Відкрити головне меню

Альбрехт Прусський (1809—1872)

Альбрехт Прусський (нім. Albrecht von Preußen), повне ім'я Фрідріх Генріх Альбрехт Прусський, (нім. Friedrich Heinrich Albrecht Prinz von Preußen), (нар. 4 жовтня 1809 — пом. 14 жовтня 1872) — прусський принц з династії Гогенцоллернів, п'ятий син короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III та королеви Луїзи, генерал-оберст кавалерії прусської армії та генерал-фельдмаршал російської, учасник австро-прусської та франко-прусської воєн, член рейхстагу Північнонімецького союзу у 18671871 роках.

Альбрехт Прусський
Albrecht von Preußen
Albertvanpruisen.jpg
Альбрехт близько 1872 року
Ім'я при народженні Фрідріх Генріх Альбрехт
Народився 4 жовтня 1810(1810-10-04)
Кенігсберг
Помер 14 жовтня 1872(1872-10-14) (62 роки)
Берлін, Пруссія
Поховання Мавзолей парка Шарлоттенбург, Берлін
Підданство Королівство Пруссія
Національність німець
Діяльність офіцер, політик
Учасник Французько-прусська війна
Титул принц Прусський
Посада Member of the Customs Parliament[d]
Військове звання генерал-полковник у званні генерал-фельдмаршала
Партія Conservative Party[d]
Конфесія лютеранство
Рід Гогенцоллерни
Батько Фрідріх Вільгельм III
Мати Луїза Мекленбург-Стреліцька
Брати, сестри
У шлюбі з 1) Маріанна Нідерландська
2) Розалія фон Раух
Діти Від першого шлюбу: Шарлотта, Альбрехт, Єлизавета, Александріна
Від другого шлюбу: Вільгельм, Фрідріх
Нагороди
Орден Чорного орла
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана

БіографіяРедагувати

Альбрехт народився 4 жовтня 1809 року у Кенігсберзі. Він був п'ятим сином та наймолодшою, дев'ятою, дитиною в родині короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III та його першої дружини Луїзи Мекленбург-Стреліцької. На момент появи хлопчика на світ, в живих залишались його брати Фрідріх-Вільгельм, Вільгельм та Карл і сестри Шарлотта, Александріна та Луїза.

Перебуваючи у вигнанні після захоплення у 1806 Наполеоном Берліна, прусська королівська родина змогла повернутись до столиці лише у грудні 1809. Королева Луїза невдовзі померла. Альбрехту на той час виповнилось десять місяців.

У віці 10 років, як і всі прусські принци, він пристав до лав війська. Був зачислений другим лейтенантом у 1-й гвардійський піхотний полк. Люблячи та поважаючи коней,[1] двадцяти років пристав до кавалерії.

 
Маріанна Нідерландська на портреті пензля Г. Ф. Вірца, 1832

Незадовго до свого 21-річчя Альбрехт вступив у династичний шлюб із своєю кузиною Маріанною Нідерландською, яка була його одноліткою. Весілля відбулося 14 вересня 1830 у палаці Нордейнде[2] в Гаазі. У подружжя народилося четверо живих дітей:

Родина оселилася в Берліні у Палаці принца Альбрехта на вулиці Вільгельма № 102, неподалік від Потсдамської площі. Альбрехт придбав його за 356 000 талерів і доручив повністю переобладнати відомому архітектору Карлу Фрідріху Шинкелю. Молодята займали перший поверх, в той час, як на другому були приміщення для персонала, кімната для срібла та столових приборів і велика більярдна.[3]

Восени 1837 року Маріанна отримала у спадок від матері Каменц у Силезії[4] і стала натхненницею створення нового готичного замка, будівництво якого було доручено також Шинкелю.[2]15 жовтня 1838 урочисто був закладений перший камінь у фундамент майбутнього палацу в присутності архітектора та Альбрехта і Маріанни.[4][5]

1842 року принц здійснив мандрівку на Кавказ та взяв участь у великій російській експедиції проти горців, що виходила із Ставрополя. Коли начальник експедиції загинув, то Альбрехт перебрав керівництво на себе і довів експедицію до кінця, за що користувався великою повагою імператора Миколи I.[6]

У сімейному житті, згідно одного з відгуків, пара після весілля була дуже прив'язана один до одного. Однак, з роками відбулось відчуження.[7] Цьому, окрім іншого, сприяла агресивна поведінка Альбрехта по відношенню до слуг незалежно від статі. Голланський звіт таємної поліції свідчить також про «венеричну хворобу».[2]

У 1845 році Маріанна пішла від чоловіка, а 28 березня 1849 було оформлене розлучення. Маріанна на той час мала роман із своїм секретарем Йоганном ван Россумом, а Альбрехт був закоханий у доньку колишнього військового міністра Густава фон Рауха, Розалію, яка була придворною дамою Маріанни.

 
Розалія фон Раух близько 1840 року

Подолавши опір Гогенцоллернів, в особливості, брата —імператора Фрідріха-Вільгельма IV, Альбрехт побрався із Розалією фон Раух. Весілля відбулося 13 червня 1850 в Берліні. Оскільки дружину відмовились приймати при прусському дворі, Альбрехт замовив учню Шинкеля, Адольфу Лозе, будівництво нового замка у Дрездені. До закінчення будівництва, резиденція подружжя розташовувалась у Мейнінгені, де жила донька Альбрехта, Шарлотта.

