці — місці, де й жили та живуть бербери. Назви цих племен відрізняються від класичних ресурсів, але, схоже, всі вони пов'язуються з тим, що сьогодні ми маємо на увазі під назвою Амазиги.

ПередісторіяРедагувати

 
Малюнок в горах Ахаггар

Магриб і західна частина Північної Африки в цілому, як припускають, була заселена берберами від, якнайдавніше 10,000 року до н. е.[31] Вік північноафриканських печерних малюнків, що були знайдені в регіоні Тассілін-Адджер, оцінюється в 12 тисяч років. Інші були знайдені в Тадрарт-Акакус в Лівійській пустелі. Неолітичне суспільство відмічено початком процесу одомашнення диких тварин та натуральним господарством, що розвивалося в Сахарі та Середземноморському регіоні північної Африки (Магриб) у 6000-2000 роках до н. е. Цей спосіб життя, зображений у печерних малюнках гір Тассілін-Адджер у південно-східному Алжирі, домінував у Магрибі аж до початку класичного періоду. Перші приклади письма Тифінаг також були знайдені в регіоні Оран.[32] Протягом доримської епохи існувало кілька незалежних берберських держав, таких як Массиліі.[33][34][35][36][37]

ІсторіяРедагувати

ПоходженняРедагувати

АнтичністьРедагувати

НумідіяРедагувати

МавританіяРедагувати

СередньовіччяРедагувати

Бербери та Ісламське завоюванняРедагувати

Бербери в Аль-АндалузіРедагувати

СучасністьРедагувати

Сучасна демографіяРедагувати

ДіаспораРедагувати

МовиРедагувати

ПоширенняРедагувати

Хоча більшість мешканців Магрибу є нащадками Берберів, лише деякі «розкидані» етнічні групи успішно зберегли берберські мови. Ця таблиця наводить перелік цих груп.

 
Ібрагім Аґ Альгабіб, народжений батьками-туарегами з північного Малі
 
Зінедін Зідан, народжений берберськими батьками з Алжиру
Основні групи берберів
Група Країна Примітки
Блідські бербери   в центральному Алжирі
Шауя   в основному проживають у східному Алжирі
Шенінійські та Двіратські бербери  
Шенуйські бербери   ори Варшаніс[en] та Шенуя (західний Алжир)
Шильха   гори Атлас
Джербійські бербери   розмовляють мовою Джерба
Кабіли   проживають в Кабілії
Матматійські бербери   східний Туніс
Мозабіти   долина Мзаб (південний Алжир)
Нафусі  західна Лівія
Ріфи   північне Марокко з меншістю в Алжирі
Санхаджі       південно-західна Мавританія, Атлас, східне Марокко та північний Сенегал
  Оаза Сива
Тлемсенські бербери   західний Алжир
Tuareg           Сахара (південний Алжир та північ Сахелю)
Заяни   Середній Атлас Марокко
Зенати   центрально-західний Алжир
Зувараси   північно-західна Лівія

Релігія та віраРедагувати

Згадки в ісламській історіїРедагувати

Згадки в християнській історіїРедагувати

Дохристиянська ераРедагувати

Традиційні берберські релігії — древній та традиційних набір вірувань та божеств, що притримувались берберськими автохтонами. Багато вірувань розвивалися локально, в той же час, як інші мали широкий контакт з африканськими традиційними релігіями (такими, як релігія Стародавнього Єгипту), або наслідували релігію Карфагену, юдаїзм, іберійську міфологію та елліністичні релігії. Більшість впливу прийшло з Ісламу та арабської міфології під час середніх віків. Деякі давні берберські вірування існують і сьогодні, точно в межах берберської культури та традицій.

