Відкрити головне меню
Хронологічна таблиця половецького каменерізного мистецтва ХІ-ХІІІ ст.

Полове́цькі ба́би — намогильні кам'яні статуї половців (кипчаків, куманів), пам'ятки сакрального мистецтва ІХ—ХІІІ ст. До наших днів збереглося понад двох тисяч, розміщених переважно на території України та Південної Росії. Символізували предків і ставилися в спеціально споруджених для них святилищах. Їх зводили зазвичай на вершинах високих курганів або пагорбів. Це були звичайні квадратні або прямокутні загородки, споруджені з каменю. Розміри святилищ залежали, мабуть, від кількості шанованих в нім предків. Частіше за інших ставили дві статуї обличчями, оберненими на схід, — чоловіче і жіноче: родоначальників коша. Зрідка попадалися святилища з скупченням статуй — в кожному не менше 12-15. Біля підніжжя статуй знаходили кістки баранів. Також — половецькі боввани, половецькі скульптури , половецькі антропоморфні скульптури, антропоморфні стели тощо.

Зміст

Історичні джерелаРедагувати

 
Регіони найбільшого скупчення половецьких скульптур раннього періоду. Кружками позначені боввани без рук; квадратами — фігури з контурами рук і чаш
 
Портрет половця ХІІ ст. (Луганськ)
 
Половецька баба ХІ ст. (Луганськ)
 
Кипчацький бовван (Луганськ)
 
Парк-музей половецьких баб (Луганськ)
 
Половецька баба із чашою (Луганськ)
 
Половець із косою (Луганськ)
 
Баба у музеї народної архітектури, побуту та дитячої творчості в с. Прелесне Донецької області
 
«Чорнухинська мадонна» (Луганськ)

На Русі кам'яні статуї називали бабами або бовванами. У «Слові о полку Ігоревім» згадується «тмутараканський бовван». Стародавні орхонські написи, зроблені древніми тюрками Сибіру, повідомляють про балбали. Це слово означає камінь з написом чи малюнком або воїна-героя.

Згадку про кам'яні баби залишив азербайджанський поет ХІІ ст. Нізамі, який розповідає про пожертвування половців кам'яним ідолам.[1] Посол Папи Римського Вільгельм де Рубрук, який в 1253 р. проїздив половецьким степом, спостерігав, як половці насипали великі пагорби і споруджували на них статуї, які були обернені обличчям на схід і тримали в руці чашу.[2]

1594 р. німецький посол Э. Лассота, що прибув до запорожців, залишив повідомлення про те, що на «татарському березі Дніпра» на курганах або могилах він бачив більше двадцяти кам'яних статуй. У виданій у 1627 р. російській географічній праці «Книга Большому чертежу» згадуються кам'яні фігури «демни», що були встановлені на курганах або просто в степу і виконували роль дороговказів для орієнтирів бродів.[3]

Починаючи з XVIII ст. інтерес до вивчення половецьких баб зріс. Про статуї писали академіки П. Паллас, І. Лепєхін, В. Зуєв і багато інших. У 1851 р. чиновник департаменту Міністерства внутрішніх справ Росії О. І. Пискарєв склав першу карту місцезнаходження кам'яних статуй.

Половецькі баби в українських степахРедагувати

Половецький звичай зводити ідолів зародився у VI—VII ст. у Монголії і на Алтаї і поширився до Дунаю. В українських степах залишилися численні пам'ятки каменерізного мистецтва половців: святилища з кам'яними бовванами. Для них кипчаки вибирали місця на найвищих ділянках степу, вододілах, курганних могильниках давніших часів. У центрі святилища, які іноді обгороджувалися камінням, ставили одну і більше чоловічих або жіночих статуй (балбалів), повернутих обличчям на схід.

