Відкрити головне меню

Ініго Кампіоні (італ. Inigo Campioni; нар. 14 листопада 1878, В'яреджо, Лукка, Тоскана — пом. 22 травня 1944, Парма) — італійський військово-морський діяч, адмірал Королівських ВМС Італії, учасник італійсько-турецької, другої італо-ефіопської, Першої та Другої світових воєн. Командував основним угрупованням надводних сил італійського флоту на початку військової кампанії, що розгорялася на Середземному морі. 24 травня 1944 року віце-адмірал І. Кампіоні був розстріляний прибічниками Муссоліні разом з контр-адміралом Луїджі Мачерпа та юнаками 17-18 років у міському сквері Парми.

Ініго Кампіоні
Inigo Campioni
Inigo Campioni.jpg
Народження 14 листопада 1878(1878-11-14)
Італія В'яреджо, Лукка, Тоскана
Смерть 22 травня 1944(1944-05-22) (65 років)
ITA-Salo Парма
розстріл[d]
Поховання Італія Барі, Апулія
Громадянство Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Приналежність Naval jack of Italy (ca. 1900-1946).svg Королівські ВМС Італії
Рід військ військово-морські сили
Освіта Королівська Військово-морська академія, Ліворно
Роки служби 18931944
Партія Національна фашистська партія
Звання Rank insignia of ammiraglio di squadra of the Italian Navy.svg адмірал
Командування есмінець «Ардіто»
важкий крейсер «Тренто»
лінкор «Кайо Дуйліо»
5-та дивізія надводних сил
1-ша ескадра
Командувач італійськими силами на Італійських Егейських островах
Війни / битви Італійсько-турецька війна
Перша світова війна
* Середземноморський ТВД
Друга італо-ефіопська війна
Друга світова війна
* Середземномор'я
** Мальтійські конвої
** Бій біля Калабрії
** Напад на Таранто
** Операція «Уайт»
** Бій біля мису Спартівенто
** Додеканеська кампанія
Нагороди
Великий офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Великий офіцер ордена Корони Італії
Командор Савойського військового ордена
Кавалер Золотої медалі «За військову доблесть» (Італія)
Хрест «За військові заслуги» (Італія) Маврікіанська Медаль (Королівство Італія)
Хрест «За військову доблесть» (Італія) «Хрест за довголітню службу» (Італія) Пам'ятна медаль за італійсько-турецьку війну (Італія)
Пам'ятна медаль за італійсько-австрійську війну з 4-ма зірками (Італія) Ювілейна медаль «На честь об'єднання Італії»
Медаль Перемоги (Великобританія)
Ініго Кампіоні у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Ініго Кампіоні народився 14 листопада 1878 року у В'яреджо в провінції Лукка в Тоскані. Військову службу розпочав з 14 листопада 1893 року, вступивши до Королівської Військово-морської академії в Ліворно. Після завершення навчання у 1896 році з одночасним присвоєнням військового звання мічмана, отримав призначення на флот. У 1898 році йому було присвоєне чергове звання енсін, а в 1905 — лейтенант.

Лейтенант Ініго Кампіоні брав участь в італійсько-турецькій війні 1911—1912 років, проходив службу на панцерному крейсері «Амальфі».

У Першій світовій війні офіцер служив на борту лінійних кораблів «Конте ді Кавур» та «Андреа Доріа». У 1916 році отримав звання лейтенант-командера і прийняв під своє командування ескадрений міноносець «Ардіто», на чолі якого залучався до проведення багатьох конвоїв. У вересні 1917 року командир есмінця «Ардіто» відзначився у морському бою в північній частині Адріатичного моря, за що отримав нагороду — бронзову медаль «За військову доблесть». У грудні 1918 року, вже після завершення війни за проявлені мужність та високі командирські якості був нагороджений Хрестом «За військові заслуги».

Після завершення війни залишився на військовій службі й вже в 1919 році отримав звання командор, а в 1926 — капітана. Кампіоні очолював військово-морську лабораторію з вивчення морських програм озброєння в Ла-Спеції. Згодом отримав призначення на посаду військово-морського аташе Італії в Парижі. У 1929 році призначений командиром лінійного корабля «Кайо Дуйліо». Надалі був начальником штабу 1-ої ескадри флоту на важкому крейсерові «Трієст». З травня 1930 до травня 1931 року — командир важкого крейсера «Тренто».