АрхітектураРедагувати

Гадамес

КультураРедагувати

КухняРедагувати

МузикаРедагувати

ФестиваліРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б http://www.britannica.com/topic/Berber
  2. Morocco's Berbers Battle to Keep From Losing Their Culture / Arab minority forces majority to abandon native language.Peter Prengaman, Chronicle Foreign Service.March 16, 2001 [1]
  3. Teens in Morocco, Sandy Donovan, Compass point books, Minneapolis, United States,2008,p.42
  4. Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Процитовано 19 July 2016. ; 80 % of population
  5. Algeria reinstates term limit and recognises Berber language. BBC News. 
  6. Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Процитовано 16 July 2016. ; 80 % of population
  7. http://archive.wikiwix.com/cache/?url=http%3A%2F%2Fwww.dglflf.culture.gouv.fr%2Flgfrance%2Flgfrance_presentation.htm
  8. The World Factbook. 
  9. The World Factbook. 
  10. Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Процитовано 16 July 2016. ; >60 % of population of 6,416,776
  11. Joshua Project. Tuareg, Tamasheq in Mauritania. 
  12. The World Factbook. 
  13. Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Процитовано 16 July 2016. ; >60 % of population
  14. Joshua Project. Tuareg, Tamasheq in Burkina Faso. 
  15. Joshua Project. Berber, Siwa in Egypt. 
  16. Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Процитовано 16 July 2016. 
  17. Statistics Canada: 2011 National Household Survey: Data tables
  18. Shokeid, Moshe. The Dual Heritage: Immigrants from the Atlas Mountains in an Israeli Village.
  19. Believers in Christ from a Muslim Background: A Global Census | Duane A Miller Botero - Academia.edu. academia.edu. Процитовано 27 March 2016. 
  20. *(фр.) Sadek Lekdja, Christianity in Kabylie, Radio France Internationale, 7 mai 2001
  21. Амазиги, вони ж бербери - білі племена Африки, забута гілка арійського народу. "СПАДЩИНА ПРЕДКІВ". 16 грудня 2015. Архів оригіналу за 1 серпень 2016. Процитовано 1 серпень 2016. 
  22. Briggs, Carina Lynn (2010). Language, Identity, and Literary Expression in Algeria. Chapel Hill: University of North Carolina. Процитовано 12 November 2014. 
  23. а б North Africa's Berbers get boost from Arab Spring. Fox News. 5 May 2012. Процитовано 8 December 2013. 
  24. а б Morocco's Berbers Battle to Keep From Losing Their Culture. San Francisco Chronicle. March 16, 2001.
  25. Berbers: The Proud Raiders. BBC World Service.
  26. The World Factbook. 
  27. Tore Kjeilen. Berbers - LookLex Encyclopaedia. 
  28. Its ultimate etymological identity with barbarian is uncertain,[джерело?], Byzantine Greek βαρβαρία «land of barbarians» since the Middle Ages.
  29. Untitled Document. Процитовано 2 May 2015. 
  30. Abraham Isaac Laredo, Bereberos y Hebreos en Marruecos. Madrid: Instituto de Estudios Africanos. 1954. 
  31. Hsain Ilahiane, Historical Dictionary of the Berbers (Imazighen)(2006), p. 112, ISBN 0810864908
  32. Estes,Tiliouine, Richard J,Habib (2016). The State of Social Progress of Islamic Societies: Social, Economic. Springer. с. 115. ISBN 9783319247724. 
  33. Histoire de l'émigration kabyle en France au XXe siècleréalités culturelles … De Karina Slimani-Direche
  34. Histoire de l'émigration kabyle en France au XXe siècle. Процитовано 2 May 2015. 
  35. Les cultures du Maghreb De Maria Angels Roque, Paul Balta, Mohammed Arkoun
  36. Dialogues d'histoire ancienne à l'Université de Besançon, Centre de recherches d'histoire ancienne
  37. Les cultures du Maghreb de Maria Angels Roque, Paul Balta et Mohammed Arkoun
  38. Montagu Colvin, Howard. Architecture and the After-life. 1991, page 26