Святилища з бовванами були місцем здійснення поминального культу предків, не пов'язаного безпосередньо з похованнями. Власне, саме слово «бовван» походить від тюркського «балбал», що означає «пращур», «дід-батько»[4]. З часом цей обряд трансформувався у культ вождів-заступників орди. Жіночі статуї символізували непереможність і безсмертя воїнів[5]. Покровителі в образі жінки давали їм силу, вигодовували й оберігали їх. За це кочовики приносили їм жертву.

У 13 столітті монгольський вихор спустошив половецькі степи. Кипчацький народ утратив свою незалежність і був покорений монголами. Значна частина пам'ятників половецької культури загинула від рук мусульман, які боролися з язичництвом. Багатобожжя у донецьких степах з VIII ст. починає витіснятися монотеїстичними релігіями: юдаїзмом, який сповідували у Хозарському каганаті, ісламом, який прийняли тюркські народи: ті ж хозари, алано-болгари й монголо-татари, і християнством, яке стало панівним у краї.

Однак язичництво так і не було повністю викоренене. У подальшому воно адаптувалося до православ'я. Протягом наступних століть запанувало, особливо у сільській місцевості, двовір'я: синкретизм православ'я й поганства[4]. У деяких слов'янських поселеннях до недавнього часу жила традиція віддавати шану половецьким ідолам, що наділялися силою, здатною впливати на відродження природи, плодючість землі, успіх громади. Так, мешканці с. Сокольників Слов'яносербського району Луганської області щовесни фарбували й прикрашали боввана. Кипчацька скульптура, яку називали «Катею», слугувала для жителів с. Кам'янки Лутугинського району Луганської області ідолом-оберегом. А в парку-музеї кам'яних стел Луганського педуніверситету на весняне рівнодення і Великдень у 2004 р. прихильники язичництва справляли тризну[6].

Типи кам'яних статуйРедагувати

  • Антропоморфні фігури із спеціально підібраних подовжених каменів ;
  • Зображення чоловіків з вусами і невеликою бородою.
  • Зображення чоловіків переважно без шапок, іноді з однією або декількома косами до поясу. На деяких фігурах одне або обидва вуха прикрашено сережками, зрідка на шиї гривна або намисто.
  • Зображення чоловіків одягненими в каптан з трикутними одворотами і вузькими рукавами. У талії — пояс з набором прикрас, пряжок і бляшок. Рідше просторий одяг з широкими рукавами без поясу і зброї.
  • Фігури з кинджалом або шаблею.
  • Фігури жінки із підкресленими дітородними органами. «Чорнухинська мадонна» (знайдена у Чорнухино Луганської області) тримає на руках дитину.
  • Кам'яні баби із судинами, які тримають у правій руці, рідше в обох руках. Форми судин різноманітні: кубки, чаші, циліндричні судини. Відомо кілька випадків, коли на правій руці показаний сидячий птах[7].

Найраніші типи статуй — стеловидні плоскі із слабкою деталізацією фігур або зовсім без неї. Особливістю цих статуй було абсолютне переважання статуй без зображення на них деталей одягу, зброї, прикрас, зачіски тощо. Це були грубо обтесані кам'яні стовпи, контури обличчя яких іноді вирізувалися у вигляді «сердечка» із закругленою або загостреною у вигляді башлика вершиною. Обличчя взагалі не зображалися, або наносилися Т-образні брови і ніс, очі і рот у вигляді овальних заглиблень. Такі фігури вперше з'явилися в донських степах приблизно в перші десятиліття ХІ ст. До раннього часу відносяться і "сидячі" баби, ( у них багато спільних рис з стеловидними фігурами)[8] "Стоячі" баби відносяться до більш пізнього часу.Переважна більшість подібних кам'яних фігур зосереджена в степу на правому березі Сіверського Дінця. У місті Ізюм Харківської області половецькі баби знаходяться на горі Крем'янець.