Принц 1852 року отримав звання генерала кінноти, а для Розалії 28 травня 1853 року був створений титул графині Гогенау. Замок Альбрехтсберг був готовий у 1854. Там же народився і перший син подружжя. Всього у пари було двоє діточок:

Сини, через своє походження, не мали права наслідувати титул та не причислялися до династії Гогенцоллернів. Однак, вони носили титул графів Гогенау.

Внаслідок військової служби, Альбрехт часто бував в різних куточках Пруссії, а також здійснив кілька тривалих поїздок більшою частиною Європи, Близького Сходу і навіть Африки.[7]

Після смерті імператора Фрідріха-Вільгельма IV у 1861, прусський двір став більш лояльним до родини. Новий кайзер Вільгельм I, навідав брата, завітавши до нього в Альбрехтсберг, і привітав Розалію, як свою невістку.[7]

У 1865 Альбрехт став інспектором третього армійського дивізіону. В австро-прусській війні 1866 командував кавалерійським корпусом Першої прусської армії. Добровільно став під керівництво молодших генералів, будучи певним, що кожен офіцер має служити у місці відповідно своїх здібностей і не вважаючи себе підходящим для вищих керівних посад.[8]Служив під проводом свого небожа, принца Фрідріха Карла. Брав участь у битвах при Мюнхенґреці, при Гичині та під Садовою.[6]

 
Замок Альбрехтсберг

У 18671871 роках Альбрехт був членом рейхстага Північнонімецького союзу від виборчого округу Ґумбінен[9] —Інстербург, де відносився до позафракційних консерваторів.[10]

На початку війни проти Франції 1870 принц отримав під своє командування 4-ту кавалерійську дивізію, яка складалася з шести полків та входила до складу Третьої армії. Він зайняв Шалонський табір наступного дня після відступу французів і першим помітив відвід військ Мак-Магона до Меца, внаслідок чого було вирішено невідкладно дати бій при Седані. Ця битва, що стала найвідомішою франко-прусській війні, відкрила прусським військам дорогу до Парижа. Сам імператор Наполеон III потрапив у полон. Це, в свою чергу, призвело до кінця монархії у Франції та встановлення республіканського ладу.

Пізніше, Альбрехт брав активну участь у військових діях під проводом генерала Людвіга фон дер Танна, великого герцога Мекленбург-Шверінського Фрідріха Франца II та принца Фрідріха Карла проти Луарської армії та у складному зимовому поході. Внаслідок напруженої діяльності отримав апоплексичний удар.[6]

В день тріумфального повернення військ до Берліна, принц отримав чин генерал-оберста прусської армії зі званням генерал-фельдмаршала. У вересні 1872, під час зустрічі трьох імператорів, був удостоєний Олександром II звання російського генерал-фельдмаршала.

Помер 14 жовтня 1872 в Берліні після другого удару. Похований у металевій труні у склепі під вестибюлем в Мавзолеї парка замка Шарлоттенбург, де вже покоїлись його батьки.

Розалія, після його смерті, усамітнено жила в Альбрехтсбергу. Її не стало сім років потому. Діти, після закінчення військової служби, також оселилися в Альбрехтсбергу. Вільгельм у 1925 році був змушений продати палац через картярські борги.[7] Всі троє поховані на лісовому цвинтарі Білий Олень у Дрездені.

Нащадки Альбрехта і Розалії живуть і досі.

НагородиРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

ГенеалогіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Замок Альбрехтсберг [1] (нім.)
  2. а б в Маріанна Оранж-Нассау [2] (нід.)
  3. Палац принца Альберта [3] (нім.)
  4. а б Замок Каменць — казковий замок-фортеця [4] Архівовано 14 листопад 2013 у Wayback Machine. (нім.)
  5. Добудували його під наглядом Фердинанда Мартіуса лише у травні 1872. У січні 1946 замок був підпалений і згорів. Після відновлення у 1995 році, частково використовується як готель.
  6. а б в г Стаття «Альбрехт, принц прусский (1809—1872)» в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона[5] (рос.)
  7. а б в г Історія родини [6] (нім.)
  8. Bernhard von Poten: Albrecht (Prinz von Preußen) . In: Allgemeine Deutsche Biographie [7] (нім.)
  9. Нині — місто Гусев Калінінградської області.
  10. Specht, Fritz / Schwabe, Paul: Die Reichstagswahlen von 1867 bis 1903. Eine Statistik der Reichstagswahlen nebst den Programmen der Parteien und einem Verzeichnis der gewählten Abgeordneten
  11. Великий хрест ордену Вежі й Меча [8] (нім.)
  12. Список Судравського [9] (рос.)
  13. Karl-Friedrich Hildebrand, Christian Zweng: Die Ritter des Ordens Pour le Mérite 1740—1918, Biblio Verlag, Bissendorf 1998, ISBN 3-7648-2473-5, стор.406
  14. Нині — популярний туристичний проспект.
  15. Пам'ятник принцу Альбрехту [10] (нім.)

ЛітератураРедагувати

  • Hans Zeidler und Heidi Zeidler: Der vergessene Prinz. Geschichte und Geschichten um Schloß Albrechtsberg. Verlag der Kunst, Dresden 1995, ISBN 3-7608-0341-5
  • Maik Ohnezeit: Militärische Leistungsbilanz. Ein Andenken des Prinzen Albrecht von Preußen aus dem Krieg 1870/71, in: Buck, Meike; Derda, Hans-Jürgen; Pöppelmann, Heike (Hrsg.): Tatort Geschichte. 120 Jahre Spurensuche im Braunschweigischen Landesmuseum, Petersberg 2011 (Veröffentlichungen des Braunschweigischen Landesmuseums 113), S. 194—195.

ПосиланняРедагувати