У 1932 року капітан Ініго Кампіоні отримав перше адміральське звання — контр-адмірал. У 1934 році він був удостоєний звання дивізійного адмірала й продовжив службу начальником кабінету міністра ВМС Італії. Далі командував 5-ою дивізією надводних сил за часів Другої італо-ефіопської війни 1935—1936 років.

У 1936 році дивізійний адмірал І. Кампіоні підвищений у ранзі до звання адмірала ескадри (еквівалент віце-адмірала). 1938 року призначений на посаду заступника начальника штабу ВМС. Маючи надзвичайно високий авторитет серед моряків та офіцерів італійського флоту, у 1939 році став командувачем 1-ою ескадрою з флагманом на лінкорі «Джуліо Чезаре». Того ж року він обраний сенатором Королівства Італії.

10 червня 1940 року фашистська Італія вступила у Другу світову війну. Адмірал ескадри І. Кампіоні командував основним угрупованням надводних сил італійського флоту на початку військової кампанії, що розгорялася на Середземному морі. На чолі цих сил адмірал взяв учать у низці битв проти британського флоту, а саме у битвах біля Калабрії, Таранто, в операції «Уайт», бою біля мису Спартівенто.

Адмірал зазнав серйозних звинувачень з боку керівництва за провальну операцію, коли італійський флот не зміг двічі зірвати спроби британських сил провести конвої по Середземному морю, попри перевагу у силах на користь італійців. А після зіткнення біля мису Спартівенто, коли І. Кампіоні повів себе занадто обережно й не доклав максимуму зусиль, щоб розгромити сили противника, які переважав, 8 грудня 1940 року адмірала відсторонили від посади, на яку призначили Анджело Якіно. Адмірал ескадри І. Кампіоні отримав призначення на попередній пост — заступника начальника штабу ВМС. Однак, такі негативні наслідки його керівництва флотом у боях не завадили йому отримати нагороду й стати Командором Військового Савойського ордену за свої досягнення.

15 липня 1941 року адмірал Кампіоні отримав призначення на посаду губернатора та командувача усіма італійсько-німецькими силами на Італійських Егейських островах та в регіоні. У листопаді 1941 року він досяг віку 65 років і був переведений до допоміжного резерву флоту, водночас його лишили на активній службі, як губернатора і командувача на Егейських островах.

8 вересня 1943 року після потайливих перемовин з союзниками, Італія оголосила про свій вихід з війни. Ця новина застала адмірала у себе в штаб-квартирі на острові Родос. На вимогу німців він відмовив на це і висловів своїм офіцерам про те, що колишні союзники по Осі неодмінно спробують захопити острови. 11 вересня 1943 року італійські війська на острові Родос капітулювали німцям, які захопили командувача в полон.

Спочатку німці розмістили полоненого адмірала у таборі військовополонених у Шкоккені на території німецької провінції Позен. У січні 1944 року І. Кампіоні перевезли до Північної Італії, яка перебувала тоді під контролем Італійської соціальної республіки Б.Муссоліні. Там колишнього військового кинули до в'язниці у Вероні.

І. Кампіоні неодноразово відмовлявся від співпраці з фашистським урядом Соціальної республіки, мотивуючи це тим, що цей уряд є незаконним, тому що існує офіційний уряд Італійського королівства і є власний король країни, якому він присягав. Розлючена влада фашистів шляхом проведення військового трибуналу присудила йому смертну кару за звинувачення у державній зраді. Згодом посланці Муссоліні запропонували скасувати цей вирок за умови, що адмірал визнає «законний уряд» Італії. Адмірал вкотре відмовився від цього.

24 травня 1944 року віце-адмірал І. Кампіоні разом з контр-адміралом Луїджі Мачерпа та юнаками 17-18 років був розстріляний прибічниками Муссоліні у міському сквері Парми.

У листопаді 1947 року уряд Італійської республіки нагородив мужнього військово-морського воєначальника золотою медаллю «За військову доблесть» посмертно. Тіло страченого адмірала було поховане на військовому цвинтарі міста Барі.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Gianni Rocca, «Fucilate gli ammiragli, la tragedia della marina italiana nella seconda guerra mondiale», Oscar Storia Mondadori, Cles (TN), 2009
  • Autori vari (tra cui Massimo Infante), Vita e morte del soldato italiano nella guerra senza fortuna, Edizioni Ferni — Ginevra, 1973.
  • Arrigo Petacco, Le battaglie navali nel mediterraneo nella Seconda guerra mondiale, Arnoldo Mondadori Editore, 1976.
  • Залесский К. А. Кто был кто во второй мировой войне. Союзники Германии. Москва, 2003

ПосиланняРедагувати