З часом на фігурах з'явилися руки, що тримали на рівні живота чаші, й круглі опуклості, що зображали груди. Другий тип зустрічається не тільки уздовж Сіверського Дінця, але просунувся на південь від в цьому регіону — на Дон і в Приазов'я.

ХІІ ст. — століття розквіту половецької скульптури і найповнішого її розповсюдження в половецькому степу. Величезна кількість замовлень стимулювала зростання виробництва, його розвиток і вдосконалення, збільшення каменерізів і скульпторів. У половецьких майстернях виготовлялося тисячі статуй. Чоловіки і жінки зображалися навстоячки і навсидячки, завжди з канонізованим положенням рук з чашами для жертвопринесення або «пригощання». Завдяки дуже повним зображенням можна точно уявити костюми, прикраси, зброю, матеріальне і навіть духовне життя половців. Чоловічі обличчя завжди зображалися з вусами і навіть з бородою; жіночі — повні, круглі, як правило, з маленькими пухкими губами. Жінки, як утім, і чоловіки зображалися з голими грудьми, підкреслюючи основне призначення цього органу — годування роду. Це очевидно мало ритуальний характер.

Наприкінці ХІІ ст. відбувається помітне спрощення і примітивізація статуй. Перестали декорувати спини і зображати деталі зачісок і нарядів, прибрали деталювання костюмів і з лицьового боку. Нерідко навіть особи статуй залишали гладкими без необхідних, здавалося б, рис особи. Цілком імовірно, що статуї розфарбовували. Дуже рідко, але можна побачити в особливо глибоких вирізах орнаменту сліди чорної або червоної фарб. На добре відшліфованій поверхні можна було намалювати складний і красивий малюнок, дати велику виразність[9].

Найбільші колекції половецьких бабРедагувати

Українські колекціїРедагувати

Колекції кам'яних ідолів зібрані в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького та парку-музеї кам'яних стел Луганського педагогічного університету імені Тараса Шевченка; половецькі боввани знаходяться також у музеях Київської, Донецької (зокрема, в музеї народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне), Запорізької, Харківської та інших областей.

Найчисельніші колекції кам'яних скульптур знаходяться у:

Російські колекціїРедагувати

Половецькі баби і мистецтвоРедагувати

Кам'яні баби — безцінний матеріал для історика, що дозволяє судити про одяг, прикраси, зброю, побутові предмети, зовнішність, вірування, звичаї тюркських народів. Однак ці твори мистецтва були також джерелом натхнення для художників та поетів. Зокрема половецькі статуї оспівував у своїй поемі «Кам'яна баба» російський поет Велимир Хлєбников:

Стоит с улыбкою подвижной,

Забытая неведомым отцом,
И на груди ее булыжной

Блестит роса серебряным соском.

Жодна розповідь про половецькі статуї не обходиться без цитування Нізамі:

І приходить сюди кипчаків племена,

Перед ідолом гнеться кипчацька спина,
Піший чи кінний підходить до нього
Вічний кумир упокорить будь-кого
Перед пагорбом вершник вповільнить ходу
Нахилившись, між травами встромить стрілу
Знає кожен пастух, що стада проганяє

Залишити вівцю перед ідолом має[10]

