Бандера Андрій Михайлович

священик УГКЦ, культурно-громадський діяч, політик

Андрі́й Миха́йлович Банде́ра (11 грудня 1882, м. Стрий, Львівщина — 10 липня 1941, Київ) — священик УГКЦ, капелан, культурно-громадський діяч, політик Західноукранської Народної Республіки, ветеран Українсько-польської війни. Батько Богдана, Василя, Володимири, Марти-Марії, Оксани, Олександра і Степана Бандерів.

Андрій Михайлович Бандера
Андрій Михайлович Бандера
Бандера Андрій.jpg

Андрій Бандера
Народився 11 грудня 1882(1882-12-11)
Стрий
Помер 10 липня 1941(1941-07-10) (58 років)
Київ
Країна ЗУНР ЗУНР
Приналежність Flag of Ukraine.svg УГА
Звання капелана 9-го полку 3-ї бригади 2-го корпусу
Війни / битви Українсько-польська війна

Зміст

ЖиттєписРедагувати

 
Родинний дім Андрія Бандери у Старому Угринові
 
Церква у Старому Угринові, в якій служив о. Андрій

Народився 1882 року у місті Стрий на Львівщині. Батько — Михайло, мати — Євфрозина.

Андрій закінчив Стрийську гімназію в 1901 році, також богословський факультет Львівського університету в 1906 році. Висвячений у 1906 р. Згодом одружився із донькою священика Мирославою Глодзінською[1].

Мав активну політичну позицію ще під час свого навчання у гімназії — вступив до лав УНДП. Під час виборів займався політичною роз'яснювальною роботою серед селян. Член Наукового товариства Тараса Шевченка з 1910 р.[2] Вдома Бандери часто з'їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, зокрема: Павло Глодзінський — один з основників «Маслосоюзу» і «Сільського Господаря» (українські господарські установи), Ярослав Весоловський — посол до Віденського парламенту, скульптор Михайло Гаврилко та інші.

У жовтні — листопаді 1918 року о. Андрій Бандера належав до організаторів української влади в Калуському повіті. Формував з селян довколишніх сіл військові відділи, озброєнні захованою в 1917 році зброєю.

У 1919 р. делегат Української Національної Ради ЗУНР у Станіславі від Калуського повіту,[3] голосував за Акт злуки. Під час українсько-польської війни добровільно вступив в Українську Галицьку Армію. В армії служив капеланом 9-го полку Третьої Бережанської бригади УГА 2-го корпусу19191920 роках).

Від 28 травня до 8 червня 1919 р. разом із сім'єю проживав у Бучачі (в домі родини Гафтковичів[4]), згодом переїхав до с. Ягільниця (нині Чортківського району Тернопільської області).[2]

Влітку 1920 р. повернувся до Галичини. Деякий час переховуватися від польських офіційних органів, з огляду на переслідування ними українських політичних діячів. У 1922 р. від туберкульозу горла померла дружина Андрія Мирослава[5].

У 19201930 — парох Старого Угринова[6], співпрацював у Калуській філії «Сільського господаря».

19301936 — парох у с. Воля-Задеревацька.

19361941 — парох с. Тростянець Долинського повіту.

 
Андрій Бандера. Світлину зроблено після арешту НКВС, 1941 р.

В ніч з 22 на 23 травня[2] або 23 травня 1941[7] був заарештований як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». 5 днів перебував у Станіславській тюрмі і місяць і 13 днів — у Київській.

2 липня 1941 слідство у справі отця Андрія Бандери завершилося. В обвинувальному висновку, складеному слідчими, йшлося про переховування нелегала, наявність націоналістичної літератури, націоналістичні переконання підслідного. Проте першим, отже — головним — звинуваченням священика, було те, що він, «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок». 7 липня відбувся «суд», який тривав менше двох годин. Відповідаючи на питання суддів про своїх дітей, отець Андрій Бандера гордо відповів: «Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».

Після численних катувань був засуджений до розстрілу 8 липня[2] і через три дні розстріляний. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримінальна справа № 61112) — сповідь про себе, свою родину і суспільно-політичне життя в Західній Україні 40-х pp. XX ст. Жодної інформації про місце його поховання справа не містить. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 19371941 років ховали розстріляних НКВС у Києві. За іншими версіями, отець Андрій був розіп'ятий у Станіславській тюрмі або помер у Сибіру.

Реабілітований 8 листопада 1992 року.

ВшануванняРедагувати

На одному з вікон церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Козові на Тернопільщині у 2015 році, а також у церкві села Старий Угринів, де він служив, встановили вітраж із зображенням отця Андрія Бандери[8][9].

При Народному Домі села Середній Угринів створено Парохіяльний молодіжний волонтерський осередок імені отця Андрія Бандери[10]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. О. Андрій Бандера — батько, що виховав Степана Бандеру
  2. а б в г Мельничук Б. Бандера Андрій Михайлович… — С. 73.
  3. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — C. 83. — ISBN 5-7707-7867-9.
  4. Шподарунок І. Шлях родини Бандерів проліг через Бучач // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 111—112. — ISBN 978-966-528-289-1.
  5. Отець Андрій Бандера — лікар людських душ
  6. Старовинні ікони зі Старого Угринова, які зберіг батько Степана Бандери, потребують реставрації
  7. Дем'ян Г. Бандера Андрій Михайлович… — C. 190.
  8.   На Тернопільщині у храмі встановили вітраж із зображенням батька Степана Бандери // ТСН, 19 серпня 2015
  9. У Старому Угринові освятили вітражне зображення отця Андрія Бандери.
  10. На Калущині створять парохіяльний молодіжний волонтерський осередок імені отця Андрія Бандери

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати