Георг ІІ (герцог Саксен-Мейнінгенський)
Георг II (нім. Georg II.), (нар. 2 квітня 1826 — пом. 25 червня 1914) — герцог Саксен-Мейнінгену у 1866—1914 роках, син попереднього герцога Саксен-Мейнінгену Бернхарда II та принцеси Гессен-Кассельської Марії Фредеріки. Посів престол за життя батька.
| Георг II | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| нім. Georg II. | ||||||||||||||||||
 Георг на портреті Адольфа Ноймана, оприлюднений у 1879 | ||||||||||||||||||
| 10-й герцог Саксен-Мейнінгену | ||||||||||||||||||
| Початок правління: | 20 вересня 1866 | |||||||||||||||||
| Кінець правління: | 25 червня 1914 | |||||||||||||||||
|
| ||||||||||||||||||
| Попередник: | Бернхард II | |||||||||||||||||
| Наступник: | Бернхард III | |||||||||||||||||
|
| ||||||||||||||||||
| Дата народження: | 2 квітня 1826 | |||||||||||||||||
| Місце народження: | Майнінген, Саксен-Мейнінген | |||||||||||||||||
| Дата смерті: | 25 червня 1914 (88 років) | |||||||||||||||||
| Місце смерті: | Бад-Вільдунген, Німецька імперія | |||||||||||||||||
| Поховання | Майнінгенський парковий цвинтарd | |||||||||||||||||
| Дружина: |
1) Шарлотта Прусська 2) Феодора Гогенлое-Лангенбурзька 3) Еллен Франц | |||||||||||||||||
| Діти: |
Від першого шлюбу: Бернхард, Георг Альбрехт, Марія Єлизавета Від другого шлюбу: Ернст, Фрідріх, Віктор | |||||||||||||||||
| Династія: | Ернестинська лінія Веттінів | |||||||||||||||||
| Батько: | Бернхард II | |||||||||||||||||
| Мати: | Марія Фредеріка Гессен-Кассельська | |||||||||||||||||
| Нагороди: |
| |||||||||||||||||
Герцогство в часи його правління прямувало ліберальним шляхом розвитку. Активно розвивався культурний сектор. Багато часу Георг присвячував вдосконаленню театру, через що отримав прізвисько Театральний герцог. Вважається першим сучасним театральним режисером.
Генерал-лейтенант прусської армії. Учасник франко-прусської війни та проголошення Німецької імперії в Версалі.
Біографія ред.
Молоді роки ред.
Народився 2 квітня 1826 року у Майнінгені. Був первістком в родині правлячого герцога Саксен-Мейнінгену Бернхарда II та його дружини Марії Фредеріки Гессен-Кассельської, з'явившись на світ наступного року після їхнього весілля. Пологи були важкими, лікарі побоювалися за життя матері. 1 травня 1826 відбулося хрещення новонародженого, якого нарекли Георгом.[1]
Мешкала родина в замку Елізабетхенбург у Майнінгені.[2] Літньою резиденцією сімейства був замок Альтенштайн у Тюринзькому Лісі. Раннім вихованням принца протягом двох років[3] займався видатний педагог того часу Фрідріх Фребель. У 1835—1844 роках його наставником був Моріц Зеєбек, який згодом супроводжував принца до Боннського університету. Незадовго до початку студентського життя у Георга з'явилася молодша сестра Августа.
В Боннському та Лейпцизькому університетах принц від 1844 року вивчав право, економіку та історію. Закінчивши у 1847 році навчання, вступив до лав прусської армії. Вже наступного року вийшов у відставку у чині капітана. Згодом уникав носіння мундира. Втім, у 1849 році взяв участь у Першій війні за Шлезвіг.[4]
Мав виражені художні здібності, які помітили Зеєбек та придворний художник Вільгельм Лінденшміт. Свою художню освіту Георг завершив під наглядом Пауля Шелхорна, який був і його першим вчителем малювання.
У віці 24 років узяв шлюб із 18-річною прусською принцесою Шарлоттою. Наречена доводилася племінницею правлячому королю Фрідріху Вільгельму IV. Союз уклали через взаємне кохання. З точки зору політики, він також був вигідним. Весілля відбулося 18 травня 1850 у палаці Шарлоттенбург у Берліні. Як весільний подарунок, молодятам було відведено північне крило Мармурового палацу в Потсдамі. Матір Шарлотти презентувала доньці віллу на озері Комо, яку назвала її ім'ям.[5] Георг, невдовзі, зайнявся оздобленням приміщення вілли.[6] Зацікавившись ботанікою, він також сприяв розширенню саду та збагаченню його колекції видів.
Шлюб виявився щасливим, пара мала багато спільних інтересів. Обоє були пристрасно закохані у театральне мистецтво, і навіть брали разом участь у придворних аматорських спектаклях. Мешкали молодята переважно у Берліні та Потсдамі, повертаючись до Майнінгену для народження дітей. Всього у подружжя їх було четверо, двоє з яких досягли дорослого віку:
- Бернхард (1851—1928) — останній герцог Саксен-Мейнінгену у 1914—1918 роках, був одружений із Шарлоттою Прусською, мали єдину доньку;
- Георг Альбрехт (1852—1855) — пішов з життя в дитячому віці за два місяці до смерті матері;
- Марія Єлизавета (1853—1923) — відома піаністка, одружена не була, дітей не мала.
Середній син Георг Альбрехт помер взимку 1955, коли матір була вагітна четвертою дитиною. Син народився 29 березня, однак, наступного дня і він, і Шарлотта пішли з життя. Кронпринц дуже сумував за коханою дружиною і до кінця життя не змирився з її втратою.
За кілька років по дорозі в Італію він зустрівся з Феодорою Гогенлое-Лангенбурзькою і заручився з нею. Вінчання із 19-річною принцесою відбулося 23 жовтня 1858 у Лангенбурзі. У подружжя народилося троє синівː
- Ернст (1859—1941) — голова дому Саксен-Мейнінген у 1928—1941 роках, був морганатично одруженим із Катаріною Єнсен, мав шістьох дітей;
- Фрідріх (1861—1914) — був одруженим із графинею Адельгейдою цур Ліппе-Бістерфельд, мав шістьох дітей;
- Віктор (14—17 травня 1865) — прожив 3 дні.
Їхнє життя не стало такім же гармонійним, як у попередньому союзі Георга. Незважаючи на всі старання молодої дружини догодити інтелектуальним смакам чоловіка, він швидко зрозумів, що Феодора поступається здібностями померлій дружині.
У 1859—1861 роках для Георга був перебудований в швейцарському стилі замок Зіннерсхаузен поблизу Майнінгена.
Під час Австро-прусської війни 1866 року Георг, на відміну від батька, підтримав Пруссію, за що отримав чин генерал-лейтенанта. У вересні того ж року прусські війська увійшли до Майнінгену. Завдяки заступництву Бісмарка, незалежність держави вдалося вберегти, однак Бернхард II був змушений зректися трону на користь сина. Таким чином 12 вересня 1866 року Георг став правлячим герцогом Саксен-Мейнінгена. Пропозицію батька допомагати йому у державних справах він відхилив. Бернхард надалі вів життя приватної особи.
Правління ред.
У державних справах Георг керувався ідеями розширення самоврядування та підвищення освітнього рівня народу. Відділив школу від церкви. Була проведена виборча реформа. Його адміністрація відзначалася бережливістю та економністю. Країна знову повернулася на ліберальний шлях розвитку. У зовнішній політиці підтримував Бісмарка в його прагненнях створення об'єднаної Німеччини.[4]
У 1870—71 роках разом із сином Бернхардом брав участь у Франко-прусській війні та проголошенні Німецької імперії в Версалі. Від герцогства виставив два полки вояків. Бився практично у всіх битвах тієї війни, у тому числі битві при Верті. Був членом ставки Вільгельма I та його близьким другом. Товаришував з імператором до самої його смерті у 1888 році.
У лютому 1872 року від скарлатини померла ще молодою його друга дружина. Вже за рік він узяв морганатичний шлюб зі своєю давньою коханкою Еллен Франц, яка була акторкою місцевого театру. Перед весіллям герцог дарував їй титул баронеси фон Хельдбург. Дітей у них не було, однак цей шлюб дуже обурив імператора, якому перша дружина Георга доводилася родичкою. В майбутньому це сприяло розриву відносин між монархами. Проти цього союзу виступив і батько Георга, міністри та офіційні особи, багато з яких подали у відставку. На додачу армія також відмовилася вітати молодят. Втім, більшість народу підтримала герцога. Від 1877 року пара мешкала у фортеці Весте Хельдбург.
Після 1879 року Георг спостерігав поворот політики імперії у бік консерварватизму. Сам герцог й надалі виступав за ліберальну, парламентську та пробританську монархію й інтегрування соціал-демократії в державну політику. Це зрештою призвело його до розриву з імператором Вільгельмом II у 1889 році. Хоча згодом лібералізм в країні й набув консервативного характеру, Георг продовжував залишатися супротивником антисемітизму та аграризму, виступав проти будь-яких ортодоксально-догматичних вчень, вважаючи їх затримкою на шляху розвитку людства. Найбільш небезпечним ворогом прогресу вважав Товариство Ісуса.
Найбільш відомою стала його діяльність у культурній сфері загалом та справах театру зокрема. Після франко-прусської війни герцог більшу частину своєї діяльності присвятив театру, чим навіть заслужив прізвисько Театральний герцог. Він реформував театр згідно принципів, що в майбутньому отримали назву принципів Майнінгерців, спрямованих на підвищення якості мистецтва. Георг сам став головою придворного театру Майнінгена. Художнім керівником певний час був Людвіг Кронек. На сцені вони намагалися відтворити майже повну ілюзію реальності. Співпрацювали з режисером Ернстом фон Поссартом, поетом Карлом Вердером, акторами-ветеранами Карлом Деврієнтом та Людвігом Дессуаром. Георг, використовуючи свої знання з історії мистецтв, сам розробив історично вірні та детальні декорації та костюми для акторів. Від 1874 до 1890 придворний театр під назвою Майнінгенський ансамбль здійснив 81 гастрольний тур та дав більше 2500 вистав у різних містах Європи.[7] За своїм довгостроковим ефектом він дав розвитку європейському театру новий напрям і був відображений насамперед у російській та радянській драматургії ідеями Костянтина Станіславського.[4] Сам Георг вважається першим в світі сучасним режисером театру.
Від 1880 року почався найуспішнішніший час в історії Мейнінгенського придворного оркестру, коли на посаді капельмайстра Адольфа Еміля Бюхнера змінив Ганс фон Бюлов. Новий керівник винайняв додаткових музикантів та ввів суворе відвідання репетицій, чим вивів оркестр на рівень одного з найкращих у Німеччині. Також впровадив низку реформаторських ідей, у тому числі введення п'ятиструнних контрабасів та педальних літавр. Сам герцог товаришував з відомими композиторами свого часу, такими як Йоганнес Брамс та Ріхард Вагнер.
У 1888—89 роках він реконструював замок Альтенштайн у стилі пізнього англійського відродження з фасадами у стилі неоренесансу. Протягом наступних десяти років велися зміни у прилеглому парку. У 1894—95 роках замок за запрошенням герцогського подружжя кілька разів навідував Брамс. Раніше композитор запрошувався також на віллу Карлотта.[8] Візит кайзера до Альтенштайну був відмінений через його нелюбов до дружини герцога.
В останні роки життя Георг страждав від глухоти, через що залишив активне життя. Полюблял мандри та полювання, колекціонував антикваріат та рукописи.
Помер у віці 88 років на курорті Бад-Вільдунген 25 червня 1914 року. Був похований 28 червня на парковому цвинтарі Мейнінгена.[9]
Нагороди ред.
Королівство Пруссія ред.
- Орден Чорного орла з ланцюгом
- орден (25 грудня 1849)
- ланцюг (1854)
- Орден Червоного орла, великий хрест (25 грудня 1849)
- Королівський орден дому Гогенцоллернів, великий командорський хрест (11 березня 1878)
Королівство Італія ред.
- Вищий орден Святого Благовіщення (18 квітня 1869)
- Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (18 квітня 1869)
- Орден Корони Італії, великий хрест (18 квітня 1869)
Інші країни ред.
- Орден дому Саксен-Ернестіне
- великий хрест (квітень 1844)
- великий магістр (20 вересня 1866)
- Орден Білого Сокола, великий хрест (Велике герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське; 23 вересня 1845)
- Орден Рутової корони (Королівство Саксонія; 1845)
- Орден Андрія Первозванного (Російська імперія; 27 вересня 1853)
- Королівський гвельфський орден, великий хрест (Королівство Ганновер; 1858)
- Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга, великий хрест в короною в золоті (Велике герцогство Ольденбург; 14 жовтня 1862)
- Орден Альберта Ведмедя, великий хрест (Герцогство Ангальт; 15 грудня 1865)
- Орден Вюртемберзької корони, великий хрест (1866)
- Королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест (Австро-Угорщина; 1870)
- Орден Святого Губерта (Королівство Баварія; 1888)
- Орден Серафимів (Швеція; 6 липня 1913)
Вшанування ред.
На честь герцога названі:
Генеалогія ред.
Примітки ред.
- ↑ Wilhelm Germann: Bernhard Erich Freund, Herzog von Sachsen-Meiningen-Hildburghausen. In: Allgemeine Deutsche Biographie (ADB). Band 46, Duncker & Humblot, Leipzig 1902, стор. 409—424. [1] [Архівовано 15 січня 2018 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Історичні місця Майнінгену [2] [Архівовано 12 листопада 2018 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ 1827—1829 роки.
- ↑ а б в lrich Heß: Georg II.. In: Neue Deutsche Biographie. Band 6, Duncker & Humblot, Berlin 1964, ISBN 3-428-00187-7 [3] [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Офіційний сайт вілли Шарлотти. Історія [4] [Архівовано 16 листопада 2018 у Wayback Machine.] (італ.)
- ↑ Герцог Георг II Саксен-Майнінгенський і Вілла Карлотта [5] [Архівовано 23 грудня 2007 у Wayback Machine.] (нід.)
- ↑ 1 липня 1890 року в Одесі була дана вистава «Дванадцята ніч, або Як вам завгодно», яка завершила гастрольну діяльність трупи.
- ↑ The Social Brahms." A Brahms Reader, by Michael Musgrave, Yale University Press, 2000, стор. 205.
- ↑ Парковий цвинтар Мейнінгена [6] [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
Література ред.
- Eckersley, M. It's All a Matter of Style — Naturalistic Theatre Forms. Melbourne: Mask. Drama Victoria. 1995.
- Koller, Ann Marie. The Theater Duke: George II of Saxe-Meiningen and the German Stage. Stanford University Press. 1984. ISBN 0-8047-1196-8.
Посилання ред.
- Саксен-Мейнінгени (англ.)
- Профіль на Geni.com [Архівовано 19 грудня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
- Профіль на Thepeerage.com [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- Генеалогія Георга Саксен-Мейнінгенського [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
- Біографія герцога Георга II (англ.)