Легенди про половецькі бабиРедагувати

  • В Україні до XVIII ст. кам'яні статуї називалися або як «мар'їне каміння», або як «мамай». Остання назва можливо пов'язана з легендарним козаком Мамаєм.
  • Існує легенда про походження кам'яних баб, яку переповів Д. І. Яворницький: «Жили колись на землі багатирі-велетні. Розсердилися вони на сонце, почали на нього плювати. Розгнівалося сонце і перетворило велетнів на камені…».[11]
  • Половецькі баби у людей викликали марновірний страх. У Свердловському районі Луганської області у балці поблизу хутора Киселева стояла скеля зі стрімким, наче стіна, схилом, яка мала назву «Ікона». На ній височіла кам'яна баба, встановлена ще за часів панування в Дикому Полі половців. Тамтешні жителі боялися цього місця й обминали його. Наприкінці 1950-х років неподалік почалося будівництво шахти «Харківської-2». Через брак будматеріалів було вирішено висадити в повітря скелю й використати її уламки. Після цього в навколишніх селах ходили чутки, що в окрузі з'явилася «чорна жінка», котра віщувала біду за скоєне осквернення і проклинала всі шахти краю.[12]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Плетнева С. А.  Половецкие каменные изваяния // Свод археологических источников. — Вып. У4-2. — М., 1974.- С. 5.
  2. Рубрук В. де. Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. — М., 1957. — С. 102.
  3. Книга Большому чертежу/ Под ред. К. Н. Сербиной. — М.-Л., 1950. -С. 64-65, 68, 86.
  4. а б Форостюк О. Д. Зазн. праця. — С. 17.
  5. Красильников К. И. Древнее камнерезное искусство Луганщины. — Луганск: Шлях, 1999. — С. 42-43.
  6. Форостюк О. Д. Зазн. праця. — С. 18.
  7. Шер Я. А. Каменные изваяния Семиречья. М.: наука, 1966. С 139
  8. Альманах "Изюмщина" (російською). м.Ізюм: Ізюмський краєзнавчий музей. 2008. с. 28–29. 
  9. Плетнева С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья IV—XIII века. — Воронеж, 2003. — С. 157—160
  10. Переклад Інни Форостюк.
  11. Яворницкий Д. И. Каменные бабы // Исторический вестник. — 1890.
  12. Форостюк О. Д. Луганщина релігійна. — Луганськ: Світлиця, 2004. — С. 17.

ДжерелаРедагувати

  • Веселовский Н. И.  Современное состояние вопроса о «каменных бабах» или «балбалах» // Записки Одесского общества истории и древностей. — Т. ХХХІІІ. — Одесса, 1915.
  • Дашкевич Я. Р. ., Трыярски Э.  Каменные бабы Причерноморских степей. Коллекция из Аскании-Нова. — Варшава, 1982.
  • Древние изваяния Сибири. Путеводитель. Новосибирск: Наука, 1980.
  • ЕвтюховаЛ. А. Каменные изваяния Южной Сибири и Монголии / Материалы и исследования по археологии СССР. — N 24. М.: издательство АА СССР. С. 72 — 120.
  • Жарких М. І. Тюркська антропоморфна скульптура // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 190—192. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Книга Большому чертежу/ Под ред. К. Н. Сербиной. — М.-Л., 1950.
  • Красильников К. И. Древнее камнерезное искусство Луганщины. — Луганск: Шлях, 1999;
  • Кызласов Л. Р.  О нзначении древнетюркских каменных изваяний, изображающих людей // Советская археология. — 1964. — № 2.
  • Плетнева С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья IV—XIII века. — Воронеж, 2003
  • Плетнева С. А.  Половецкие каменные изваяния // Свод археологических источников. — Вып. У4-2. — М., 1974.
  • Рубрук В. де. Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. — М., 1957.
  • Уваров С. А.  К вопросу о каменных бабах // Труды ХІІІ археологического съезда. — Т.ІІ. — М., 1908.
  • Форостюк О. Д. Луганщина релігійна. — Луганськ: Світлиця, 2004.
  • Харламов В. А.  О каменных бабах Донской области // Труды археологического съезда ы Екатеринославле 1905. — Т.ІІ. — М., 1908.
  • Чириков Г. С.  Каменные бабы в Харьковской губернии. — Харьков, 1901.
  • Шепінський А. А.  Антропоморфні стели Північного Причорномор'я // Археологія. — 1973. — № 9.
  • Шер Я. А. Каменные изваяния Семиречья. М.: наука, 1966. С 139
  • Яворницкий Д. И. Каменные бабы // Исторический вестник. — Т. XI. — СПб., 1890.

ПосиланняРедагувати